Смекни!
smekni.com

Система освіти в Англії (стр. 5 из 6)

Вчені ступені у Англії присвоюється студентам, що успішно завершили курс навчання. Формально ступені одного рівня, отримані в різних університетах, нічим не відрізняються одне від одного, але на практиці їх «вага» визначається репутацією університету, що їх присвоїв.

Пропонуємо коротко ознайомитись з основними вченими ступенями Англії:

ВА - бакалавр гуманітарних наук;

BEd - бакалавр педагогічних наук;

EEng - бакалавр технічних наук;

BSc - бакалавр природничих наук;

LLB - бакалавр права;

BMus - бакалавр музики;

ВМ - бакалавр медицини.

Варто враховувати, що інколи назви в різних університетах, через їх автономність, різні.

Для переходу з першого рівня на другий – магістерський – необхідно виконати досить високі академічні вимоги (отримати диплом бакалавра з відзнакою) і виявити добрі знання з предмету спеціалізації. Із цього правила є винятки, коли на другий рівень приймають осіб без диплома за перший рівень, проте за наявності чималого досвіду праці з обраного фаху. Найпоширеніші варіанти: магістри мистецтв (МА =Master of Arts), магістри наук (MS=Master of Science), магістри бізнесу та управління (MBA=Master of Business Administration), магістри права (LLM=Master of Law).

Дослідницька робота під загальним керівництвом одного з професорів університету звичайно триває 1-3 роки, завершується серією публікацій у наукових або спеціалізованих журналах і захистом дисертації. Ступінь магістра приблизно відповідає нашому диплому про вищу освіту [26].

Найвища академічна кваліфікація в країні – докторська. Доктор має два рівні. Перший докторський ступінь – доктор філософії (PhD чи DPhil). Це звання, яке можна отримати в багатьох царинах, включаючи природничі, гуманітарні, інженерні науки, право. За нормою програма PhD вимагає трьох років денних занять після отримання бакалаврського диплома високого рівня (з відзнакою). За правилами, однак, не можна приступати до виконання програми PhD без попереднього отримання диплома (кваліфікації) магістра з науковим ухилом чи диплома поглибленого навчання. Характерно, що більшість університетів Англії вимагає від осіб без досвіду ведення наукової роботи попереднього запису на магістерські програми. Якщо кандидат під час їх виконання засвідчує здібності і швидко прогресує, його згодом переводять на докторську програму.

Національного чи центрального регулювання програм на PhD в країні немає. Вищі заклади освіти цілком автономні у цій справі. Вчена рада закладу має право присуджувати усі звання і дипломи, включаючи докторські. Серйозні наукові установи, наприклад, Королівські інститути, мають подібні права від Королеви. Немає жодних обмежень щодо віку, статі, національного походження тощо для вибору кандидатів на програми [5; c.174-178].

Під час навчання аспірант може виконувати у закладах вищої освіти оплачувану працю, мати відрядження для проведення наукових досліджень в інші навчальні заклади, тощо.

У гуманітаріїв програма PhD – це, переважно, самостійні дослідження. У багатьох профілях вона передбачає відвідування складних і важливих спецкурсів, засвоєння методики досліджень, тощо. Все це визначає сам вищий навчальний заклад за своїми стандартами. Таке навчання завершується екзаменами чи тестом, який складається письмово, усно чи комбіновано.

Створення дисертації високої якості є головною вимогою для отримання PhD. Назва затверджується керівником, а якщо треба, то й закладом вищої освіти, фіксується в офіційних документах аспіранта. Він має також написати анотацію та коротку статтю про дисертацію для участі в засіданнях, де буде аналізуватися його робота. Вона має носити обов’язково самостійний дослідницький характер. Зміст дисертації повинен засвідчувати помітний науковий внесок аспіранта у тему дослідження, оволодіння ним науковою методологією та апаратурою, навички критичного аналізу та співставлень. Віна повинна бути написана як монографія, містити повну бібліографію і мати належні посилання. Її розглядають два рецензенти: один – самого вищого закладу освіти, де вона виконувалась, а другий – певної зовнішньої організації. Рецензію маже робити також науковий керівник.

Рецензенти вільні у вимогах до аспіранта і саме рецензенти можуть дійти висновку, що рівень роботи не відповідає вимогам для PhD, рекомендуючи присудити лише ступінь магістра філософії (MPhil).

Перед захистом дисертація обов’язково повинна експонуватись в бібліотеці вищого навчального закладу для ознайомлення з нею наукової громадськості. Копія анотації публікується у списку захищених дисертацій.

У багатьох країнах існують кілька шляхів руху до наукового ступеня доктора, але у Англії використовується лише описаний варіант, а інших немає. Ступінь доктора еквівалентний нашому ступеню кандидата наук. Поняття доктора наук (як у нас) в Англії не існує [8; c.97].

Другим докторським ступенем у Англії є «вищий докторат» (Higher Doctorate), який присуджується людям, котрі зробили значний внесок у певну царину досліджень на підставі його опублікованих праць.

