регистрация / вход

Складові процесу виховання

Виховання як соціальне явище, спрямоване на формування у вихованців наукового світогляду, особистісних рис громадянина. Інтелектуальний, професійний, моральний, правовий та екологічний розвиток. Модель процесу виховання та характеристика її складових.

Зміст

Вступ

1. Суть процесу виховання

2. Модель процесу виховання та характеристика її складових

Висновок

Література

Вступ

Тема контрольної роботи «Складові процесу виховання».

Виховання — це головний компонент педагогічного процесу, надзвичайно складне соціальне явище, спрямоване на формування у вихованців наукового світогляду, особистісних рис громадянина України на основі відродження традицій національної свідомості й самосвідомості, інтелектуального, професійного, морального, правового, фізичного, екологічного розвитку. За словами французького філософа К. Гельвеція, виховання, головним чином, повинно засіяти наші серця корисними для індивіда й суспільства звичками.

На думку французьких письменників Е. Ренана й А. Сент-Екзюпері, питання виховання для сучасних суспільств — це питання життя і смерті, від якого залежить майбутнє, виховання має пріоритет над освітою, створює людину. В педагогічній науці немає чіткого однозначного визначення категорії «процес виховання» чи «виховний процес». Вихідними поняттями є «процес» і «виховання». «Процес» — це зміна стану системи виховання як цілісного педагогічного явища, послідовне й поступове просування вперед для досягнення цілей виховання, розвитку і навчання, гармонійного формування і розвитку особистості українського громадянина.

«Виховання — процес цілеспрямованого, систематичного формування особистості, зумовлений законами суспільного розвитку, дією багатьох об'єктивних і суб'єктивних факторів».

Мета роботи – ознайомитися с суттю процесу виховання і моделлю процесу виховання та її складовими.


1. Суть процесу виховання

Автори ряду навчальних посібників (наприклад, «Педагогіка: теорія та історія», «Педагогіка», «Теорія і методика виховання») уникають використання педагогічного поняття «процес виховання» і, відповідно, не дають його характеристики або використовують побіжно і без обґрунтування. Також немає чіткості стосовно педагогічних термінів «процес виховання» і «виховні заходи». «Процес виховання — це система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості»; процес виховання не можна звести до самих лише виховних заходів. Система виховних заходів — це конкретна методика виховної роботи, а не виховний процес.

У навчальному посібнику «Педагогічні технології» дається докладна характеристика процесу виховання та її структурних компонентів. Але в той же час відсутнє наукове визначення цієї педагогічної категорії.

Досить повне і обґрунтоване визначення процесу виховання дає СУ. Гончаренко: «Процес виховання — цілісний процес, у якому органічно поєднані змістова і процесуальна сторони. Змістова сторона процесу виховання характеризує сукупність виховних цілей. Процесуальна — характеризує самокерований процес педагогічної взаємодії вчителя і учня, що включає організацію і функціонування системи виховної діяльності й самовиховання учнів, спрямованої на реалізацію виховних цілей і формування позитивного досвіду самовдосконалення учнів».

На думку Б.А. Битинаса, процес виховання являє собою взаємопов'язану ланку виховних ситуацій, що розвиваються (виховні справи). Виховна ситуація — це частина виховного процесу, що перебуває між двома корекціями. Як «відрізок» виховного процесу вона містить всі структурні компоненти цілісного процесу. Основа ситуації — це виховна дія, спрямована на вирішення певного виховного завдання.

З такого погляду процес виховання є саморозвиваючою системою, в якій розвиваються не лише вихованці, виховна діяльність, його взаємодія з вихованцями; розвивається цілісний об'єкт, який, будучи системою, є дещо більшим, ніж сукупність складових. Так долається однобічність відокремлених підходів до розуміння виховання — психологічного, соціально-психологічного, соціологічного, технологічного; теорія виховання набуває власний об'єкт дослідження.

Сучасну характеристику виховного процесу дає И.П. Підласий: «Процес виховання — це процес формування, розвитку особистості, який включає як цілеспрямований зовнішній вплив, так і самовиховання особистості».

Отже, процес виховання — це динамічне складне педагогічне явище, яке відбувається на основі цілеспрямованого й організованого впливу вихователів, соціального середовища на розум, почуття, волю вихованця з метою формування всебічно і гармонійно розвинутої особистості.

Специфічним для процесу виховання є:

— цілеспрямованість;

— двосторонність;

— неперервність і тривалість;

— багатогранність завдань і різноманітність змісту;

— залежність від специфіки професійних завдань і необхідності формування громадянина України;

— багатство форм, методів і засобів виховного впливу;

— поступове виявлення результатів виховних впливів;

— самокерованість.

