Україна багата такими лікарськими рослинами, як валеріана, шипшина, фіалка триколірна, шавлій, дурман, кульбаба, материнка звичайна, цмин писків, суниці лісові, живокіст лікарський, оман висок, ромашка, брусниця, чорна порічка, чорниця, малина, калина, лаванда, м’ята перцева, горицвіт весняний, меліса, золототисячник, кропива дводомна, чистотіл, звіробій, подорожник великий, толокнянка, спориш звичайний, конвалія та ін. Багато видів дикорослих лікарських рослин уже занесено до Червоної книги України. Це – цибуля ведмежа, тирлич жовтий, астроган шерстистоквітний та ін. Більшість лікарських рослин росте в природних умовах, деякі – культивуються людиною. [4].
В сільському господарстві України налічуються такі види культурних рослин як: жито, пшениця, ячмінь, овес, кукурудза, просо, рис, сорго, горох посівний, горох кольовий, вика посівна, вика волохата, кормові боби, квасоля звичайна, соя, лютин жовтий і багаторічний, конюшина, люцерна, середела, еспарцет виколистий, капуста білокачанна, редиска, редька, картопля, огірки, гарбузи, помідори, кабачки, перець солодкий та ін. [5].
В зв’язку з антропогенною діяльністю людини багато видів рослин зникли, а також перебувають на межі зникнення. За даними Жуковського нараховується 500 тис. видів рослин, що потребують охорони. Нині на території нашої країни повинно охоронятися 541 вид і підвид рослин та грибів. Розуміння необхідності обліку рідкісних і зникаючих видів організмів зумовило створення Міжнародної Червоної книги. В Україні перше видання Червоної книги вийшло у 1980 році. Червона книга – це державний документ. Усі види, занесені до Червоної книги, охороняють і відновлюють різними способами, зокрема створенням різноманітних природоохоронних територій: заповідників, національних природних парків, заказників, пам’яток природи тощо.
Існує також зелена книга, яку вперше в світі розробили фахівці України. До неї заносять рідкісні і типові для певної місцевості рослинні угрупування, які потребують особливого режиму їхнього використання. На відміну від Червоної книги, Зелена книга звертає увагу на охорону не окремих видів, а цілісних угрупувань. У ній представлено 126 рідкісних й типових рослинних угрупувань, які потребують охорони.
Природоохоронні заходи не обмежуються захистом окремих видів, під захист беруть цілі екосистеми, які включають до складу заповідників, національних парків, заказників, резерватів.
Систематизовані дані про рослин, майбутнє яких знаходиться під загрозою, заносять до Червоної книги Міжнародного союзу охорони природи і природних ресурсів (МСОП), створений у 1948 р. Види, включені в неї, поділяються на п’ять категорій:
Зниклі види.
Зникаючі види – знаходяться під серйозною загрозою зникнення; їх врятування неможливе без спеціальних заходів охорони і відтворення (ці види записані на червоних сторінках).
Рідкісні види – знаходяться під прямою загрозою вимирання, але зберігаються в невеликих кількостях або на обмеженій території; є небезпека їх зникнення (білі сторінки).
Види, які знаходяться під загрозою зникнення – їх чисельність швидко падає (жовті сторінки)
Невизначені види – очевидно, знаходяться під загрозою зникнення, але достовірних даних про стан їх популяції немає (сірі сторінки).
Види, що відновлюються (зелені сторінки) [15].
Тепер в Україні налічується 14 державних заповідників, із них 2 – біосферні і 3 національних парки загальною площею 265 тис. га, 1686 – державних заказників, 2671 – пам’ятки природи, 501 – пам’ятка природи садово-паркового мистецтва, 654 – заповідних урвища. Під охорону держави взято 220 тис. га болотних масивів, переважно на Поліссі. В ранзі заповідних територій охороняються понад 200 тис. га водно-болотних угідь, що мають міжнародне значення. [6]
Для підтримання та нормального функціонування екосистем будь якого регіону площа "диких", первозданних, не порушених діяльністю людини територій має становити не менш як 10-12% загальної площі його території. В нашій країні ж цей показник становить 2,1%. [7]
Дбайливо треба оберігати насамперед найцінніші лікарські рослини, медоноси, технічні, декоративні, а також рідкісні й цікаві для науки рослини (релікти, ендеміки), віковічні дерева.
Об’єктами охорони є такі лікарські рослини: адоніс весняний, аїр, алтея лікарська, арніка гірська, білодонна, валеріана лікарська, горобина звичайна, горобина домашня, жовтушник сіруватий, звіробій звичайний, калина звичайна, конвалія, мучниця, обліпиха, алан високий, ромашка лікарська, тирлич, тис, хміль, черемха звичайна та ін.
Технічними дикоростучими рослинами, що потребують охорони є: бруслина бородавчаста, рододендрон жовтий, рододендрон східно карпатський, скумпія.