Другий докторат – це найвищий науковий ступінь в країні. Заклади вищої освіти вирішують можливість його надання лише на підставі багатьох публікацій, які не заперечно свідчать про великий науковий доробок певного визнаного і відомого науковця.

В Англії існує і заочна освіта. В основі програми такого лежить принцип самостійності. . Деякі курси (наприклад, заочна програма при Лондонському університеті) дозволяють студентам будувати навчання за своїм розсудом. Навчальні програми інших вищих шкіл, таких, як Відкритий університет, гнучкі й добре структуровані. Звичайно студент займається вдома, спираючись на цілий ряд спеціально розроблених освітніх пакетів. Допомога викладача здійснюється засобами звичайної або електронної пошти. Для заочної освіти починають застосовуватися й інші засоби комунікації: телебачення, відео, Інтернет. Проте не на всіх курсах готовлять до одержання кваліфікацій, що відповідають національним і міжнародним стандартам. Більше 50 університетів пропонують заочні програми пост-дипломного навчання. Вступні вимоги в різних навчальних закладах різні, але, як правило, необхідний вчений ступінь першого щабля (бакалавр) або її еквівалент.

До начальних закладів заочної освіти належать: Лондонський університет, Відкритий університет, Національний коледж подальшої освіти [26].

Таким чином, ми бачимо, що система вищої освіти Англії має багато відмінностей в порівнянні з нашою. Це пояснюється, в першу чергу, повною автономією вищих навчальних закладів, які мають право на самостійне встановлення навчальних програм, надання дипломів та наукових ступенів. Тьюторська система, якою не дарма пишаються англійські університети, звичайно ж є досить дієвою і практичною, адже незмінним залишається той факт, що англійські випускники вищих навчальних закладів являються одними з кращих у світі, а їх дипломи містять досить академічний характер.

Висновки

Підводячи підсумки нашої роботи хочеться в першу чергу зазначити, що англійська система освіти являється дійсно однією з кращих у світі. Проведені часті реформи та доопрацювання навчальних планів дозволяють їй бути конкурентоспроможною на європейському ринку освіти. Очевидним достоїнством освітньої системи Англії є її виняткова гнучкість. І в школі, і в університеті є можливість за своїм уподобанням вибирати дисципліни і спеціалізацію. Більше того – при бажанні вибрані предмети і напрямки можна замінити.

Такий розвиток освітньої системи Англії обумовлений в першу чергу міцними традиціями даної країни, великою зацікавленість уряду у вихованні і достойному навчанні своїх громадян. Певною мірою ми не можемо відкидати фактор самостійності та індивідуальності навчальних закладів, особливо тих, які надають вищу освіту.

Стосовно етапів розвитку системи освіти Англії в ХІХ – ХХІ ст., то ми б хотіли виділити основні дев’ять:

1) 1894 р. – реформи Д. Брайса (було зроблено крок до централізації закладів середньої освіти та створена так зване Відомство освіти);

2) 1902 р. – прийняття Закону Бальфура (створена державна початкова і середня школи, відкриті граматичні школи; створені місцеві органи народної освіти);

3) 1918 р. – закон Фішера (ведемо безкоштовне навчання в загальноосвітній школі);

4) 1926 р. – зміна системи державної шкільної освіти (загальноосвітня школа була реорганізована на загальну початкову та середню);

5) 1944 р. – закон Батлера (обов’язкове безкоштовне навчання для дітей віком від 5 до 15 років та ведення трьох етапів навчання: початкового, середнього та подальшого);

6) 1957 р. – вводиться система загальної середньої освіти (середня освіта в Англії стала не тільки обов’язковою та безкоштовною, але й загальною);

7) 1988 р. – Закон про реформу освіти (головна його мета – підвищити якість освіти);

8) 1997 – 2001 рр. – епоха освітніх реформ Т. Блера (спрямовані на покращення системи початкової освіти);

9) Сучасність – реформація всієї системи освіти спрямована конкурентоспроможність в Європі.

Характерно, що пріоритет, головним чином, робиться на наданні якісної освіти, котра може задовольнити вимоги англійського суспільства і, в першу чергу, працедавців. Велика увага приділяється питанню особистості та її вихованню, при чому не останню роль в цьому процесі займають батьки, особливо в молодшій та середній школі.

Вивчаючи систему освіти Англії, ми можемо говорити про розгалуженість закладів дошкільної, початкової, середньої та вищої освіти. Не малу роль відіграють школи для дітей з обмеженими можливостями, для яких характерний свій навчальний план та контроль з боку держави.

Таким чином, ми можемо зазначити, що система освіти Англії, хоча й змінювалась та вдосконалювалась, проте залишилась вірною певним традиція і переконанням. І надалі на перше місце ставиться особистість, а провідною метою освіти залишається її розвиток. Така тенденція в першу чергу прослідковується в наявності різноманітних музикальних, балетних, художніх студій, які покликані формувати творчу, ініціативну та разумну людину. Людину ХХІ століття.