Безумовно, із цих специфічних властивостей випливають основні ознаки процесу виховання: системність, цілісність, двосторонність, комплексність, гуманність, планомірність, націленість на конкретний результат, неперервність, тривалість і організованість. Глибоке і правильне їх розуміння сприяє якісній організації та ефективності цього процесу.

Виховний процес являє собою струнку систему, яка складається з певних елементів (компонентів виховного процесу), має структурні складові, відповідні його функціям. При цьому мається на увазі не проста система, а динамічна, з тенденцією до постійного саморозвитку і самовдосконалення.

Всі ці елементи створюють цілісність і діють у комплексі. Цілісність і комплексність — закономірні властивості виховного процесу. Вони об'єктивно існують настільки, наскільки суспільство має потребу у вихованні підростаючого покоління. Звідси об'єктивно існує єдність навчання, виховання, розвитку і самовдосконалення вихованців, єдність їхньої свідомості та поведінки, єдність змістового і процесуального боків цього процесу, всебічний розвиток особистості вихованця у цьому процесі та формування громадянина України.

Повна реалізація функцій виховного процесу та їх національна спрямованість передбачають чітку його організацію, планомірність, неперервність і тривалість. Ці ознаки також диктують умови визначення і становлення національної системи освіти і виховання.

З цією метою:

— визначаються конкретні риси особистості українського громадянина, які передбачається виховувати;

— вивчається вихованець і діагностується розвиток його особистості в цілому та окремі її риси;

— проектується особистість вихованця на основі зразка-ідеалу;

— планується виховний процес і практично здійснюється;

— засвоюється вихованцем соціальний і професійний досвід, загальнолюдські, національні, спеціальні і професійні риси, навички і звички поведінки та діяльності;

— організується поведінка та діяльність вихованця відповідно до ідеалу;

— спонукають вихованця до самовдосконалення та формують і розвивають його мотивації;

— контролюють, оцінюють і коригують хід і результати виховних заходів та всього виховного процесу.

Всю цю роботу організує і здійснює суб'єкт виховання — вихователь, який є основною постаттю виховного процесу. «У вихованні все має ґрунтуватися на особі вихователя, тому що виховна сила виливається тільки з живого джерела людської особистості. Ніякі статути і програми, ніякий штучний організм закладу, як би хитро не було придумано, не може замінити особистості в справі виховання... без особистого безпосереднього впливу вихователя на вихованця справжнє виховання, що проникає в характер, неможливе. Тільки особистість може впливати на розвиток і визначення особистості, тільки характером можна формувати характер. Причини такого морального магнетизування приховані глибоко в природі людини», — підкреслював К.Д. Ушинський. Суб'єктами виховання є педагоги, учнівські та інші колективи, суспільні інститути, сім'ї вихованців тощо. Основну роль серед них виконують педагоги — безпосередні організатори та учасники виховного процесу.

До основних функцій вихователя належать:

- організаційно-мотиваційна — сприяє усвідомленню вихователями сутності виховного процесу та свого місця в ньому, забезпечує цілеспрямоване планування виховної роботи та її змістовну реалізацію, формування у вихованців мотивації вдосконалення і самовдосконалення, творче залучення всіх вихованців до виховного процесу;

- мобілізаційна — передбачає формування і розвиток у вихованців настанови на творче самовдосконалення, на постійний розвиток позитивних якостей та нівелювання негативних, на творче оволодіння знаннями, навичками, вміннями та опанування професійної майстерності;

- формувально-розвиткова — основна, базова функція, сутність якої полягає у формуванні та постійному вдосконаленні у вихованців соціально-ціннісних якостей, забезпеченні гармонійного розвитку особистості українського громадянина та ефективної самореалізації його творчого потенціалу в професійній діяльності;

- інформаційно-комунікативна — полягає в активному цілеспрямованому впливі на свідомість, підсвідомість, інтелектуальну, емоційно-почуттєву, вольову і мотиваційну сфери особистості вихованця, формуванні високої культури спілкування і загального етикету, правил повсякденної поведінки, розвитку соціально значимих цінностей серед вихованців;

- профілактично-перевиховна — полягає у прогнозуванні, попередженні та ліквідуванні негативних проявів поведінки, психолого-педагогічному попередженні девіантної поведінки, подоланні та усуненні негативних рис характеру вихованця, цілеспрямованому формуванні мотивації до постійного самовдосконалення;

- оцінково-контрольна — полягає в контролі, перевірці та оцінці результатів виховного процесу і внесенні в нього відповідних змін і корективів.

Характер і ефективність реалізації цих функцій вихователями, безумовно, залежать від їх ініціативності, сумлінності, творчості, педагогічної майстерності.

