Триває виховання культури спілкування: формування вмінь привітати рідних,знайомих ,товаришів по групі, з використанням синонімічних формул етикету( Здрастуйте! Добрий ранок!). відповідати по телефону , не втручатися в розмову дорослих, вступати в розмову з незнайомими людьми, зустрічати гостя , спілкуватися з ним.
У старших групах варто вчити більш точно відповідати на запитання , поєднувати в розповсюдженій відповіді репліки товаришів. Відповідати на одне і теж саме питання по різному, коротко й поширено. Закріплювати вміння брати участь у загальній бесіді , уважно слухати співрозмовника, не перебивати його, не відволікатися.
Особливу увагу необхідно приділяти вмінням формулювати й задавати питання , у відповідності з почутим будувати відповідь, доповнювати, виправляти співрозмовника, зіставляти свою точку зору з точкою зору інших людей. Варто заохочувати розмову із приводу речей , які не знаходяться в полі зору дитини, змістовне мовне спілкування із приводу ігор, прочитаних книг, переглянутих кінофільмів. Для молодшого дошкільника найбільш ефективним є індивідуальне спілкування дитини з дорослим на основі спільної діяльності. Дуже важливо стимулювати дітей до коментування ( супроводу мовою) своїх дій у предметній діяльності й поступово вправляти в умінні планувати свою діяльність( проговорювати вголос свої наступні дії).У цьому віці дітей привчають охоче вступати у спілкування з дорослими й однолітками. Вихователь більше приділяє уваги якості відповіді дітей . Діти 4-5 років активно вступають у розмову, можуть брати участь у колективній розмові, переказують казки й короткі розповіді , самостійно розповідають про іграшки. Разом з тим їх зв’язна мова ще не досконала. Вони не вміють правильно формулювати питання, доповнювати й поправляти відповіді товаришів. Їхні розповіді в більшості випадків копіюють зразок дорослого, містять порушення логіки.
Під час занять та в повсякденній роботі з дітьми логопед повинен дотримуватися таких завдань з розвитку діалогічного мовлення:
-Вчити дітей відповідати на запитання та звертатися до інших із запитаннями ;
- підтримувати розмову; продовжувати її відповідно до ситуації спілкування;
- виявити ініціативу в розмові з дорослими та дітьми;
- будувати діалог на запропоновану тему;
- під час спілкування дивитися в очі, розмовляти з усмішкою на обличчі, не відволікатися, уникати сторонніх жестів, дотримуватися відповідного тону, інтонації.
Основні методи розвитку діалогічного мовлення:
1.Бесіда - один із основних методів. Це організована цілеспрямована розмова вихователя з дітьми на певну тему, яка складається із запитань і відповідей .
2. Дидактичні ігри. ( Див. додаток № 1)
3.Розмова з дітьми.
Тематика розмов повинна спиратися на їхній досвід, знання і уявлення про навколишнє життя, про явища природи. Тепле, чуйне ставлення педагога до кожної дитини зближує їх між собою, заохочує дитину поділитися своїми думками, враженнями і переживаннями.
4. Ігри-драматизації та інсценізації.
Для драматизації використовуються казки з чітким динамічним сюжетом, повторами,короткими діалогами («Колобок», «Ріпка», «Рукавичка», Котик і півник»)
5. Тематичні ігри мовленнєвої ситуації.
( «Знайомство», «Зустріч друзів», «У лікаря», «Розмова по телефону»).
Для активізації дітей на заняттях слід використовувати різноманітні методичні прийоми, серед них уявний діалог дітей з літературним героєм. Дитина повинна сама сформулювати питання і дати відповідь на нього від імені героя. У таких уявних діалогах діти висловлюють своє ставлення до героїв, змінюють хід подій по-своєму, дають оцінку окремим вчинкам, діям, розвивають діалогічне мовлення.
6. «Кумулятивні казочки» - це ланцюг питань та відповідей, витриманих у межах одного логічного ряду. Такі твори співзвучні з характером мислення дитини, що й забезпечило їм беззаперечний успіх у дітей.
( Див. додаток № 2)
7. Мовленнєві ситуації.
Щоб навчити дітей діалогічного мовлення слід використовувати ігрові мовленнєві ситуації, побудовані на діалозі. Це можуть бути невеликі інсценізації ( « На пошті», «У зоопарку»,» У магазині»).
8. Схеми- моделі.
Використовуючи схеми-моделі , потрібно запитання до дітей ставити так, щоб вони спонукали їх до інтелектуальної активності, щоб були спрямовані більше на мислення дитини і менше - на її пам'ять. Будувати діалог потрібно так , щоб дитина не лише відповідала на питання , які виходять від дорослого, але й мала щораз більше стимулів сама ставити запитання.
Отже успішне оволодіння діалогічною мовою має на увазі цілеспрямоване навчання, формування певних навичок побудови зв’язних висловлювань.
