Програма «Освіта України ХХІ століття» визначила основний напрям, зміст і методи виховання підростаючого покоління в сучасних умовах. Це, насамперед: формування наукового світогляду молодих поколінь; виховання переконаності, вірності бойовим і трудовим традиціям українського народу; потреби наслідувати їх, розвивати і примножувати; виховання високих почуттів патріотизму і громадянського служіння своїй Батьківщині; формування громадянської самовідданості; вміння протистояти чужому негативному впливові; формувати загальнолюдські цінності особистості.
У визначенні змісту виховання учнів в позакласній роботі педагогіка завжди повинна виходити із законів Української держави про школу. Вона враховує потреби нашого суспільства і перспективи будівництва незалежної України. Чим глибше ми оволодіваємо здобутками вітчизняної педагогіки, її історією, повніше і всебічніше досліджуємо народну виховну мудрість і науково-педагогічну спадщину як єдину і цілісну національну систему, тим глибше і чіткіше усвідомлюємо її провідні традиції, ідеї, закономірності розвитку, сучасні перспективні тенденції і галузі співробітництва школи з батьками і громадськістю з питань виховання учнів в позакласній роботі.
Основні змістові компоненти нового педагогічного мислення щодо проблеми виховання школярів засобами позаурочної виховної роботи, на наш погляд, полягають у наступних фундаментальних положеннях:
- дитина - центр навчально-виховного процесу, суб’єкт навчання і виховання;
- виховання дітей засобами позакласної роботи - це за своєю суттю є самонавчання, самоосвіта, самовиховання, самоорганізація і самореалізація особистості;
- виховання дітей повинно бути природовідповідним, батьки і школа покликані бути головними вихователями дитини на протязі її дитинства;
- виховання дітей на національних традиціях - всеохоплююча і багатогранна система впливів, ідей та підходів, яка покликана пробуджувати, стимулювати розвиток закладених природою задатків і можливостей дитини, набуття нею соціального досвіду і реалізації завдань гуманізації і демократизації системи освіти.
Сучасний рівень розвитку національної системи виховання української педагогіки створює умови для індивідуально-конкретного, особистісно-спрямованого виховного впливу. Це сприятиме тому, щоб учень міг бути у гармонії з собою, із оточенням, бачити себе у єдності ланок: минуле - сучасне - майбутнє.
Кожен педагог має знайти в собі сили, розвинути свою енергію, творчість, виявити резерви свого “Я“ з метою успішної реалізації єдиного підходу у вихованні учня як суб’єкта дії, життєтворчості. Керуючись таким теоретико-методологічним підходом, педагоги відкривають цим самим і перед собою і перед учнями невичерпні можливості і нові перспективи їх виховання. Це одна з найголовніших умов того, щоб школа стала для дитини школою радості, дослідницького пізнання, гуманного спілкування, мирного і творчого життя.
Завдяки гуманному спрямуванню позакласної виховної роботи в учнів формується розуміння про суспільно-корисні цінності, прагнення бути чесними і справедливими людьми, палкими патріотами, свідомими громадянами України. Педагоги ставлять суспільно-значущі цілі і завдання; в дружньому, партнерському спілкуванні, спільній діяльності з учнями і батьками допомагають у виконанні ними цих цілей. Відчуваючи себе вільно і невимушено (саме при такій умові особистість стає відкритою, а її пізнавальний потенціал працює на природному високому рівні ефективності), учні різного віку в майбутньому роблять свій вибір, приймають власні рішення, отже, розвивають, творять себе, стають борцями за мир і злагоду. Кожному батькові, вчителеві, вихователеві треба глибоко усвідомити, що з наукової точки зору не можна виховувати іншого. Можна виховувати лише себе.
Треба постійно підвищувати статус дитини у родинному, шкільному і громадському житті з метою формування готовності бути господарем на рідній землі, захисником рідного дому і Вітчизни, ініціатором добрих справ, державо творцем.
За останні роки виникла потреба кардинальним чином змінити парадигму педагогічного мислення, підходи у вихованні, спрямовані насамперед на пробудження і розвиток природних сил, духовних якостей дітей, а не лише на формування в них умінь і навичок. Розбудова і відродження національної системи освіти вимагає відходу від засад авторитарної педагогіки, відновлення не тільки гуманістичної школи - пройнятої увагою, повагою і добротою, вірою в можливості і здібності дитини, а й тісного співробітництва школи, вищих навчальних закладів, сім’ї і громадськості.
Не тільки школі і вузу потрібен сьогодні педагогічно інструментований процес патріотичного виховання, побудованого на їх тісному співробітництві з сім’єю, позашкільними виховними закладами і громадськими організаціями. Постала також нагальна проблема в більш ефективному співробітництві цих соціальних інститутів в підході до патріотичного виховання учня як суб’єкта виховання. В цьому напрямку повинна розвиватися робота школи, сім’ї, громадських організацій.