Вихованцями є всі громадяни, різні колективи, сім'ї, службовці та ін. У традиційній педагогіці є жорстка ланка — суб'єкт-об'єктні взаємини у виховному процесі. Жорсткий характер цих взаємин, виходячи з гуманістичних основ сучасної педагогіки, важко обґрунтувати. Тут необхідно мати на увазі ряд обставин, які суттєво впливають як на специфіку діяльності будь-якої особистості, так і на весь виховний процес.

По-перше, особистість — це не пластилін, із якого можна ліпити все що завгодно. Особистість — це активна істота з власними життєвими настановами, світоглядом, досвідом, індивідуально-психічними особливостями, конкретними життєвими орієнтирами та планами. Гуманістична педагогіка, педагогіка співробітництва й особистісно орієнтоване виховання передбачають активну і творчу участь кожної особистості у власному формуванні, становленні та розвитку, дають їй можливість вибрати свій життєвий шлях згідно з внутрішніми намаганнями та настановами, ґрунтуються на шанобливому ставленні до її цінностей і внутрішньої свободи тощо. Парна педагогіка обмежує особисту свободу вихованця, формує стереотипи, придушує творчу особистість. У зв'язку з цим формування внутрішньо розкріпачених, збагачених загальнолюдськими цінностями, патріотів — громадян України, — які мають багатий творчий потенціал, стає пріоритетною справою виховного процесу. Отже, кожний вихованець має стати архітектором формування, розвитку і самовдосконалення власної особистості, тобто бути суб'єктом виховання.

По-друге, не враховується виховний вплив соціального середовища, тобто колективу, соціального оточення. На практиці ці впливи набагато міцніші та ефективніші, ніж прямі виховні впливи вихователів і батьків. Здебільшого невміння враховувати цей соціальний фактор зводить нанівець виховні зусилля вихователів.

Таким чином, традиційна педагогіка обмежує і придушує творчу самостійність вихованців, недооцінює виховні впливи соціального середовища, призводить до відриву виховання від сучасних тенденцій у педагогіці і, відповідно, його відриву від життя. Безумовно, прямі виховні впливи вихователів потрібні в усіх освітньо-виховних системах, але вони мають бути майстерно сконструйовані у педагогічно доцільно організовану повсякденну життєдіяльність цієї системи. Напевно, в цьому і полягає головне завдання вихователя. Також слід пам'ятати про виховні функції інших суспільних інститутів, наприклад різних громадських і державних установ, сім'ї. У зв'язку з цим закономірно говорити про методи опосередкованого виховного впливу. Смисл існування виховного процесу має полягати у формуванні глибокої та міцної мотивації самовиховання вихованців, прищепленні їм навичок і вмінь постійного самовдосконалення, опрацюванні його ефективної методики.

На мою думку, у світлі вищевизначеного, методи виховання слід класифікувати на три групи:

— методи безпосереднього виховного впливу;

— методи опосередкованого виховного впливу;

— методи самовиховання.

Таким чином, у виховному процесі мають існувати не суб'єкт-об'єктні взаємини, а суб'єкт-суб'єктні. На думку деяких дослідників, наприклад А. М. Бойко, такі взаємини є основою нової гуманістичної парадигми виховання в українському суспільстві. О.В. Сухомлинська звертає увагу на особистісний підхід у вихованні, І.Д. Бех — на особистісно орієнтований підхід, Г.О. Балл, О.В. Киричук, P.М. Шамелашвілі — на діалогічну взаємодію вихователів і вихованців. Незважаючи на таку різну термінологію цих дослідників, сутність їхнього підходу до виховного процесу одна — гуманістична. Безперечно, необхідність гуманістичної парадигми виховання в українському суспільстві не викликає сумніву.

Гуманістичний, особистісно орієнтований характер сучасного виховного процесу дає підстави для вичерпного формування його сутності. Сутність процесу виховання полягає в умілій організації та стимулюванні вихователем психологічно і педагогічно обґрунтованої діяльності вихованця, у формуванні та підтриманні у нього мотивації постійного творчого самовдосконалення і озброєнні його методикою, постійна допомога, підтримка, співчуття і співпереживання.

2. Модель процесу виховання та характеристика її складових

Для того, щоб виховний процес зрозуміти як систему, необхідно розглянути та проаналізувати його складові. Компоненти процесу виховання об'єднуються запитанням: «З чого складається цей процес?», а функції — «Для чого існує цей про-Цілеспрямовано організовану та струнку систему цих компонентів визначають як структуру, або модель виховного процесу.