Щоб краще розвинути діалогічне мовлення дошкільників з вадами мови, потрібно працювати спільно з родинами. Тільки в тісному співробітництві з дорослими дитина досягне таких висот, які їй одній не доступні і така творча співдружність створить для дитини найбільш сприятливу основу для розвитку мовленнєвих норм спілкування, дасть можливість оволодіти більш складними навичками та вміннями.
3.1 Методика проведення бесід
Одним з основних методів навчання дітей з вадами мови діалогічного мовлення є бесіда – організована, цілеспрямована розмова вихователя з дітьми на певну тему. Вона складається із запитань і відповідей . Запитання вихователя спрямовують думку дитини і допомагають їй сформулювати відповідь. Бесіда сприяє цілеспрямованому мисленню. Вихователь ставлячи запитання , вчить дитину логічно мислити не відволікаючись від теми випадковими асоціаціями. Для того, щоб брати активну участь у бесіду , діти повинні уважно слухати відповіді своїх товаришів і розуміти запитання вихователя. Під час бесіди розвивається уміння слухати , розуміти співбесідника , давати зрозумілі і чіткі відповіді.
Бесіда, як цілеспрямоване обговорення з дітьми предметів, подій, явищ є методом уточнення і систематизації уявлень, які дитина здобула на всіх інших заняттях і в повсякденному житті. Це неодноразово підкреслював К.Д.Ушинський: « Сократичний метод вносить світло в темну голову, вводить потроху в розумову систему, зрозумілу для свідомості, все, що зберігається в темряві цієї голови і тим самим віддає у владу свідомості матеріали, які випадково і відривчасто відклалися в пам’яті».
Бесіда збагачує також дитину новими знаннями, дитина вчиться зосереджувати свою думку на одному предметі, пригадує те, що знає про нього, привчається логічно мислити, розвиває пам'ять.
Правильно проведена бесіда допомагає дитині з вадами мови поступово перейти від конкретного мислення до абстрактного , що дуже важливо для підготовки дитини до навчання в школі.
З розвитком дитячого мислення тісно пов'язаний розвиток мови дитини. У бесіді вихователь вчить дитину чітко, зв’язно висловлювати думки. Дитина вчиться послідовно викладати факти , не відволікаючись від теми . Великого значення бесіді як методові розвитку розмовної мови і мислення надавала Є.І.Тихєєва у своїй роботі « Розвиток мови дошкільників» : «Розмова і бесіда по суті два майже тотожні прояви одного і того ж процесу: мовного спілкування дітей, але ми виділяючи бесіду , як один з найцінніших методів розвитку мови дітей, розуміємо під ним організоване, планово проведене заняття , мета якого поглибити , уточнити і систематизувати за допомогою слова уявлення і знання дітей, вільна невимушена бесіда , зігріта інтересом , є одним з могутніх факторів розвитку мови дітей».
Бесіда має також велике виховне значення . Вона формує у дитини відповідне ставлення до фактів навколишньої дійсності , сприяє вихованню організованості і формуванню певних моральних якостей. Під час бесіди можна навчити дітей висловлюватися в колективі, в разі потреби відстоювати свої думки, соромливі діти під час бесіди легше переборюють свою боязкість, дуже балакучі привчаються до дисципліни, учаться не перебивати товариша, відповідати лише тоді коли їх запитують. Бесіда, як цінний метод морального виховання , допомагає формуванню поглядів і якостей дитини.
Зміст бесіди повинен бути цінним в педагогічному розумінні. Бесіда повинна бути психологічно близькою дитині дошкільного віку з вадами мови, тоді бесіда буде активною, збуджуватиме думку дитини, допоможе підтримувати увагу дітей і залишить глибокий слід в її свідомості. Питання про доступність змісту бесіди для дітей дошкільників неодноразово вирішувалися в педагогічній літературі. Цим питанням займали я і класики педагогіки - Ян Амос Коменський , Й.Песталоцці, які радили, добираючи теми для бесід ,Керуватися принципом доступності матеріалу - йти від близького до далекого, від простого до складного.
Є.І.Тихєєва також радить вести бесіди з дітьми про предмети, які безпосередньо впливають на зовнішні почуття дітей. Це можуть бути предмети, які є в кімнаті, частини людського тіла, предмети одягу, тварини, рослини тощо.
Наші діти не живуть в умовах замкненої сім’ї. Картини, дитячі книжки, ілюстрації в газетах і журналах, дитячі радіопередачі, телепередачі. Іграшки, багате суспільне життя, яке спостерігають наші діти , - все це розширює кругозір дитини, розширює коло її уявлень і понять, збуджує нові інтереси. Таким чином, «далеке» стає близьким нашим дітям, знаходить своє відображення в дитячих іграх, розмовах, малюнках. Тому ми можемо розповідати дітям міста про працю і життя людей на селі, а дітям в сільських дитячих садках розповідаємо про місто, ведемо бесіди про батьківщину, про космічні польоти.