Смекни!
smekni.com

Особливості проведення сучасного уроку історії (стр. 2 из 7)

Засвоєння логічно завершеної частини змісту курсу здійснюється в процесі взаємозалежної діяльності вчителі й учнів, спрямованої на їхнє виховання й розвиток.

Урок вимагає постійного вдосконалювання й модернізації. Тільки творчий підхід до уроку з урахуванням нових досягнень в області педагогіки, психології й передового досвіду забезпечить високий рівень викладання. Тому викласти якісний урок - справа непроста навіть для досвідченого вчителя.

Урок як основна форма органічно доповнюється іншими формами організації навчання. Це додаткові форми (екскурсії, консультації, додаткові заняття) і допоміжні форми, спрямовані на задоволення багатобічних інтересів і потреб учнів відповідно до їх здібностей. До них додаюсться факультативи й різноманітні форми гурткової й клубної роботи.

Поряд з постійно діючими формами організації позакласної діяльності велике значення в структурі історичної освіти мають й епізодичні заходи, такі, як олімпіади, вікторини, конкурси, виставки [8, с. 95].

При вмілому використанні основної, додаткової й допоміжної форм навчання досягається висока ефективність у вивченні історії.

У методичній літературі з історії можна зустріти різне тлумачення суті уроку. В одних навчальних посібниках значна частина тексту присвячена типам уроків, в інші - викладу історичного матеріалу вчителем або організація самостійної роботи учнів на уроці історії, рекомендаціям з використання засобів наочності.

1.2 Типологія й структура уроку

Особливу увагу сучасні педагоги приділяють проблемі типології й структурі уроку. Структура уроку й форми організації навчальної роботи на ньому мають велике значення, як у теорії, так й у практиці сучасного уроку, оскільки вони в значній мірі визначають ефективність навчання, його результативність.

Кожен урок має свою структуру. Під структурою уроку варто розуміти співвідношення елементів (етапів, ланок) уроку в їхній певній послідовності й взаємозв'язку між собою [9, с. 72].

Елементи - види діяльності вчителі й учня. Елементами уроку є: організаційний момент; перевірка знань попереднього навчального матеріалу, логічно пов'язаного зі змістом даного уроку; перехід до нового матеріалу; вивчення нового матеріалу; закріплення; підведення підсумків уроку; домашнє завдання. Ці структурні елементи на багатьох уроках в основному реалізуються. Необхідні й уроки з перевагою тієї або іншої ланки процесу навчання або де опускаються ті з них, які не обов'язково вводити в його структуру. Структура кожного уроку залежить від змісту навчального матеріалу, дидактичної мети (або цілей), типу уроку, вікових особливостей учнів й особливостей класу або колективу. Структура уроку досконала в тому випадку, якщо враховує закономірності навчання, умови педагогічного процесу в даному класі й дозволяє вдало реалізувати педагогічний задум учителя. Отже, не структура уроку, узята сама по собі, а її відповідність педагогічним умовам і задуму впливає на ефективність навчання [8, с. 65].

У цей час у ряді навчальних посібників велика увага приділяється роботам М. И. Махмутова, у яких відзначається, що структура уроку не повинна бути аморфної, безликої, випадкової, що вона повинна відбивати: закономірності процесу навчання як явища дійсності, логіку процесу навчання; закономірності процесу засвоєння, логіку засвоєння нових знань, як внутрішнього психологічного явища; закономірності самостійної розумової діяльності учня як способів його індивідуального пізнання, що відбиває логіку пізнавальної діяльності людини, логіку викладання; види діяльності вчителя й учнів як зовнішні форми прояву сутності педагогічного процесу. Елементами уроку, які при своєму взаємозалежному функціонуванні відбивають ці закономірності, є актуалізація, формування нових понять і способів дій і застосування засвоєного матеріалу [24, с. 151].

Роль перерахованих вище структур зводиться до наступного: якщо дидактична структура уроку є постійною й у діяльності вчителя виступає у вигляді загального приписання, загального алгоритму організації уроку, то методична підструктура – величина змінна, що характеризується великою варіативністю, зобов'язує його планувати конкретні види діяльності: виконання вправ, рішення завдань, відповіді учнів; пояснення матеріалу із застосуванням адекватних методів і засобів; рішення практичних і навчальних завдань під керівництвом вчителя й самостійно.

Різноманіття структур уроків, методів їхнього проведення й дидактичних цілей припускає розмаїтість їхніх типів.

Кожен урок, будучи елементом процесу навчання й системи змісту курсу, входить у той або інший тип – групу уроків, що має певні інтегральні риси. Тип уроку впливає на якість навчання й розвитку учнів. Залежно від того, які ознаки (сторони) уроків беруться за основу, виділяються їхні різні типи.

Серед методистів існують різні точки зору на типологію уроків. Проблема ця дуже складна й не цілком сьогодні розкрита ні у світовий, ні у вітчизняній дидактиці, внаслідок чого існують різні підходи до класифікації уроків. Кількість відомих нині класифікацій обчислюється десятками.

