Невід'ємною складовою інформатизації освіти є інформатизація загальноосвітніх навчальних закладів. Вона має охопити всі напрямки та сфери діяльності учнів, учителів, керівників навчальних закладів та установ і суттєво вплинути на зміст, організаційні форми і методи навчання та управління навчально-пізнавальною діяльністю. Інформатизація навчального процесу передбачає створення, впровадження і розвиток комп'ютерно-орієнтованого навчального середовища на основі інформаційних систем, мереж, ресурсів та технологій, побудованих на ґрунті застосування сучасної обчислювальної і телекомунікаційної техніки.
Головною метою інформатизації загальноосвітніх навчальних закладів є підготовка підростаючого покоління до повноцінної плідної життєдіяльності в інформатизованому суспільстві, підвищення якості, доступності та ефективності освіти. Реалізація мети передбачає досягнення основних завдань:
формування інформаційної культури учнів, яка стає сьогодні невід'ємною складовою загальної культури кожної людини і суспільства в цілому;
рівнева і профільна диференціація навчально-виховного процесу з метою розвитку нахилів і здібностей учнів, задоволення їх запитів і потреб, розкриття їхнього творчого потенціалу.
Пріоритетними напрямами інформатизації загальної середньої освіти є оснащення закладів освіти сучасними засобами інформаційних технологій, що передбачає створення:
спеціальних навчальних приміщень (кабінетів);
сучасних комп'ютерних мультимедійних класів;
локальної інформаційної мережі класу і навчального закладу;
телекомунікаційних засобів виходу до глобальної всесвітньої мережі Інтернет;
базових та спеціалізованих системних програмних засобів;
прикладних програмних засобів навчального призначення;
мережі комп'ютеризованих шкіл України;
національної інформаційної інфраструктури та інформаційних ресурсів загальноосвітніх навчальних закладів;
мережі регіональних сервісних центрів;
державної системи дистанційної освіти і тестування;
участь у міжнародних освітніх проектах;
удосконалення системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації педагогічних кадрів.
Інформатизація педагогічного процесу загальноосвітньої школи насамперед передбачає широке використання педагогічних програмних засобів на базі сучасних комп'ютерів у процесі вивчення шкільних навчальних дисциплін.
Успішність процесу навчання, ефективність використання в ньому сучасних методів навчання значною мірою залежать від матеріальних передумов. Засоби навчання – допоміжні матеріальні засоби школи з їх специфічними дидактичними функціями. Слово вчителя – найістотніший засіб навчання. За допомогою слова вчитель організовує засвоєння знань учнями, формування в них практичних умінь і навичок. Викладаючи новий матеріал, він спонукає учнів до міркувань, обґрунтувань, роздумів над ним. Підручник як важливий засіб навчання слугує учневі для відновлення в пам'яті, повторення та закріплення знань, здобутих на уроці, виконання домашнього завдання, повторення пройденого матеріалу.
Інші засоби навчання виконують різноманітні функції: одні заміняють учителя як джерело знань (кінофільми, магнітофон, навчальні пристрої та ін.); другі – конкретизують, уточнюють, поглиблюють відомості, які повідомляє вчитель (картини, карти, таблиці та інший наочний матеріал); треті – є прямими об'єктами вивчення, дослідження (машини, прилади, об'єкти природи, виробництва); четверті – «посередники» між школярем і природою або виробництвом у тих випадках, коли безпосереднє вивчення останніх неможливе або утруднене (препарати, моделі, колекції тощо); п'яті використовують переважно для озброєння учнів уміннями та навичками – навчальними і виробничими (прилади, інструменти та ін.); шості – символічні (знакові) засоби (схеми, карти, графіки, діаграми тощо).
Форма заняття: урок.
Тип уроку: комбінований.
Завдання уроку:
1. Повчальна:
дати класифікацію кредитним грошам;
навчити учнів вирішувати завдання по знаходженню маси і кількості грошей, необхідних державі.
2. Що розвиває:
розвивати уміння сприймати і аналізувати нову інформацію при даній темі;
розвивати здібності довільного запам'ятовування;
розвивати навики синтезу матеріалу.
3. Виховна:
формувати пошану і дбайливе відношення
результатам праці іншого і власної праці;
переконаність в необхідності отримуваних знань;
виховувати в учнях серйозне відношення до отримання знань.
Наочна допомога і устаткування:
Хід уроку:
1. Організаційна частина: починається з вітання, перевірки готовності аудиторії до уроку і наявність що вчаться на уроці. Потім повідомляється тема уроку і які цілі необхідно досягти. (5 хв).
2. Повідомлення (виклад) нового матеріалу із застосуванням проблемних ситуативних завдань: (30 хв).
Мета уроку: продовжити знайомити грошей, що вчаться з функціями.
