Не всі казки ґрунтуються саме на таких засадах розгортання подій. Але у переважній їх більшості повтор епізодів визначає структуру казки.
Неодмінною частиною казки є її кінцівка. У ній – результат усього здійсненого героями казки . Кінцівка більшості народних казок, як і їх зачин, є своєрідна: "Ось і казці кінець, а хто слухав - молодець", "Казці кінець, а мені - меду корець", "І стали вони жити-поживати та добра наживати" і інші13. На композиційну частину казки доречно особливо звернути увагу дітей. Зробити це можна по-різному. Один з прийомів - поставити запитання: "Чим же закінчилась казка?".
Таким чином, у початкових класах не дається визначення казки як жанру. У процесі читання казок дітям розкривається їх своєрідні риси: фантастичність, змалювання незвичайних подій з участю звірів, явищ природи і людей, специфічний зачин, типово казковий виклад з повтором однотипних дій, кінцівка. Під кінець навчання в початковій школі учні зможуть виділити казку як жанр з-поміж інших розглядуваних на уроці читання текстів. Для його їм вистачить знання названих особливостей. Виділення трьох груп казок: про звірів, чарівні і побутові не входить до програми початкових класів. Про цю літературознавчу класифікацію казок учні дізнаються у старших класах. [31]
У М. Горького є таке цікаве спостереження: "У світі немає нічого, ще не може бути повчальним, - немає і казок, які не утримували б у собі матеріал "дидактичний", "повчання". Справді, хто б у казках не діяв, його вчинки зрозумілі дорослим і дітям. У казці "Лисичка і Журавель", наприклад, діють звір і птах. Це незвично. Зате читачеві ясно, що приймають вони одне одного нечемно. Сюжет казки спрямований на викриття неуважності, корисливості, егоїзму. Методика рекомендує скористатися повчальністю казок.
Особливість казки полягає в тому, що у казці повчальність виражена не нав'язливо, не прямолінійно. Дітей приваблює захоплююча фабула, яскраво намальовані образи, дотепні характеристики. Учням запам'ятовується, наприклад, висновок болгарської казки "Хто ж був працьовитий?" "Один нічого не робить, а другий йому допомагає". Неробство братів досить влучно сформульоване. Його легко запам'ятають діти як дотепний вираз. [22]
Або ще один приклад. Ось українська казка "Нехайло". Скільки в ній такого, що здатне викликати цікавість у дітей, насамперед прізвище чоловіка - Нехайло. Це ж так у народі називають недбайливих людей, ледарів. Вони діють за правилом: "нехай потім, а не зараз". Далі: оцінку діям Нехаяла дає лисиця. Знаючи його як ледаря, лисиця не тривожилась і тоді, як дізналась, що Нехайло обіцяв сапою виполоти бур'ян, і у випадку, коли він вирішив узяти косу для знищення бур'яну. І тільки тоді, як він сказав, що піде за сірниками, щоб спалити бур'ян, вона серйозно сприйняла його намір. Не утрудняючи себе нероба спроможиться підпалити бур'ян. Будучи переконаною в цьому, лисиця каже лисенятам: "Це він зробить!" Тому й пропонує тікати з виноградинка. Будова казки захоплює дітей, адже неробство персонажа розкривається не людиною, а лисицею.
У казках міститься значний освітній і виховний потенціал. Діти щиро переживають горе, нещастя ображених. Зокрема, вони не байдуже ставляться до загибелі вівці, кози, собаки в казці "Самому вовка не побороти", їм жаль невдачливих месників за смерть батька, брат, подруги. У цьому випаду слід не розвіювати співчуття дітей загиблим, а спрямовувати їх на усвідомлення того, у чому помилка дій тих, хто не повернувся з лісу, де був вовк. [49]
Учні самостійно визначають характерні ознаки казкових персонажів: доброту, сміливість, чесність або боягузтво, чванливість, пихатість.
При розгляді казок правомірно ставити запитання для узагальнень, роздумів такого типу: Чим приваблює вас казковий герой? Що відмінного ви помітили в дійових особах казки? За що ми цінуємо їх?
Добір казок у читанках задовольняє й іншу сторону навчального процесу початкової школи - пізнавальну. Зокрема, бурятська народна казка "Сніг і заєць" в образах розповідає дітям про те, що заєць змінює шерсть, пристосовуючись до умов зими і літа. Пізнавальний зміст має також українська народна казка "Найближчий родич", яка пояснює, чому хлібина є родичем зерну жита. [19]
Працюючи над казкою, не слід випускати з поля зору вимог, які ставляться до всіх уроків читання: домогтися усвідомлення змісту тексту. Тільки в цьому випадку можливе здійснення освітньої і виховної мети уроків читання.
Структура уроків читання казок нічим не відрізняється від будови опрацювання оповідань. Після ознайомлення з текстом казки і тлумачення (при необхідності) слів і виразів застосовується вибіркове читання, відповіді на запитання (учнів і вчителя), складання плану (різних типів -- малюнкового і словесного), різноманітні форми переказування. Зміст, мета і завдання кожного з цих етапів залежить від тексту казки.
Головна увага має бути зосереджена на тому, щоб діти свідомо розуміли текст казки, чітко уявляли послідовність розгортання подій і мотиви дій персонажів. Допомагають у цьому питання, відповіді на які підкажуть, чи зрозуміли діти сюжетну канву твору і змальованих картин.
