Смекни!
smekni.com

Методика роботи над українською народною казкою (стр. 3 из 10)

Аналогічні ТКК у більшій або меншій кількості спостерігаються і в творах інших галицьких, буковинських і закарпатських письменників. Зростає продуктивність ТКК і в сучасній західноукраїнській поезії і прозі: «Ой коза-дереза, бідолаха простуджена, Як в ту пору снігами у злидні мело! Кому бубликів в’язку чи казку – що суджено» (М. Людкевич) [61, 8].

У сучасній українській літературній мові фіксується близько 80 одиниць ТКК, що мають яскраві ознаки художнього мовлення і незначну варіантність, яка в основному пов’язується не з особливостями територіального поширення фольклорних текстів, а з кількісним складом багатокомпонентних одиниць (для них характерне усічення), а також різноманітними авторськими трансформаціями.

Сфера використання ТКК у сучасній українській мові пов’язана з їх первісним значенням у фольклорному творі. Проте в новому контексті воно виявляє здатність до розвитку. Цьому сприяє функціонування ТКК як емоційно-оцінних, експресивних, стилістично маркованих одиниць, Співвідношення ТКК з новим поняттям, можливість одиниці утворювати нові синтаксичні зв’язки в ряді випадків приводить до структурно-семантичних змін. Отже, структура, функції І розвиток значення ТКК нерозривно взаємопов’язані.

Як уже відзначалося, до аналізу залучені стійкі комплекси, що складаються, як мінімум, з двох лексем, які зберігають, принаймні частково, відмінкову парадигму, їх можна розглядати як складні слова, фразеологізми, словосполучення, речення, що мають властивість постійного відтворення. Співвіднесеність ТКК з відповідним структурним рівнем мови поза казкою залежить від їх кваліфікації в фольклорному творі і розвитку значення. За структурно-семантичними ознаками серед ТКК можна виділити кілька груп:

1. Назви чарівних предметів, у яких атрибутивним компонентом номінативного словосполучення виступають слова чарівний, золотий, срібний, залізний. Прикметники в таких словосполученнях перш за все вживаються з метою вказати на незвичайність предмета, рідше – істоти, і можуть додатися практично до всіх слів, що позначають побутові предмети, природні явища. Традиційним виступає не все словосполучення, а вузьке коло означень, які використовуються в казці, проте деякі одиниці цієї групи є загальновідомими: золоті волосинки, золоте яблучко, золоте яєчко тощо. Значно більше ТКК, назва яких конкретно вказує, в чому полягає незвичайність казкового предмета,

2. До другої групи належать складні слова, екстапозити, компоненти яких синтаксично координуються (гуси-лебеді, царство-государство) або підпорядковуються (килим-самольот, чоботи-скороходи).

3. Атрибутивні словосполучення – субстантивно-ад’єктивні (калинова сопілка, жива вода) І рідше субстантивно-субстантивні (хатка на курячій ніжці).

4. На межі слова і словосполучення перебуває група ТКК – назви персонажів анімалістичних казок. Тут чимало одиниць, другий компонент яких є образною характеристикою персонажа за зовнішньою або внутрішньою властивістю (курочка-господиня), звуконаслідувальним словом або виражає функціональну ознаку (жабонька-кваконька). В одиницях вовчик-братик, лисичка-сестричка, бичок-третячок, рак-чотирдак другий компонент не виконує характеристичної ролі. Щодо структури цієї групи одиниць висловлюються різні погляди. На нашу думку, їх слід вважати лексемами, оскільки другий компонент ТКК може варіюватися (зайчик-стрибайчик, – косолапчик, – лапанчик, – побігайчик тощо), його семантика не впливає на значення цілісної одиниці; крім того, тут висувається на перший план ідея римування, яка може бути здійснена лише при наявності двокомпонентної структури слова.

5. Більшість номінацій на позначення персонажів чарівної казки, які функціонують у сучасній українській літературній мові, – це також двокомпонентні одиниці. Серед них є назви персонажів, що виступають лише в одній казці: Соловей-розбійник, Івасик-Телесик, Кирило Кожум’яка, Царівна-жаба тощо, деякі трапляються в окремих казках, проте мисляться як один персонаж, що мандрує з казки в казку. Такі номінативні одиниці є нерозкладними словосполученнями на позначення одиничних понять – казкових істот. ТКК цієї групи часто вносяться в заголовок казки і служать для розрізнення сюжетів, проте поза казкою найбільшу частотність мають ТКК, що втратили мотивованість значення – Баба-Яга, Чахлик Невмирущий.

ТФК мають свої структурні особливості. Виділення певного уривка тексту, крім плану змісту, із рядом структурних особливостей. ТФК вже у фольклорному творі сприймаються як «прикраса», щось самодостатнє, створене за законами народної поетики, чому сприяють ритмічна організація і рима. У багатьох випадках можна навіть сказати, що ритмічна організація і рима визначають межі одиниці, і характерні структурні елементи сприяють цьому. Центром ТФК можуть бути бінарні конструкції, мінімальні одиниці яких становлять, за визначенням М.М. Шанського, «парні сумарні зближення» 10 (думати-гадати, поспішитись-поскоритись, йти-поживати). Серед таких ТФК багато утворень-різних частин мови, в яких сурядний зв’язок компонентів найбільшою мірою забезпечує ритмічну організацію тексту: ні сказати, ні описати; ні здумати, ні згадати. В основі ТФК часто спостерігаються підрядні словосполучення із спільнокореневими головним і залежним словом (видом видати, мова мовиться тощо). Такі структурні особливості характеризують більшість ТФК, проте зустрічаються вони здебільшого не в «чистому» вигляді, а як елементи ТФК: скоро казка кажеться, та не скоро діло робиться.

