Завдання екологічної освіти і виховання — прищепити підростаючому поколінню правильні погляди на взаємозв'язок людини з природою, навчити бачити результати свого впливу на навколишнє середовище, сприяти виробленню екологічного мислення і свідомості [6].
У процесі вивчення природознавства, а також на інших уроках діти усвідомлюють, що проблема збереження навколишнього середовища — одна з найгостріших проблем сучасності. Любити, оберігати і примножувати багатства природи треба з раннього дитинства.
Поняття «природоохоронна діяльність» вживається в наш час у різних аспектах [8]. По-перше, це поняття розглядається як органічна складова всієї екологічної культури суспільства і характеризує сферу взаємодії людства з природою. У такому розумінні поняття природоохоронної діяльності має історичний характер і визначається дослідниками як сукупність досягнень суспільства в його матеріальному та духовному розвиткові, закріплених у звичаях, етичних нормах, в усталених стереотипах ставлення людей до природи, поведінці у природному середовищі.
По-друге, у педагогічному аспекті поняття «природоохоронна діяльність» вживається для визначення рис особистості, що передбачає наявність у людини відповідних знань і пере конань, підпорядкування практичної діяльності вимогам раціонального природокористування. У такому розумінні природоохоронна діяльність є показником свідомого, відповідального ставлення особистості до природи.
Екологічна культура особистості та її прагнення здійснювати природоохоронну діяльність пов'язані між собою. Екологічна культура — це екологічна освіченість, свідоме ставлення до природи, а природоохоронна діяльність – практична участь у раціональному її використанні та охороні. Екологічна освіта і виховання — це педагогічний процес, спрямований на формування екологічної культури особистості та її участі у природоохоронній діяльності [5].
Широкі соціальні мотиви молодших школярів виявляються як мотиви самовдосконалення (бути культурним, розвиненим) і самовизначення (після закінчення школи продовжувати навчання чи працювати, обравши професію). Той факт, що дитина усвідомлює соціальну значимість учіння, створює особистісну готовність до навчання в школі та позитивні установки щодо неї. Ці мотиви зрозумілі школярам і пов’язані з деякими цілями. До них належать мотиви обов’язку й відповідальності, котрі спочатку не усвідомлюються дітьми, але реально діють у формі добросовісного виконання завдань учителя, прагнення відповідати всім його вимогам. Однак ці мотиви притаманні не всім учням, що пов’язано з неточним розумінням відповідальності у цьому віці та некритичним ставленням до себе і часто – завищеною самооцінкою.
Учні повинні знати, що екологічні проблеми вже сьогодні впливають на всі сто рони життя — господарську діяльність, культуру, світогляд, мораль. Все більше вони проникають у зміст освіти. Сьогодні зміст екологічного характеру органічно включається до всіх напрямків навчання і виховання підростаючого покоління, до всіх ланок системи безперервної освіти: сім'я, дитячий садок, школа, вуз, підвищення кваліфікації. Таким чином у молодших школярів формуються суспільні мотиви природоохоронної діяльності.
Формування навичок і мотивів природоохоронної діяльності у підростаючого покоління — одне з найважливіших завдань сьогодення. Виховувати в дітей відповідальне ставлення до природи — це складний і довготривалий процес. Його результатом повинно бути не лише оволодіння відповідними знаннями і уміннями, а й розвиток уміння і бажання активно захищати, поліпшувати природне середовище [9
Сформувати суспільні мотиви природоохоронної діяльності і високий рівень екологічної культури школярів може лише вчитель з відповідальним ставленням до навколишнього. Здійснюючи екологічне виховання, треба мати на увазі, що ми живемо в епоху, коли природні ресурси перестали бути практично невичерпними; людина повинна не просто споживати плоди природи, а й власною працею створювати необхідні умови для примноження багатства і краси при роди.
Одним із завдань екологічного виховання є вироблення у школярів природоохоронної активності, яка проявляється в оберіганні рослинного та тваринного світу, свідомому ставленні та любові до рідної природи, здатності сприймати та глибоко відчувати її красу. Також важливим суспільним мотивом природоохоронної діяльності повинно стати усвідомлення того, що забруднення навколишнього середовища є одним із най суттєвіших факторів, що негативно впливає на тривалість життя і здоров'я людей і збільшує небезпеку генетичних порушень [4].
Учні початкових класів повинні усвідомити, що екологічні умови, які склалися в Україні, не можуть не відобразитися на стані рослинного і тваринного світу. Забруднюються водні джерела, збіднюються степи, у багатьох місцях природне середовище стає непридатним для життя. Значна територія України постраждала від аварії на Чорнобильській АЕС. Ця трагедія призвела до тяжких екологічних та економічних наслідків, згубно відбилася на здоров'ї людей.