У роботі над казкою широко застосовуються прийоми інсценізації й драматизації. Інсценізація - це переробка будь-якого твору (у тому числі й казки) для сцени або кіно. У захоплюючому творенні сценарію учитель дістане змогу працювати і над складанням плану, і над розвитком мовлення.
Під драматизацією розуміють передачу подій, розказаних у прозовому чи віршованому творі, у драматичній формі, тобто в особах. Для драматизації підходять тексти казок "Дружні звірі", "Лисичка і Журавель". У цих випадках доречно скористатися масками, деталями костюмів героїв казок. [30]
Жанр казки – це багатоплановий і різномонітний матеріал для розвитку мовленя дітей. Це побут і звичаї народу, образне слово й морально-етичні почуття та уявлення певного етносу. Завдання для опрацювання казки:
1. Впізнай казку.
Учитель називає групу слів і пропонує учням пригадати казки:
· Дід, баба, Івасик, змія, гусенятко
· Дід, мишка, жабка, зайчик, вовчик, лисичка, кабан.
2. Який народ розповідав ці казки.
Хижина, свитка, піч, цар, царівна, князь, пан, змій, Баба Яга, лісовик.
3. Я знаю, що це.
- ілюстрації з дитячих книжок, де зображені предмети побуту, люди в одежі давніх часів, пейзажі
- пан, наймит, свитка, плахта, булава, кужілочка, веретенце, піч, і т.д.
4. Слухаю, уявляю, відчуваю. (учитель вивішує на дошці зображення одного героя і пропонує визначити його настрій)
5. Слухаю, уявляю, відчуваю, показую.
Діти за допомогою міміки, жестів, рухів передають свої почуття до даної казки.
6. Слухаю, уявляю, визначаю, зіставляю.
Зображення героїв одної казки у різних ситуаціях, зіставлення їхніх виразів обличчя, емоцій.
7. Жива картинка
Жива картинка – своєрідний театр міміки і жестів. Тому під час її постановки всі учасники – актори і глядачі набувають камерного досвіду спілкування в театральній атмосфері, що збагачує їх комунікативні можливості. Цільове призначення прийому гри – допомогти дітям через відтворення міміки, жестів персонажів казки на чуттєвому рівні усвідомити твір. Це дасть змогу розвинути емоційну грамотність, бачити й розуміти емоційні рухи співбесідника і правильно на них відгукнутися. [24]
Особливості роботи над малими фольклорними жанрами
Методика початкового навчання не передбачає окремих уроків для опрацювання малих фольклорних жанрів, таких як загадки, прислів'я, скоромовки. Вони вводяться в тканину уроку як супровідний матеріал, хоч і важливий, необхідний для роботи з молодшими школярами.
Загадки, прислів'я, скоромовки урізноманітнюють прийоми навчальної роботи. Вони вносяться до навчального процесу елементи гри, що психічно виправдано в навчанні дітей 6-10 років, їх слід використовувати як дидактичний матеріал при вдосконаленні техніки читання, виробленні літературної вимови. Нарешті, вони становлять суттєвий елемент розвитку мовлення і мислення.[36]
"Прислів'я, - за словами К. Ушинського, - являє собою маленьку розумову задачу". Зміст кожного прислів'я відображає погляди народу на природу,
людей, значення всіх явищ життя . Учням визначення прислів'я треба дати у загальних рисах, наголошуючи на тому, що прислів'я - це вислів, який у вигляді ритмічно побудованого і навіть заримованого речення передає багатовікові спостереження народу над поведінкою людей і навколишньою природою, виражаючи їх у вигляді мудрого узагальненого повчання, наприклад: "Друзі пізнаються в біді", "Під лежачий камінь вода не тече". [59]. Розкрити таку властивість прислів'я можна на багатьох прикладах. Так, в азербайджанській народній казці "Сім лозин" йдеться про те, як в одного чоловіку було семеро синів. І були вони нерозлийвода. А коли поженилися, кожен звив своє гніздо й відцурався від інших. Тоді батько, зібравши їх, попросив принести по гранатовій лозині. Принесені лозини батько зв'язав і дав їм, щоб кожен спробував переламати пучок. Ніхто цього зробити не зміг. Тоді батько дав кожному по лозині. Окремі лозини, звичайно, були поламані. Батько зробив висновок: "Якщо ви триматиметеся купи, ніхто вас зламати не зможе, як оці сім лозин".
- Так в житті буває завжди, - говорить вчитель. - Дружба дає щастя людям. У народі тому й говорять: "Щасливо там жити, де вміють дружити". Такий вислів називають прислів'ям. Прислів'я - це народна мудрість. [26]
Із скоромовками і загадками діти ознайомлюються ще в дошкільному віці. Скоромовки вводяться як елемент вироблення орфоепічних норм, як засіб розвитку дихання, від якого залежить виразність читання і декламування. Скоромовку прочитують кілька разів: мовчки для ознайомлення; вголос - для колективної роботи над усвідомленням змісту. Спочатку читають повільно, щоб усі звуки називалися правильно, потім швидше, щоб подумати над правильним диханням, і, нарешті, максимально швидко - це вже весела гра, у якій кожен намагається не збитися і не зіпсувати скоромовку.