Як уже зазначалося, ТФК – це одиниці різних рівнів мови: складні слова (жити-поживати), підрядні словосполучення (слихом слихати), словосполучення з сурядними сполучниками (чи довго, чи недовго), змішані складні, словосполучення із сурядно-підрядним зв’язком (їсти, пити, хороше ходити). Більшість ТФК-речень – це прості односкладні речення (півцарства віддам), складносурядні речення (ні в казці сказати, ні пером описати), частини яких є односкладними реченнями. В окремих випадках ТФК може становити складну синтаксичну конструкцію (ідеш день – чия земля? Калитчина; їдеш два – чия земля? Калитчина; їдеш три – чия земля? Калитчина» (І. Карпенко-Карий). Для структури ряду ТФК характерний еліпсис. Як просте речення, так і частини складних речень можуть бути неповними. Так, наприклад, у ТФК-реченні «на чолі місяць, а на потилиці зорі сяють» пропущений присудок. Такий склад одиниць є усталеним і не залежить від контексту. Поза казкою ряд ТФК може членуватися на фрагменти.

Основне призначення ТКК – художнє зображення дійсності. Через особливість семантики і стилістичну маркованість досліджувані одиниці по-різному представлені в функціональних стилях мови. ТКК поза фольклорним твором виступають символами казки, постійно зберігають з нею асоціативний зв’язок, і, відповідно, найбільша їх частотність – у розмовно-побутовому стилі та стилі художньої літератури. В залежності від авторських уподобань і специфіки контексту за межами казки ТКК можуть виконувати функції стилізації мови під казку, народнорозмовну мову, виступати як заголовки або бути їх складовими частинами, використовуватися як засіб сатиричного та алегоричного зображення, поетизації, доступний спосіб звернення до дитячої аудиторії. Всі вищеназвані функції ТКК якнайтісніше пов’язані з прямим їх призначенням: називати казкові реалії, формувати традиційні елементи сюжету, служити обрамленням тощо – і пізнанням навколишньої дійсності, усвідомленням її через засоби мови.

Поза казкою ТКК активно формують переносні значення. ТФК можуть називати дію, а частіше характеризують її, даючи якісну оцінку: «Буду їсти та пити, та хороше ходити, – звісно, так, як панові вельможному годиться» (Марко Вовчок). ТКК порівняно з ТФК активніше набувають нових значень. В асоціативні зв’язки втягуються не лише назви конкретних предметів, а й назви абстрактних понять. Це образні назви-характеристики предметів, людей, явищ тощо: «То були важкі часи. А хіба сьогодні ти вже бачиш молочні ріки з кисільними берегами?» (М. Стельмах). Однак не всі поняття реальної дійсності, названі через ТКК, співвідносяться із загальномовними словами-синонімами, мовець прагне до найбільшої концентрації думки, найвиразнішої її передачі. ТКК сприяють образному її висловленню, у ролі непрямої номінації завжди ускладнюються експресивно-оцінними відтінками значення, отже, виконують функцію оцінки і засобу створення експресії. Походження досліджуваних одиниць визначає їх зміст, образність, спосіб організації мовного матеріалу, що зумовлює особливість їх функціонування в сучасній українській літературній мові.

1.2 Аналіз українських народних казок як складової сучасних підручників з читання

Програми початкової школи з літературного читання побудовані на основі двох принципів: художньо-естетичного і літературознавчого. У зміст включені такі твори літературного мистецтва, які формують у дитини відчуття прекрасного, виховують духовні якості. Вирішення цих завдань можливе через вдумливе прочитання – вивчення того або іншого художнього твору. У зв’язку з цим вчителям початкових класів необхідно прищепити дітям первинні навички аналізу твору.

Найбільш доступний і зрозумілий молодшим школярам сюжетно-образний аналіз. Він дозволяє вчителю спільно з учнями спостерігати за особливостями композиції, сюжету, авторської позиції, мови. Розглянемо це на прикладі казки. Спочатку ми визначаємо з дітьми, до якого з трьох типів належить казка (чарівна, побутова або про тварин). Далі спостерігаємо композицію казки. У більшості казок є приказка. Її роль схожа з роллю заспіву і в окремих випадках є зав’язкою сюжету. Мета приказки: підготувати аудиторію до слухання казки. (Наприклад, приказка в одній з казок звучить так: «У той давній час, коли світ наповнений був лісовиками, відьмами та русалками, коли річки текли молочні, береги були киселеві, а по полях літали куріпки, у той час жив-був цар по імені Горох…») Звертаємо увагу дітей на те, що народні казки сходять до глибокої старовини. У них збереглися стародавні вірування, уявлення про водяного царя, лісовиків і русалок (це ознаки язичництва). Ту ж мету переслідують і казкові зачини: «У тридев’ятому царстві, в тридесятому государстві» і т.д.