Ціль навчальної діяльності – опанувати навчальним змістом
до рівня уміння застосовувати отримані узагальнення до різноманіття реальної дійсності. Свідоме співставлення абстрактного і конкретного необхідне на всіх етапах учбової діяльності. Недотримання цієї вимоги приводить до того, що учні заучують навчальний матеріал без розуміння, значення для практики, завантажують пам'ять і увагу, невиробляючи корисних умінь, не розвиваючи самосвідомість и пізнавальну потреба.
З позицій сучасної фізіології центральним моментом пізнавальної діяльності визнається процес звірення – невід'ємна частина будь-якої діяльності людини. Шляхом звірення здійснюється регуляція діяльності, тобто співвіднесення інформації, що надходить, з тим досвідом (знаннями), яким уже володіє людина, і з тим планом діяльності, що попередньо їм намічений.
Поряд з цим методичні дослідження і педагогічна практика показують, що навчальна діяльність учня не може бути в достатньому ступені ефективною, якщо вона не забезпечується, не організується, не керується і не контролюється вчителем. Таким чином, процес навчання у вузі необхідно розглядати як багатогранну і взаємообумовлену діяльність учнів і вчителів, спрямовану на:
а) добір, систематизацію і представлення навчальної інформації вчителем;
б) сприйняття, усвідомлення, переробку й оволодіння цією інформацією учнями;
в) організацію вчителем самостійної, свідомої, раціональної, активної, цілеспрямованої і результативної діяльності кожного учня по оволодінню навчальною інформацією і її використанням.
Зі сказаного випливає, що тільки комплексний, системний облік усіх сторін процесу навчання дозволить правильно поставити і намітити шляху рішення головної задачі теорії і практики вищої школи – підвищення ефективності навчання і якості підготовки молодих фахівців.
Тут насамперед слід зазначити виняткове значення педагогічної і методичної кваліфікації вчителя, що визначає правильне і всебічне розуміння вчителем сутності процесу навчання і дозволяє йому опанувати методи забезпечення й організації цього процесу. Таким чином, раціональна організація пізнавальної діяльності що навчаються вимагає насамперед виділити основну мету засвоєння даного навчального матеріалу, тобто кінцеву мету діяльності, до якої повинні прийти що навчаються.
Іншими словами, вчителю необхідно вибрати й обґрунтувати мету навчання, врахувати дидактичні особливості різних видів навчальної діяльності учнів і вибрати адекватні методи викладання і методи навчальної роботи учнів, визначити способи контролю ступеня (якості) досягнення цілей, організувати свою діяльність і діяльність учнів на різних видах навчальних занять.
Здатність вчителя виконати всі ці вимоги при підготовці, організації і контролі навчальної діяльності учнів визначає його педагогічну і методичну кваліфікацію.
Відправною крапкою в педагогічних знаннях вчителя, що визначають його дидактично-методичну кваліфікацію, є уявлення про фундаментальні поняття педагогіки: знання, уміння, рівні оволодіння знаннями й уміннями, навчальної діяльності, педагогічного процесу, ефективності процесу навчання.
Педагогічний процес і, отже, процес навчання як складова частина педагогічного процесу, будується на базі дидактичної системи, що є результатом дидактометодичної діяльності вчителя.
Дидактична система тут розуміється як сукупність засобів і методів, що дозволяють вчителю цілеспрямовано здійснювати результативний навчальний процес.
Як уже відзначалося, численні психолого-педагогічні дослідження визначають діяльність учнів як центральної ланки в процесі навчання. При цьому можна витлумачити «ближнє середовище» як знання учня і його уміння застосовувати ці знання у визначених навчальних ситуаціях.
