в) різняться між собою лише суфіксами: лиха година (годинонька), сушити серце (серденько), гладити по голівці (по голові), ковтати слину (слинку), виривати з коренем (з корінням), стати кілком (колом) у горлі;
г) при однаковому лексичному складі мають різну синтаксичну будову: як вода змила — як водою змило, гадки не мати — в гадці не мати, доходити розуму — доходити до розуму, забігати в думках — забігати думкою, по свіжих слідах — свіжими слідами[4, 38].
Головні компоненти іменникових, прикметникових та дієслівних фразеологізмів, пов'язуючись з іншими словами в реченні, набувають, як правило, різних граматичних форм: Нам головне — до моря добратися. А там на корабель юнгами влаштуємось, куди хоч попливемо, справжніми морськими вовками станемо (Ю. Збанацький). Дала мені мама доброї прочуханки й заборонила зовсім виходити з двору (І. Нечуй-Левицький).
Серед різного виду фразеологізмів найбільш сталі фразеологічні зрощення, а фразеологічні єдності і сполучення виявляють меншу стій-кість. Хоча словесна оболонка деяких фразеологізмів може змінюватися — їхнє загальне лексичне значення залишається незмінним і так само цілісним.
1.2 Основні підходи до класифікації фразеологізмів
У дослідженнях стилістичного аспекту фразеологічного складу української мови прийнято вживати терміни: „стійка сполука", „фразео-логічна словосполука", „стійка сполука слів", „фразеологічний зворот", „фразеологізм", „френологічна одиниця" [3] та ін., які міцно увійшли і поширились в українській науковій літературі з питань фразеології. У літературі більш широкого, популярного вжитку нерідко виступають терміни іншого плану: „ідіома", „приказка", „прислів'я", „афоризм", „крилатий вислів", що характеризують не стільки структурний, скільки семантико-виразний, художній план функціонування цих одиниць у мові. (Артемов В.А., Багмут А.Й., Івченко А.О.).
Фразеологізми з погляду співвідношення між значенням окремих їхніх компонентів і їхнім цілісним значенням поділяють на три групи: фра-зеологічні зрощення, фразеологічні єдності та фразеологічні сполучення.
Фразеологічні зрощення — одиниці, у яких цілісне значення ніяк не вмотивоване; воно не випливає із значення їхніх компонентів: теревені правити — говорити нісенітниці, байдики бити — ледарювати, глек розбити — посваритися, собаку з'їсти — мати досвід, піймати облизня — зазнати невдачі, викинути коника — зробити щось несподіване, підбивати клинці — залицятися, ні в сих ні в тих — незручно [13, 54].
Фразеологічні єдності — одиниці, у яких цілісне значення вмоти-воване переносним значенням їхніх компонентів: тримати камінь за пазухою — приховувати злобу, грати першу скрипку — бути головним, вивести на чисту воду — викрити непорядність, загрібати жар чужими руками — використовувати когось, давати волю ногам — тікати, море по коліна — нічого не страшно, все дозволено, прикусити язика — замовк-нути, пропускати повз вуха — не звертати уваги, хоч до рани прикладай — лагідний.
Фразеологічні сполучення – одиниці, у яких цілісне значення вмотивоване прямим значенням їхніх компонентів: взяти слово, зачепити гордість, покласти край, берегти як зіницю ока, подавати надію, страх бере, ласкаво просимо, узяти верх, терпцю немає, звести очі, як піску морського. Проте чіткої межі між цими групами немає. Важко визначити, до якого розряду віднести, скажімо, фразеологізм кирпу гнути (зазнаватися) — до зрощень чи до єдностей; тернистий шлях — до єдностей чи до сполучень.
Фразеологізми за співвіднесеністю з окремими частинами мови, тобто за їхнім сукупним лексичним і граматичним значенням (за тим, що вони позначають — предмет, ознаку, дію, обставину чи почуття, емоції — і якими членами речення виступають), бувають:
іменникові — називають предмет чи явище: козацьке сонце, рятівна соломинка, наріжний камінь, сім чудес світу, лебедина пісня, біла ворона, синя панчоха, ласий шматок, каїнова печать, скрегіт зубовний, содом і гоморра, казка про білого бичка; у реченні, як і іменники, виступають підметами, додатками, іменними частинами складених присудків тощо: Люди, зрадівши, що минула лиха година, слалися спати (Панас Мирний). Смертний час свій я на полі битви стріну (Н. Рибак);
прикметникові — називають ознаки: не в тім'я битий, кров з молоком, не остання спиця в колесі, не з полохливого десятка, нечистий на руку, у ступі не влучиш, білими нитками шитий, одним миром мазані, купи не держиться, собака на сіні, під мухою, хоч викрути; у реченні звичайно виступають означеннями або іменними частинами складених присудків: А там — козак не в тім'я битий: щось та прирозуміє! (М. Пригара). Чого ти чванишся? Старці, злидні, животи з голоду присохли до спини, а воно приндиться (М. Коцюбинський); мотати на вус, бити себе в груди, дерти носа, дибки ставати, ускочити в халепу, сидіти на двох стільцях, товкти воду в ступі, доливати оливи до вогню; у реченні звичайно виступають у ролі присудків: От коли б тільки мені до тебе добратися, я б тобі показав, де раки зимують (Панас Мирний); або в ролі обставин (у формі дієприслівника): Все віддай на вжиток люду, що, ллючи кривавий піт, не жалів для тебе труду, згодував тебе на світ (П. Грабовський);
прислівникові — характеризують дію, стан чи ознаку: з відкритим серцем, як на долоні, не чуючи землі під ногами, без керма і без вітрил, на живу нитку, кров холоне в жилах, ні в зуб ногою, хоч плач; у реченні виступають у ролі різних обставин: З важким серцем ішов Максим Беркут посеред невеличкої ватаги тухольських молодців на сповнення громад-ської волі (І.Франко). Докія прокидається до перших півнів (М. Стельмах);
вигукові — вказують на почуття, емоції: от тобі й на, от тобі й раз, туди до лиха, тим-то й ба, ні пуху ні пера, хай йому грець, цур тобі, не доведи Господи, і треба ж; у тексті використовуються нарівні із звичайними вигуками: Я вже вас так буду шанувати, як нікого в світі, побий мене грім! (М. Стельмах). Ой, як приємно вернути з трудної, утомливої дороги та в теплу домівку... Хай їй абищо (П. Дорошко)[7, 2-3].