Одна з перших найбільш обґрунтованих класифікацій уроків належить радянському дидакту И.Н. Казанцеву, що запропонував групувати уроки по трьом принципам (критеріям): змісту, дидактичним цілям, способам проведення. И.Н. Казанцев бере методичні прийоми вчителя, що використовуютьсяпід час уроку, серед яких лекція, бесіда, екскурсія, лабораторні заняттю. Ще раніше С.В. Іванов запропонував класифікацію на основі ланок процесу навчання.

Серед наших дидактів і закордонних найбільш повно розробленою вважається класифікація уроків, авторами якої є М. А. Данилов і Б. П. Єсипов [25, с. 261].

Дані автори залежно від мети й місця в дидактичній системі виділяють уроки: комбіновані; присвячені ознайомленню учнів з новим матеріалом; ті, що служать закріпленню знань; призначені для узагальнення й систематизації вивченого матеріалу, і, нарешті, для перевірки ступеня оволодіння знаннями, що вивчались, і вміннями шляхом виконання усних, письмових або практичних завдань.

У розгорнутому виді дана класифікація більшістю методистів представлена в такий спосіб:

1. Комбіновані, або змішані, уроки.

2. Уроки по ознайомленню учнів з новим матеріалом:

а) ознайомлення з фактами й конкретними явищами;

б) осмислювання й засвоєння узагальнень;

в) уроки, на яких представлені факти й висновки.

3. Уроки закріплення знань:

а) повторення на початку роботи після тривалої перерви;

б) поточне повторення.

4. Уроки по узагальненню й систематизації вивченого.

5. Уроки по виробленню й закріпленню вмінь і навичок.

6. Уроки перевірки знань:

а) усної перевірки знань;

б) письмової перевірки;

в) з перевірочними завданнями й практичним характером;

г) розбір перевірених робіт.

У цей час існує безліч класифікацій уроку, але в цей момент ряд теоретиків-дидактів вважають досить перспективною структуру уроку, розроблену М. И. Махмутовым, що пропонує класифікувати уроки за метою організації, детермінованою загальнодидактичною метою, характером змісту досліджуваного матеріалу й рівнем навченості учнів. Відповідно до цього підходу виділяються наступні типи уроків:

1) уроки вивчення нового матеріалу;

2) уроки вдосконалювання знань, умінь і навичок (уроки формування вмінь і навичок, цільового застосування засвоєного);

3) уроки узагальнення й систематизації;

4) комбіновані уроки;

5) уроки контролю й корекції знань, умінь і навичок [1, С. 34].

Варто мати на увазі, що перераховані типи уроків в «чистому» виді рідко зустрічаються в практиці роботи вчителі. Так чи інакше, функції одного типу уроку часто вплітаються в структуру іншого типу. Різниця полягає в тім, що кожен тип уроків відрізняється домінуванням певної функції, наприклад вивчення нового матеріалу або його первірка, а інші функції інших типів уроку носять допоміжний характер. Тому класифікація уроків продовжує залишатися однієї з актуальних проблем дидактики.

З розглянутого вище матеріалу можна зробити деякі висновки.

1. У сучасній дидактиці існують наступні підходи до типізації уроків: за змістом і способом проведення; за логічним змістом роботи й характером пізнавальної діяльності; за дидактичними цілями і місцем уроків у загальній системі (в основному цей підхід підтримують теоретики й практики).

2. У методиці викладання історії найбільше визнання в методистів одержала класифікація за ланками процесу навчання й дидактичному завданню. У педагогічній практиці дана класифікація вважається найбільш ефективної, тому що вона чітко визначає основне дидактичне завдання кожного уроку, сприяє визначенню доцільної структури системи уроків різних типів, тому що при однотипних уроках навчання не може бути ефективним. Тому необхідно систему уроків різних типів з перевагою уроків вивчення нових знань і комбінованих, що підтверджується багаторічною практикою.


1.3 Вимоги до сучасного уроку

В основі раціональної організації уроку лежать вимоги, дотримання яких дозволяє вчителеві підвищити коефіцієнт корисної діяльності учнів, а отже, і якість їхньої підготовки. У сукупності ці вимоги орієнтують вчителя на оптимальну структуру уроку, і дозволяють йому впорядкувати урок, підвищити його ефективність. Ця сукупність вимог одночасно є й критерієм якості проведеного уроку. Зрозуміло, така система вимог ніяким чином не виключає творчості вчителя. Навпроти, вона допомагає направити його творчість у правильне русло [6, С. 41].

Народження будь-якого уроку починається з усвідомлення його цілей. У противному випадку урок буде аморфним, випадковим. Потім учитель визначає найбільш оптимальний тип уроку для досягнення цілей, ретельно продумує, де і якими засобами він планує виконати поставлені цілі. Таке стратегічне планування принципово необхідно. Ця діяльність учителя направляється вимогами до структури уроку.