Сприйняття модерністського твору мистецтва передбачає як сприйняття його змісту (що зображено), так і форми (як зображено), що породжує відповідні емоції (емоції форми і емоції змісту). Саме тому модерністська література вважається елітарною: вона шокує читача своєю оригінальною формою і змістом.
Реципієнт. Сприйняття художнього твору (як і сприйняття речі, події, явища) значною мірою залежить від сприймаючої особи: її особистісних якостей, ведучого каналу сприйняття, як було зазначено вище, підготовленості до нього, від характеру естетичного досвіду, кола інтересів, установки тощо. Наша настанова на сприйняття опосередкована всією нашою культурою. У ній міститься очікування емоцій, передбачення певного роду вражень, отримання насолоди від зустрічі з прекрасним. Спеціальні приміщення для сприйняття творів мистецтва (музеї, театри) створюють умови для виникнення такої настанови. У разі відсутності очікуваних емоцій людина відчуває невдоволення, розчарування.
У процесі вивчення творів з поглибленим психоаналізом, якими є модерністські та постмодерністські зразки словесного мистецтва, варто використовувати "ази" психоаналізу, які приніс в мистецтво Зиґмунд Фрейд. Твір - лише видима частина айсберга, а основна його маса лишається в глибині авторської психіки. Мистецтво трактується як сублімація (перехід) авторської психології в художні образи, котрі відтак є моделлю душі, переживань, психології самого творця.
Яскравим прикладом дискретного світосприйняття, в якому словесні образи створені саме уявою читача через відчуття дотику, запахів, наочного сприймання і розумового усвідомлення всього цього в одну мить за допомогою чіткої логічної побудови є відомий вірш "Падло" зі збірки "Квіти зла" Ш. Бодлера.
Наведемо текст вірша у перекладі російського символіста Елліса, якому була близькою естетика Бодлера:
Падаль
Скажи, ты помнишь ли ту вещь, что приковала
Наш взор, обласканный сияньем летних дней?
Ту падаль, что вокруг зловонье изливала,
Труп, опрокинутый на ложе из камней.
Он, ноги тощие к лазури простирая,
Дыша отравою, весь в гное и в поту,
Валялся там гнил, все недра разверзая,
С бесстыдством женщины, что кажет наготу.
И солнце жадное над падалью сверкало,
Стремясь скорее всё до капли разложить
Вернуть Природе всё, что власть её соткала,
Всё то, что некогда горело жаждой жить!
Под взорами небес, зловонье изливая,
Она раскинулась чудовищным цветком,
И задыхалась ты - и, словно неживая,
Готовилась упасть на свежий луг ничком.
Неслось жужжанье мух из живота гнилого
Личинок жадне и чёрные полки
Струились, как смола, из остова живого,
И, шевелясь, ползли истлевшие куски.
Волной кипящею над нами труп вздымался;
Он извергался вниз, чтоб снова вырастать,
И как-то странно жил и странно колыхался,
И раздувался весь, чтоб больше, больше стать!
И странной музыкой всё вкруг него дышало,
Как будто ветра вздох был слит с журчаньем вод,
Как будто в веялке, кружась, зерно шуршало
И свой ритмический свершало оборот.
Вдруг нам почудилось, что, пеленою чёрной
Распавшись, труп исчез, как побледневший сон,
Как контур выцветший, что взору непокорный,
Воспоминанием бавыет довершён.
И пёс встревоженный, сердитый и голодный,
Укрывшись за скалой, с ворчаньем мига ждал,
Чтоб снова броситься на смрадный труп свободно,
И вновь глодать скелет, который он глодал.
А вот придёт пора - и ты, червей питая,
Как это чудище, вдруг станешь смрад и гной,
Ты - солнца светлый лик, звезла очей златая,
Ты - страсть моей души, ты - чистый ангел мой!
О, да, прекрасная - ты будешь остов смрадный,
Чтоб под ковром цветов, средь сумрака могил,
Среди костей найти свой жребий безотрадный,
Едва рассеется последний дым кадил.
Но ты скажи червям, когда без сожаленья
Они тебя пожрут лобзанием своим,
Что лик моей любви, распавшейся из тленья,
Воздвигну я навек нетленным и святым!
Вірш "Падло" якнайкраще відображає естетику Ш. Бодлера. Написаний за мотивами оди Горація, твір перекликається зі знаменитим латинським афоризмом: Vitabrevis, arslonga ("Життя коротке, мистецтво вічне") і водночас поширює його зміст.
У вірші є традиційні бодлерівські опозиції: Життя і Мистецтво, Природа і Краса, Потворне і Прекрасне, Життя і Смерть. Співвідношенням між цими поняттями визначається зміст твору.
Композиція твору дуже проста: у перших дев’яти строфах з шокуючими натуралістичними подробицями змальовано образ мертвої коняки, в останніх строфах поет звертається до своєї коханої, кажучи, що і вона, як усі земні істоти, приречена на смерть, але назавжди залишиться живою у його віршах як вічний ідеал. В образі коханої легко впізнати Жанну Дюраль - тривалу пристрасть і невгамовний біль митця. У ній він вперто шукав свій Ідеал, проте ця цілком земна жінка надто відрізнялася від образу, створеного уявою поета. Можна припустити, що у своєму вірші Бодлер протиставляє духовне і земне. Те, що в душі людини, набагато вище і прекрасніше, на його думку, за оточуючу дійсність До того ж воно вічне, бо мистецтво увічнює Красу. У вірші уславлюється непереможна сила творчості: митець здатен одухотворяти світ, знаходити красу навіть там, де, здавалося б, її не може бути, творити свій неповторний художній світ. Призначення мистецтва - служити Красі в усіх її проявах. А роль його полягає в тому, щоб через особливе поетичне бачення наблизитися до істини, до суті всього сущого. Ці думки особливо виразно звучать у останній строфі вірша:
Но ты скажи червям, когда без сожаленья
Они тебя пожрут лобзанием своим,
Что лик моей любви, распавшейся из тленья,
Воздвигну я навек нетленным и святым!