Тоді, розглядаючи процес навчання можна зробити висновок, що для ефективної роботи учнів необхідно:
а) знання мети вивчення, тобто ті кінцеві знання й уміння, які вони повинні придбати в процесі вивчення даної дисципліни в заданий їм час (кінцевий стан «ближнього середовища»);
б) знати форми і способи контролю, що дозволяють оцінити ступінь досягнення мети, а також знати, на які критерії варто спиратися при виборі стратегії і тактики своєї учбово-пізнавальної діяльності (забезпечення функціонування рецепторів системи);
в) мати повні, докладні й адаптивні програми (керівництва), що організують усвідомлену пізнавальну діяльність кожного учня по оволодінню запланованими знаннями й уміннями, що надають в оптимальному обсязі всю необхідну інформацію про зміст і зразки навчальної діяльності з урахуванням психолого-педагогічних особливостей сприйняття й усвідомлення цієї інформації даним контингентом.
г) мати визначений мотиваційний напрям, інтерес і переконаність у значимості і необхідності придбання зазначених знань і умінь, що спонукували би кожного учня до активної і свідомої роботи (забезпечення роботи каналів зв'язку).
Не викликає сумнівів те положення, що чим краще структуровано і систематизована сукупність знань, що підлягають засвоєнню, тим у більшому ступені учню ясні мета вивчення і значимість оволодіння даною системою знань і умінь, тим легше і міцніше ці знання й уміння засвоюються. Тому для ефективного і результативного навчального процесу необхідна попередня робота вчителів по доборі знань, по визначенню цілей і по створенню посібників, у яких для учнів структуруються й у систематичному виді пред'являються ті знання і методики, якими вони повинні опанувати в рамках вивчення даної дисципліни відповідно до покладеного на цю дисципліну функціями в загальній підготовці фахівців.
При розробці цих дидактичних засобів вчитель повинен оцінити, які знання, з якою метою й у якому ступені він припускає сформувати в учнів у результаті вивчення ними даного матеріалу. Вчитель повинен врахувати особливості окремих видів навчальних занять і визначити сукупність різних видів діяльності учнів, що забезпечить досягнення поставлених цілей і формування розумових і психічних якостей що навчаються. При цьому найважливішу роль грає встановлення послідовності дій що навчаються, розкриття операційного складу дії (визначення виконавчих, оцінних і особливе орієнтованих дій), перебування способів підняття мотивації пізнавальної діяльності, що навчаються до участі в процесі.
Друга головна задача вчителя відноситься до керування процесом навчання і полягає в актуалізації принципу активності і самоврядування в пізнавальній діяльності учнів, тобто вчителю необхідно застосувати таку організацію навчальних занять, при якій кожен учень утягував би в активну, цілеспрямовану, усвідомлену самостійну роботу з оволодіння основами теорії і методами її застосування в рамках даного навчального матеріалу. Якщо процес навчання побудований вірно і що направляється: допомогою посібників (дидактичних засобів) цілеспрямована робота учнів приносить запланований і очікуваний їм результат, якщо засвоювані знання перетворяться учнем в особисто для нього значиму систему, то з'являється інтерес, що сприяє ще більшому підйому ефективності процесу навчання.
Володіння вчителем основами дидактики і педагогічної психології дозволяє забезпечити (за допомогою підготовки навчально-методичних посібників, тобто за допомогою учбово-методичної діяльності вчителів) повідомлення учнем знань про закони процесу пізнання, розкрити для них сутності пізнавальної діяльності, сприяючи тим самим оптимізації цієї діяльності, – допомогти учням учитися результативніше, глибше опановувати знаннями й уміннями, сприяти росту самосвідомості учнів, поглиблювати процес самовиховання і самовдосконалення.
Література
1. Григорьева Е.А, Оценивание как метод педагогического исследования: Автореф. дисс. канд. пед. наук. – Л., 1974.
2. Здравомыслов А.Г. Методология и процедура социологических исследований. – М.:Высшая школа, 1969.
3. Кузьмина Н.В. Методы исследования педагогической деятельности.-Л., 1970.
4. Методы педагогических исследований /Под ред. А.И. Пискунова, Г.В. Воробьёва.-М.:Педагогика, 1979.
5. Осипов Г.В., Андреев Э.П. Методы измерения в социологии. – М., 1977.
6. Паниотто В.И., Максименко B.C. Количественые методы в социологических исследованиях. – К.:Наука, 1982.