Фразеологізми в реченні сприймаються як один член речення. Наприклад, у реченні Мельхиседек сердито глянув на свою жінку; вона догадалась, що вже наговорила сім мішків гречаної вовни, й прикусила язика (І.Нечуй-Левицький) — фразеологізм сім мішків гречаної вовни виступає в ролі додатка (дурниць), а фразеологізм прикусила язика — у ролі присудка (замовкла).
Однак не всі фразеологізми можна однозначно співвіднести з певними частинами мови. Це передусім стосується тих фразеологізмів, які мають форму предикативних словосполучень, тобто в складі яких є підмет і присудок: Люблю я таких людей, завзятих і проклятих, щоб душа в них була не з лопуцька, щоб оглядали життя з високої конструкції (Ю.Янов-ський). А чи не високо ти, Андрію, літаєш? Бо можна сісти низько-низько, що й курка лапою загребе (М. Стельмах). Такі фразеологізми, маючи неподільне, цілісне лексичне значення, граматично співвідносяться з реченням.
Щодо функціонально-стилістичних властивостей фразеологізмів, то серед них виділяють три групи:
фразеологізми, що належать до розмовного стилю (переважно з виразно зниженим забарвленням): зарубати на носі, стерти на табаку, замакітрити голову, мати олію в голові, виляти хвостом, пошити в дурні, похнюпити носа, тримати ніс за вітром, гопки скакати, накивати п'ятами, кури заклюють, потурати серцю, душа радіє;
фразеологізми, що належать до книжних стилів (здебільшого з піднесено-урочистим забарвленням): наріжний камінь, зімкнути лави, усіма фіброми душі, перейдений етап, ставити з ніг на голову, називати речі їхніми іменами, два боки однієї медалі, за велінням серця, спочивати на лаврах, езопівська мова, ахіллесова п'ята, танталові муки;
стилістично нейтральні фразеологізми (найменш експресивно забарвлені): спільна мова, залишити слід, розправити крила, милувати око, тішити себе надією, спинитися на півдорозі, пробувати сили, зламати слово, думка визріла, сумнів бере, перша ластівка, майстер своєї справи, довести ділом, рано чи пізно, в одну мить, на весь голос[24, 41].
Стилістичне забарвлення фразеологізмів великою мірою залежить від характеру їхніх компонентів. Наприклад, фразеологізми сидіти на троні, доходити висновку завдяки словам трон, висновок мають явно книжне забарвлення; фразеологізми сидіти в печінках, доходити до тями завдяки словам печінка, тяма належать до розмовно-просторічних.
У системі фразеологічних засобів кожної мови розрізняють за їх стилістичною приналежністю дві виразно окреслені групи одиниць. Так, Л.О.Соловець до першої групи відносить фразеологізми, “образно-експресивні за своєю природою, а саме:
- ідіоми (включаючи і приказки);
- прислів'я;
- фігуральні висловлення;
- різного роду крилаті слова тощо”[68, 273].
Друга група фразеологізмів включає до свого складу стійкі номіна-тивні словосполуки, термінологічні вирази:
- суспільно-виробничі;
- професійно-виробничі;
- науково-технічні;
- офіційно-ділові формули висловлювання [74].
Наприклад, атомна енергія, важка вода, сонячна система, біла гарячка, чорна віспа, сільське господарство, матеріально-технічна база, майстер спорту, турнірна таблиця тощо.
Ця друга група, різна за характером і силою спаяності складових компонентів фразеологізмів, як правило, є нейтральною в емоційно-експресивному плані. Однак, кожен із фразеологізмів даної групи належить до якогось одного або декількох структурно-функціональних стилів, до того ж потенційно окремі з фразеологізмів цієї групи мають здатність до переміщення в інші стильові різновиди, що звичайно викликає зміну фразового оточення і появу певного емоційно-експресивного заряду. Таким чином, як перша, так і друга група фразеологізмів є об'єктом вивчення стилістики як наукової дисципліни.
За походженням фразеологізми поділяються на спільнослов’янські (водити за носа; з голови до п’ят; як на долоні), спільносхіднослов’янські (попасти під гарячу руку), українські (на руку ковінька, піймати облизня); засвоєні з інших мов кальки (копії) (ось де собака зарита (з німецької мови) [72, 51].