Ендемічні та реліктові видами рослин, які мають охоронятися є: білотка альпійська, роговик кримський або кримський "едельвейс", леонтиця одеська, цимбохазма дніпровська, береза дніпровська, вовчі ягоди Софії, вовчі ягоди гайові, бруслина мала, анемона дібровна, водяний горіх плаваючий, грабельки Бекетові, плакун Софії, гвоздики бузькі, в’яз касовий, тис ягідний, рододендрон жовтий і багато інших.
Кам’янець-Подільський ботанічний сад у природо-заповідному фонді України становить загальнодержавне значення, охороняється законом і з 2004 року слугує базою для підготовки фахівців спеціальності садово-паркове господарство Подільського державного аграрно-технічного університету.
Студенти університету мають можливість на базі саду проходити учбову практику та лабораторні заняття по ботаніки, екології, фізіології рослин, кормо виробництва, садівництва.
Загальна площа ботанічного саду 17,5 га, а площа закритого ґрунту – біля 1,5 тис м2, куди входять оранжерея тропічних, субтропічних рослин і теплиці.
Колекційний фонд ботанічного саду нараховує:
колекцію дерев і кущів, яка представлена 370 видами, сортами і формами;
колекцією тропічних і субтропічних рослин, яка представлена 400 видами;
колекцією раритетних видів – 45 видів;
колекцією лікарських і інших рослин – 110 видів;
колекцією одно-, дво- та багаторічних рослин, яка нараховує 200 видів.
Розпочато роботу по створенню плодового саду голландської селекції.
Ботанічний сад є ініціатором впровадження в зелене будівництво нових видів декоративних рослин.
З історії Кам’янець-Подільського ботанічного саду відомо:
в 1925 році були закладені перші ботанічні ділянки при Інституті Народної освіти;
в 1927 році – видається перший список насіння для обміну з іншими ботанічними садами;
1928 рік – створюється ботанічний кабінет при сільськогосподарському інституті;
1 жовтня 1930 року – Народний комісаріат освіти України виділяє Кам’янець-Подільський ботанічний сад в окрему науково-дослідну установу. Перший директор і засновник Гаморак Н.Т., професор.
1931-1933 роки – проводиться велика науково-дослідна робота з фізіології рослин геоботаніки, фітопатології, акліматизації. Організовано такі відділи:
відділ фізіології та акліматизації;
систематики та геоботаніки;
лікарських та технічних культур;
1932 рік – підпорядкування саду Вінницькому обласному відділу народної освіти;
1944 рік – післявоєнна відбудова ботанічного саду;
1962 рік – розпорядження Міністерства освіти УРСР, постановою виконкому Хмельницької облради ботанічний сад відділено як Кам’янець-Подільський обласний ботанічний сад Міністерства освіти УРСР;
1963 рік – розпорядженням Ради Міністрів УРСР №1180 від 17.03. 1963 року надано статус "пам’ятка природи республіканського значення";
1983 рік – Постановою Ради Міністрів УРСР №311 від 22.07. 1983 року ботанічному саду присвоєно статус "Кам’янець-Подільський державний ботанічний сад";
1996 рік – рішенням Х сесії Кам’янець-Подільської міської ради ХХІІ скликання №46 від 23.05. 1996 року та рішенням виконавчого комітету Кам’янець-Подільської міської ради №558 від 04.06. 1996 року ботанічний сад з 01.07. 1996 року передано Подільській державній аграрно-технічній академії зі статусом "пам’ятка природи загальнодержавного значення";
за період 1996-2000 роки інструктовано 33 види рослин.
Співробітники ботанічного саду спільно з науковцями ПДАТУ проводять роботу по збереженню та вивченню генофонду природної та культурної флори на основі живих колекцій і експозицій.
Першим директором Кам’янець-Подільського ботанічного саду був професор Гаморак Нестор Теодорович, який являється його засновником. [8]
У Кам’янець-Подільському ботанічному саду ростуть на відкритій місцевості реліктивних рослин як: Гінкго дволопатеве, Тюльпанове дерево, Тис ягідний, Магнолія тубос, Метасеквойя гліптостробусовидна або китайська та ін.
Гінкго дволопатеве (на лат. Ginkgobiloba) належить до відділу голонасінних рослин, класу Гінкговидні, або Гінкгопсиди, порядку Гінкгові, родини Гінкгові, родом Гінкго і є єдиним, монотипним нині на Землі видом.
У минулому представники гінкгових були численними і поширеними по всій північній півкулі. Максимуму свого розвитку гінкгові досягли в Юрі. На сьогоднішній день в природному стані лише в важкодоступних гірських районах Східного Китаю (гори Дянь Му-Шань), де утворюють мішані ліси. Гінкго здавна культивується біля древніх буддійських храмів та історичних пам’яток і вважається священним деревом. Як древній релікт Землі гінкго успішно вирощують з насіння в ботанічних садах та дендропарках багатьох країн світу; в Україні – в Криму, в Закарпатті, майже в усій рівнинній частині.
Гінкго – високі (30-40 м. заввишки) дводолене листопадне довговічне дерево з пірамідальною кроною, вкорочене і видовженими пагонами. Листки черешкові, з віялоподібною, здебільшого дволопатевою шкірястою пластинкою. Жилкування листків дихотомічне.