При поясненні нової теми задаватимуться маленькі проблемні ситуації, які допоможуть таким, що вчиться краще засвоїти новий матеріал.
Основні методи викладу учбового матеріалу: пояснення, бесіда.
Питання даної теми: записуються в зошит.
1. Функція «Гроша, як засіб звернення».
2. Функція «Гроша, як засіб платежу».
Зміст нового матеріалу.
1 питання. Функція «Гроша, як засіб звернення».
Виклад 1 питання 20 хв.
Гроші як засіб звернення. Процес обміну товарів здійснюється у вигляді наступної зміни форм: товар – гроші – товар (Т-Д-Т). З боку речовинного змісту цей рух є Т-Т, тобто обмін товару на товар, обмін речовин суспільної праці. Обмін товарами і товарне звернення різні за формою і змістом.
Як посередник в процесі звернення товарів, гроші набувають функції засобу звернення.
Головними є функції грошей як заходи вартостей і засобу звернення.
Якщо розглянути ланцюг обміну товарів, то можна побачити, що гроші є швидкоплинним посередником в обігу товарів. Певна сума грошей може обслуговувати реалізацію значних мас товарів, тобто гроші здійснюють певне число оборотів. Чим вище число оборотів однойменних грошових одиниць, тим менше грошей необхідно для звернення певної товарної маси.
Кожен товар при зміні своєї форми випадає з сфери звернення, в яку на його місце постійно поступають інші товари. Навпаки, гроші як засіб звернення постійно перебувають у сфері звернення. Звідси виникає питання, скільки грошей може поглинати ця сфера. Оскільки в товарному обігу завжди протиставили товар і гроші, то маса засобів звернення вже визначена сумою цін товарів. Підвищення або пониження суми цін товарів повинні в тій же пропорції збільшувати або зменшувати масу грошей, що звертаються. Сума цін товарів залежить від величини їх вартості і вартості грошового товару. Якщо вартості товарів вже дані, то сума цін товарів залежатиме від кількості товарів, що знаходяться в обігу. Якщо маса товарів дана, то маса грошей, що знаходяться в обігу, збільшуватиметься і зменшуватиметься разом з коливаннями товарних цін. При цьому можливе підвищення цін на одні товари і пониження або підвищення цін на інші товари.
З іншого боку, якщо росте число оборотів однойменної грошової одиниці, то маса грошей, що знаходяться в обігу, зменшується. Якщо зменшується число їх оборотів, то маса їх росте.
Виходячи з цього маса грошей, що функціонують як засоби звернення, прямо пропорційна сумі цін товарів і назад пропорційна числу оборотів однойменних грошових одиниць. Додаток 3, формула 1.
У неокласичній теорії кількість грошей визначається з рівняння обміну:
MV=PQ
Де М – середня кількість грошей, що знаходяться в обігу протягом року;
V – середнє число оборотів грошей в їх обміні на блага;
P – рівень цін, або, точніше, середня ціна, по якій продається кожна одиниця всякого окремого товару;
Q – куплена кількість товарів.
Додаток 3, формула 2.
Звідси можна вивести масу грошей, необхідну для звернення:
M = P*Q/V
Функція грошей як засоби звернення визначає їх монетну форму. Походження слова «монета» пов'язане з назвою храму юнони Монети, на території якого в IV в. до н. е. почалася чеканка грошових знаків Стародавнього Риму.
Спочатку функцію засобу звернення виконувало золото в злитках, які приймалися по вазі. Золотозлитковий обмін був незручний тим, що не дозволяв реалізовувати товари малої вартості. Згодом маленьким злиткам золота держава стала надавати стандартну форму, указувати вагу і пробу, тобто чеканити монету. Золота монета і золото в злитках розрізнялися між собою тільки формою, і золото постійно могло переходити з однієї форми в іншу.
У обігу золоті монети стираються. Внаслідок цього назва золотої монети і її реальний золотий зміст починають розходитися. Проте такі монети звертаються у сфері товарного звернення як повноцінні, як знак вартості. Враховуючи це, уряди нерідко свідомо псували монети, зменшували вагу монет порівняно з номіналом, змінювали пробу грошового матеріалу. Проте те, що вони вигравали від фальсифікації монет, всякий раз втрачали при зборі податків. Тому слідом за фальсифікацією монет йшов процес зміни масштабу цін або облік монет по вазі і пробі.
Практика функціонування неповноцінних монет показала можливість заміни золота і срібла паперовими грошима. Вперше паперові гроші були випущені в XII в. у Китаї. У Росії паперові гроші були випущені в 1769 г. Звернення паперових грошей вводиться державною владою. Паперові гроші є не еквівалентом, а представниками золота, яке повинне було б звертатися у сфері товарного звернення.