Утім Бодлер не заперечує життя як таке. Він бачить його різні прояви, вічний коловорот у природі. В описі мертвого коня виявляється талант естетичного сприйняття усього, що є на землі. Виразність і майстерність цього опису гідні подиву. Здається, це мало не єдиний випадок у літературі, коли потворне набуло такої естетичної інтерпретації. Тут ми бачимо поета, що тонко відчуває психологію читача, уявляє, як на нього могли б подіяти наступні слова, які наочні і чуттєві образи вони викликають в його уяві: падаль, зловонье, труп, отрава, гной, гнил, падаль, разложить, чудовищный, задыхалась, жужжанье мух из живота гнилого, личинки, остов, истлевшие куски, раздувался, распавшись, смрадный, глодать скелет, черви, чудище, могилы, кости, пожрут, тленье.
Мерзенне і відштовхуюче видовище! Але, як в житті Потворне і Прекрасне існують поряд, залишаючись вічною антитезою, так і у творі Бодлера можна розгледіти ряд слів, за лексичними значеннями протилежних вищенаведеним:
взор, обласканный сияньем, летний, ложе, лазурь, женщина, нагота, солнце. сверкало, Природа, жить, небеса, цветок, свежий луг, жил, музика, дышало, ветра вздох, журчанье вод, зерно, сон, свободно, солнца светлый лик, звезла очей златая, страсть моей души, чистый ангел мой, прекрасная, под ковром цветов, лобзание, лик моей любви, навек, нетленный, святой.
Це теж антитеза - головний принцип побудови вірша. І людина сама робить вибір, як зробив його автор: "… лик моей любви … Воздвигну я навек нетленным и святым!"
Враження довершують декілька вдалих оксюморонів та метафор: чудовищный цветок, труп странно жил, пожрут лобзанием, распавшаяся из тленья любовь.
Та Бодлер не тільки протиставляє життя і смерть. У смерті поет бачить водночас і початок нового життя. Не випадково у вірші є згадка про зерно, яка нагадує відому біблійну притчу про необхідність віддавати себе заради інших та про можливість нового життя через звільнення від усього тлінного й ницого в самому собі.
Ілюструючи лірику для аудіалів, ми неодмінно звернемось до творчості французького символіста й імпресіоніста Поля Верлена (1844-1896) як поета, що досконало володів звукописом, ритмом, внутрішньою римою - тобто, музичністю вірша.
Це захоплене зомління
(уривок)
О, цей шелест, шемріт, шепіт,
Воркіт, туркіт, цвіркіт, щебет,
Журкіт, муркіт, свист і писк,
Трав розмайних шевеління,
Шум води по моховинню,
По камінню плеск та блиск.
Цей вірш - яскравий приклад звукописної майстерності Верлена. У ньому присутні:
· повна рима: зомління - томління, лісів - голосів, пестливих - шелестливих;
· внутрішня рима: [цей шелест, шемріт, шепіт], [Воркіт, туркіт, цвіркіт, щебет], [Журкіт, муркіт, свист і писк];
· ритм, що створений за допомогою шестивіршів, у кожному з яких своя тематична картинка: природа перед дощем - дощ - настрій;
· відповідна схема римування - ААБВВБ та різні за довжиною рядки, а ще й смислове навантаження через іменники, що означають дію: зомління, томління, трепет, хор, шелест, шемріт, шепіт, воркіт, туркіт, цвіркіт, щебет, журкіт, муркіт, свист, писк, шевеління, шум, плеск, блиск.
І вже довершує враження саме звукопис, який через сонорні ([Л] - 15 разів зустрічається у творі, [М] - 14 разів, [Р] - 13 разів, [Н] - 17разів = всього 59), шиплячі та свистячі ([З] - 4 рази, [С] - 11 разів, [Ц] - 4 рази, [Ж] - 5 разів, [Ш] - 10 = всього 34), що входять до складу кожного слова, передають додаткове відчуття: шуми - заспокійливе; тривога, сум, журба - занепокоєність.
Один з сучасників Верлена писав йому: "Часом ви, можливо, плаваєте так близько від меж поезії, що ризикуєте потрапити в музику. Хтозна, може, Ви й маєте рацію".
Прикладом твору, в якому за допомогою словесних образів утворюються наочні різнокольорові образи, нами обрано вірш російського символіста другої хвилі, представника "Срібного століття" російської поезії Андрія Бєлого (поетичний. псевдонім Бориса Миколайовича Бугайова) (1880-1934), поета, прозаїка, літературного критика.
У своїй поетичній збірці "Золото у лазурі" (1904) автор вдається до експериментів з формою та змістом, і, як один з основних прийомів, використовує кольоропис, вважаючи, що кольори здатні передати всі відтінки настроїв і почуттів. Бєлий захоплюється живописом імпресіоністів, символістів, цікавиться психологією кольору (недарма його псевдонім - це колір). На нашу думку, цей вірш найкраще сприйматиметься візуалами, створюючи наочне уявлення через підсвідомість.