Тому кожний педагог повинен вміло, в процесі виховної роботи, здійснювати індивідуальний підхід до школяра. І.С. Кон з цього приводу вірно відзначає, що «втручаючись в його (учня) внутрішній світ та стараючись по мірі сил допомогти йому, вчитель, як лікар, повинен завжди пам’ятати першу заповідь Гіппократа: «Не нашкодь».
Школа повинна підготувати учня не тільки до праці, до сімейного життя, але й до суспільної діяльності в контексті побудови держави. Виховання учнівської молоді на ідеях розуміння нової політичної і економічної думки є важливою складовою частиною позаурочного виховання в загальноосвітній школі.
2. Характеристика принципів позаурочної виховної роботи
Основні принципи, які визначають зміст, форми і методи виховання учнів засобами позакласної роботи у відповідності із завданнями української школи, розроблені на основі теоретичного узагальнення праць вчених, вчителів - практиків, закономірностей розвитку української школи, державних документів. Вони відображають історичний досвід нашої школи і педагогіки, що сприятиме вихованню людини, яка в змозі створити економічно-розвинену, сильну, авторитетну євро державу. Принципи виховання учнів охоплюють всі сторони життя людини.
Виховання молоді є складовою частиною роботи загальноосвітньої школи, тому ті принципи, які визначають зміст, форми і методи виховання є і принципами виховання учнів засобами позакласної роботи.
Процес виховання школярів повинен відображати положення, викладені в Концепції національного виховання, яка схвалена Всеукраїнською педагогічною радою працівників освіти 30 червня 1994 року. Проте ці принципи виховання не повинні визначати конкретну методику педагогічних колективів по вихованню підростаючого покоління, вони є керівництвом до дії.
Слід також відзначити, що єдності поглядів на принципи виховання у виховній роботі серед науковців і вчителів, класних керівників, педагогів-практиків не існує. Тому ми зупинимося на деяких, загальних, які найчастіше зустрічаються в науковому обігу.
Принцип гуманізації виховної діяльності передбачає гуманне ставлення до кожної особистості зокрема, гуманізації взаємин між вихователями і вихованцями, повагу до особистості, розуміння її запитів, інтересів, гідності, довір’я до неї. Важливим є сприйняття особистості вихованця як вищої цінності, визначення її права на свободу, розвиток здібностей і виявлення індивідуальності.
Принцип демократизації процесу виховання передбачає усунення зі спілкування і співробітництва авторитарних стосунків, забезпечення співробітництва на правах суб’єктів, формування глибокого усвідомлення взаємозв’язку між ідеями свободи, правами людини, її громадянською відповідальністю.
Багатоукладність та варіативність передбачає можливість широкого вибору змісту, форм і засобів освіти і виховання у вільний від навчання час, альтернативність у задоволенні духовних запитів особистості, її пізнавальних та інтелектуальних можливостей та інтересів. Дотримання цього принципу дає можливість молодій людині застосувати свої здібності керуючись внутрішніми мотивами і особистими потребами та інтересами, не зважаючи на рамки навчального процесу у школі чи іншому закладі.
Принцип єдності вимог і поваги до особистості вихованця вимагає від учителя поряд з високою вимогливістю також і належної поваги до нього. Поважати вихованця і ставити вимоги до нього - це означає уважно ставитись до нього, знати його сильні і слабкі сторони і створювати необхідні умови для його зростання та вдосконалення. Вихователь повинен враховувати бажання і прагнення особистості, рахуватися з думкою школяра, поважати його вибір, надавати свободу щодо вибору форм, змісту та окремих деталей в організації спільної позаурочної діяльності.
Поряд з цим, учень, виявивши бажання займатися спільною діяльністю, цим самим бере на себе обов’язок сумлінно виконувати доручення, які покладаються на нього. В цьому випадку учитель повинен добиватися ретельного виконання спільної справи, яка стала тепер не лише бажанням і прагненням, але й обов’язком школяра, від виконання якого залежатиме спільна справа.
Тому учитель повинен об’єктивно оцінювати громадську діяльність своїх вихованців, відноситись до них з довір’ям і в той же час розумно контролювати їх поведінку і суворо, без прискіпливості, карати за невиконання добровільно взятих на себе обов’язків. Таке ставлення вихователя мобілізує сили і прагнення учнів до самовдосконалення.
Принцип систематичності, єдності виховних впливів і варіативності форм і методів виховання дітей проявляється перш за все в доцільному і зваженому відборі вчителем разом з учнями виховного матеріалу, в такому управлінні соціальним розвитком школярів, коли послідовно досягається певна мета і вирішуються виховні завдання із застосуванням сукупності форм, методів і засобів виховання школярів.