Смекни!
smekni.com

Логопедія, її предмет і задачі (стр. 2 из 7)

Розвиток мовлення дитини може бути представлене в декількох аспектах, пов’язаних з поступовим оволодінням мовою.

Перший аспект ― розвиток фонематичного слуху й формування навичок проголошення фонем рідної мови.

Другий аспект ― оволодіння словниковим запасом і правилами синтаксису. Активне оволодіння лексичними й граматичними законо-мірностями починається у дитини в 2-3 р. і закінчується до 7 р. У шкільному віці відбувається вдосконалювання придбаних навичок на основі письмового мовлення.

Третій аспект, пов’язаний з оволодінням значеннєвою стороною мовлення. Найбільше яскраво він виражений у період шкільного нав-чання.

Основні завдання логопедії полягають у наступному:

2) вивчення закономірностей спеціального навчання й виховання дітей з порушенням мовного розвитку;

3) визначення поширеності й симптоматики порушень мовлення в дітей дошкільного й шкільного віку;

4) дослідження структури мовних порушень і вплив мовних розладів на психічний розвиток дитини;

5) розробка методів педагогічної діагностики мовних розладів і типології мовних розладів;

6) розробка науково обґрунтованих методів усунення й попередження різних форм мовної недостатності;

7) організація логопедичної допомоги.

Дефекти мовлення діляться на дві групи:

1-я група ― фонетичне недорозвинення; фонетико-фонематичне недо-розвинення; загальне недорозвинення мовлення.

2-я група ― заїкуватість, при якому основою дефекту є порушення кому-нікативної функції мовлення при збереженні язикових засобів спілкування.

Кожна група дефектів у свою чергу різниться за формою (природі) порушення й ступеня його виразності.

1. Дисфонія

Дисфонія (афонія) (від грец. dis ― префікс, який означає розлад, і phone ― голос; а ― частка, яка означає заперечення) ― відсутність або розлад фонації внаслідок патологічних змін голосового апарата. (Синоніми ― порушення голосу, порушення фонації, фонаторні порушення, вокальні порушення). Виявляється або у відсутності фонації (афонія), або у порушенні сили, висоти і тембру голосу (дистонія). Може бути зумовлена органічними або функціональними розладами голосоутворюючого механізму центрального або периферичного характеру, виникає на будь-якому етапі розвитку дитини. Порушення може бути самостійним (ізольованим) або входити до ряду інших порушень мови.

2. Порушення темпу мовлення

Одним з виразних засобів усного мовлення є її темп. Нормальному темпу мовлення властиво то вповільнення, то прискорення. Зазначені коливання у швидкості висловлень будуть залежати від швидкості проголошення фонем, слів, фраз і від частоти й тривалості пауз між словами й реченнями.

Необхідною умовою для нормального темпу мови є правильне співвідношення основних процесів, що відбуваються в корі головного мозку, ― порушення й галь-мування.

Більшість дітей не відразу опановують нормальним темпом мовлення. Багато дошкільників говорять занадто швидко. Це пояснюється тим, що в них ще слабкі гальмові процеси й контроль за власною мовою. Часта недосконалість темпу мовлення виникає в результаті наслідування навколишнім. Дитина говорить те дуже швидко, те занадто повільно навіть у межах однієї фрази. Але в більшості випадків такі явища з віком зникають.

У дітей може виникати патологічне порушення темпу мовлення: або зайве його вповільнення ― брадилалия; або надмірне його прискорення ―тахилалия.

2.1 Брадилалія

Брадилалія (від грец. bradis ― повільний, лат. lalia ― мова) ― патологічний повільний темп мови. (Синонім ― брадифразія). При брадилалії мова надмірно вповільнена, з розтягуванням голосних звуків, із млявою, нечіткою артикуляцією, яка зумовлена порушенням мовних центрів у корі головного мозку. Більшості дітей з такою патологією властива загальна млявість, загальмованість, повільність. Часто відзначається вповільнений темп не тільки зовнішньої, але й внутрішньої мови. У дітей із брадилалією звичайно бувають і порушення загальної моторики, уваги, пам’яті, мислення. За своєю природою може бути органічною або функціональною.

М. Е. Хватцев відзначав, що патологічно вповільнений темп мовлення нерідко зустрічається в розумово відсталих дітей.

Зайво повільне мовлення викликає нетерпіння й подразнення з боку навко-лишніх. Тому діти з такою мовою взагалі намагаються не говорити. А це ще більше затримує їх мовлення, а отже, і розумовий розвиток.

Брадилалія в дітей часто супроводжує монотонність голосу, недостатньо мо-дульоване мовлення.

Причини брадилалии. М. Е. Хватцев вважав однією з головних причин патологічне посилення гальмівного процесу, що починає домінувати над процесом порушення.