Назріла гостра необхідність активного екологічного виховання і навчання всіх верств населення, починаючи з найменших — дошкільних груп дитячих садків — і закінчуючи факультативами екологічного характеру для керівників різного рангу в усіх сферах народного господарства. Турботою про екологічне благополуччя природного середо вища для сучасних і майбутніх поколінь, досягненням високого рівня екологічної культури повинні бути максимально пронизані шкільні програми, науково-дослідні тематики, навчальні методичні посібники.
Розробляючи конспекти уроків, учитель має передбачити, які методи і прийоми роботи використати, який додатковий матеріал ввести, щоб розширити знання дітей про природу, пробудити інтерес до пізнання навколишнього сві ту, навчити захоплюватися його красою і різноманітністю, сформувати мотиви природоохоронної діяльності.
Вузькоособистісні мотиви виявляються у формі прагнення одержати хорошу оцінку будь-якою ціною, заслужити схвалення вчителя чи батьків, уникнути покарання чи одержати нагороду (мотиви благополуччя) у формі бажання виділитися серед однолітків, зайняти певне місце у класному колективі (престижні мотиви).
Розпочинаючи формування цих мотивів в аспекті природоохоронної діяльності, треба прагнути викликати в дітей передусім допитливість, а згодом — стій кий інтерес до природи і на цьому ґрунті — відповідальне ставлення до всього живого. Процес цей складний і тривалий. І «найперша умова його результативності, особливо в міській школі, — вихід навчання за межі підручника» [1]. Справді, хоч якими захоплюючими й цікавими не були б розповідь учителя й матеріал навчальної книжки, навколишній світ в усій своїй красі і неповторності відкриється перед учнем лише тоді, коли він сприйматиме його безпосередньо. Спостереження засвідчують: молодші школярі виявляють турботу передусім про ті об'єкти, які бачили, про які мають чимало відомостей; незнання ж спричинює в кращому разі байдужість. Нерідко ж, не усвідомлюючи наслідків негативного ставлення до навколишнього, діти завдають шкоди рослинам і тваринам.
Як же зробити, щоб людина змалечку не тільки оволоділа певними природоохоронними знаннями й уміннями, а й виросла чуйною, активною, коли йдеться про захист природи поліпшення навколишнього середовища? Педагогічних засобів, що сприяють активізації природничої й природоохоронної підготовки молодших школярів, існує чимало. Одним із найважливіших вважають «систематичне ознайомлення учнів з природою своєї місцевості, здійснюване неодмінно шляхом безпосередніх спостережень» [8]. Таке спілкування з природними об'єктами стане надійним фундаментом для по дальшого вивчення дисциплін природничого циклу. До того ж використання екологічного матеріалу активізує пізнавальний процес, сприяє розвитку самостійності.
Однак, сама по собі природа не розвиває і не виховує. Залишивши дитину наодинці з нею, годі сподіватись, що вона під впливом навколишнього середовища стане розумнішою, глибоко моральною, непримиренною до зла. Тільки «активна взаємодія з природою здатна виховати найкращі людські якості. Ось чому в шкільному краєзнавстві важливо забезпечити практичну природоохоронну діяльність учнів, спрямувати її на збереження, примноження, впорядкування навколишнього середовища» [4].
А починати слід з формування в дітей уявлення про природу рідного краю, потреби спілкування з нею, розкриття зв'язків між різноманітними її об'єктами, взаємовпливу природи і людини. Вже в початковій школі учні мають усвідомити, що життя людини, її матеріальне й моральне благополуччя залежать від стану навколишнього середовища. Ці ідеї екологічного виховання можна втілювати в різний спосіб. Скажімо, під час екскурсій до лісу (парку, водойми), коли діти спостерігають за змінами як у живій, так і в неживій природі та за працею людей, перевіряють прикмети про зміну погоди, з'ясовують особливості пір року; на прогулянках, в ході яких виявляються ті рослини найближчого оточення, що потребують охорони (те ж саме і щодо тварин) або більш тривалих подорожей.
Не бракує й доступних для молодшого шкільного віку видів особистісно значущих практичної природоохоронної діяльності. Це «догляд за шкільними квітниками та кімнатними рослинами в зеленому куточку класу, вирощування розсади овочевих культур чи квітів в умовах класного приміщення; робота на навчально-дослідній ділянці, озеленення школи, дитячого садка; збирання насіння та плодів для пернатих; висаджуванні дерев і кущів на шкільному подвір'ї, за межами школи; прокладання екологічної стежини; регулярна підгодівля птахів узимку, розвішування шпаківень, дуплянок; допомога дорослим у підгодівлі лісових звірів» [5]. Вже один цей перелік свідчить, що у вчителя є чимало можливостей для формування в дітей необхідних практичних навичок.