Брадилалія може передаватися в спадково разом з порушенням внутрішнього мовлення.

Так само може виникати й у результаті наслідування або неправильного виховання.

2.2 Тахилалія

Тахилалія (від грец. tachis ― швидкий, лат. lalia ― мова) ― патологічно прискорений темп мови. (Синонім ― тахифразія). Характеризується прискореною артикуляцією. За своєю природою є центрально обумовленою, органічною або функціональною. При прискореному темпі мовлення здається поспішливою, стрімкою, напористою. Часто від швидкості висловлення відбувається повторення складів або, навпаки, їхній пропуск, перекручування звуків, а іноді слів. Але всього цього мовець, як правило, не помічає. Бурхливий потік звуків і слів вимовляється без перепочинку, до повного видиху. Іноді непомірковано швидкий темп мовлення супроводжується швидкими, часом безладними рухами рук, ніг або всього тіла.

Прискорення мови може супроводжуватись аграматизмами. Це явище іноді виділяють як самостійне порушення ― батаризм (від франц. batter ― бити), парафразія. Якщо патологічно прискорена мова супроводжується необґрунтованими паузами, запинками, вона позначається терміном полтерн.

Тахилалія може виникнути вже в дитинстві і, якщо не проводити спеціальної корекційної роботи, підсилиться в перехідному віці й залишиться на все життя.

Наслідком порушення темпу мови є порушення плавності мовного процесу, ритму та мелодійно-інтонаційної виразності.

Причини тахилалії. Найчастіше виникає в дітей нервових, збудливих, рвучких, не зрівноважених.

М. Е. Хватцев затверджував, що центральною ланкою в патогенезі тахилалії є розлад темпу зовнішнього й внутрішнього мовлення за рахунок патологічної переваги процесів порушення над процесами гальмування.

Тахилалія може передаватися в спадщину.

Так само виникати в результаті наслідування швидкого мовлення навколишніх, і неправильні прийоми виховання дитини, його мовлення.

Спотикання. Незвичайно швидка, стрімке мовлення при тахилалії іноді нагадує по зовнішній картині заїкуватість, тому що мовець часто повторює звуки, склади або слова. При спотиканні, як і при заїкуватості, можуть виникати й невиправдані паузи, зупинки. На відміну від заїкуватості спотикання не має судорожного характеру.

3. Заїкання

Заїкання ― порушення темпоритмічної сторони мови. (Синонім ― лого-невроз). Є центрально обумовленим, найчастіше виникає в процесі мовного роз-витку дитини в період переходу до фразової мови і пов’язане з різкою емоційно негативною реакцією дитини на зовнішній подразник. Найсприятливішим грунтом для виникнення заїкання є недостатня стійкість нервової системи дитини, інколи пов’язана з органічними ураженнями мозку. Причиною порушення плавності мови (зупинок в її плинності) при заїканні є судороги м’язів тих або інших органів мов-лення в момент вимови (губ, язика, м’якого неба, гортані, грудних м’язів, діафрагми, черевних м’язів). Заїкання, яке супроводжується іншими інтелектуальними або мовними дефектами, як правило, не призводить до порушення смислової сторони мови, однак нерідко пов’язане з побоюванням висловлювання, а також з деякими відхиленнями в характері дитини ― підвищеною збудливістю або, навпаки, апа-тичністю, млявістю.

Розрізняють два види заїкуватості:

1. Найчастіше зустрічається функціональна заїкуватість, коли не є яких-небудь органічних поразок у мовних механізмах центральної й пери-феричної нервової системи. Функціональна заїкуватість виникає, як пра-вило, в дітей у віці від 2 до 5 років у період формування розгорнутої уза-гальненої (контекстної) фразової мови; частіше воно зустрічається в легкозбудлевих, нервових дітей.

2. У рідких випадках заїкуватість може бути викликано органічним пораз-ками центральної нервової системи (при черепно-мозкових травмах, нейроінфекціях і т.п.). Така органічна заїкуватість може виникнути в будь-якому віці.

Причини функціональної заїкуватості:

а. Перевантаження нервової системи дитини в сполученні з непосильної для них мовним навантаженням (повторення незрозумілих і важких слів; спонукання до досить довгих і складних переказів, вивчення складних по змісту і великих по обсязі віршів; запам’ятовування казок, розповідів, які не відповідають віку дитини, незрозумілі їй).

б. Неправильне звуковимовлення (якщо заїкуватість з'являється з 2-х ро-ків).

в. Внаслідок надзвичайно швидкої мови: дитина квапиться, наслідуючи комусь із навколишніх або прагнучи швидше висловити свою думку, спотикається на деяких звуках ― і починає заїкатися. [3, с. 92]

г. З’являються в дітей на тлі загального недорозвинення мови, коли в них не вистачає елементарного запасу слів і граматичних засобів для виражен-ня думок.