І.П. Підласий подає моделі систем процесу виховання в сучасній теоретичній педагогіці, побудовані за критеріями: цілей і завдань» змісту виховного процесу, взаємодії вихователів і вихованців, застосованих методів і форм виховної діяльності, послідовності етапів (стадій) розвитку пронесу в часі тощо.

Розглянемо деякі з них.

За цільовим критерієм структура виховного процесу є сукупністю (послідовністю) завдань, на вирішення яких спрямований процес.

За критерієм послідовності етапів і відповідних педагогічних дій структура виховного процесу має ряд стадій:

1) ознайомлення із загальними нормами і вимогами;

2) формування відносин;

3) формування поглядів і переконань;

4) формування загальної спрямованості особистості.

За критерієм зв'язку і залежностей між компонентами передбачається така послідовність організації виховного процесу:

а) проектування, що включає визначення мети і конкретних завдань виховання;

б) організація матеріальної (трудової, природоохоронної), суспільної (колективної, організаційно-управлінської, комунікативної), духовної (емоційно-почуттєвої, пізнавальної, ціннісно орієнтованої) діяльності;

в) регулювання міжособистісного спілкування і його корекція в процесі основних видів діяльності вихованців;

г) контроль і підбиття підсумків, установлення співвідношення між одержаними і запланованими результатами, аналіз досягнень і невдач.

Знання й осмислення основних компонентів моделі виховного процесу дають змогу вихователю глибше зрозуміти сутнісну характеристику виховання як педагогічного процесу і визначити науково обґрунтовані підходи до його практичного здійснення.

Ця структура, по-перше, вказує на двосторонній характер виховання і зумовлює необхідність тісної взаємодії вихователя й вихованця на всіх етапах виховної роботи, починаючи з визначення її мети та завдань, завершуючи перевіркою й оцінкою її результатів. По-друге, дає вихователям чітке уявлення про основні ланки виховного процесу і, відповідно, допомагає цілеспрямовано і якісно його організувати.

Основні дії вчителя у виховному процесі:

— визначення цілей та завдань виховання;

— залучення вихованців до активної участі в цій діяльності;

— формування у них мотивів і мотивації самовдосконалення;

— визначення змісту виховання і виховних заходів;

— планування й організація виховної роботи;

— надання навчальній і повсякденній діяльності вихованців позитивного емоційного забарвлення і виховного аспекту;

— допомога і регулювання;

— контроль за процесом виховання, функціонуванням його окремих компонентів та оперативне внесення до них відповідних змін;

— оцінка результатів виховання тощо.

Відповідно, основними ланками участі вихованців у виховному процесі є:

— усвідомлення і сприйняття ними норм і правил поведінки;

— формування, розвиток і поглиблення мотивів і мотивації вдосконалення і самовдосконалення;

— осмислення, опанування норм і правил вихованої поведінки, дотримання їх у повсякденній життєдіяльності;

— формування переконань;

— прояв емоційно-вольового ставлення до власних дій;

— самоконтроль, самооцінка своєї поведінки та внесення до неї відповідних корективів, змін тощо.

Коротко проаналізуємо призначення і зміст основних структурних компонентів моделі виховного процесу.

Мета як компонент виховання має стрижневе значення, є вихідним пунктом теорії та практики виховання, безпосередньо стосується всіх учасників цього процесу, визначає основні напрями виховної роботи в різних освітньо-виховних системах, зумовлює принципи, зміст, організацію, методи й форми виховної роботи тощо.

Про це влучно говорили видатні особистості. Наприклад, К.Д. Ушинський визначав: якщо ми хочемо досягнути будь-якої мети вихованням, то повинні перш за все усвідомити цю мету. Французький педагог С. Френе істинну мету виховання вбачав у максимальному розвитку особистості в розумно організованому суспільстві, яке слугуватиме їй і якому вона сама слугуватиме. А.С. Макаренко підкреслював: «Я під цілями виховання розумію програму людської особи, програму людського характеру, причому в поняття характеру я вкладаю весь зміст особистості, тобто характер зовнішніх проявів, і внутрішньої переконаності, і політичне виховання, і знання, — геть усю картину людської особи; я вважаю, що ми, педагоги, повинні мати таку програму людської особи, до якої ми повинні прагнути».

Мета виховання, по-перше, забезпечує її усвідомлення вихователями і доведення до вихованців, по-друге, має збагатити останніх моральними уявленнями, поняттями, по-третє, формує у вихованців бажані настанови й переконання, по-четверте, розвиває у них позитивні риси та якості, по-п'яте, ослаблює і викорінює негативні стереотипи поведінки, по-шосте, здійснює виховний вплив на соціальне оточення.

Емоційно-мотиваційний компонент процесу виховання має також велике значення. Мотив вихованої поведінки у вихованців виникає в повному обсязі лише тоді, коли є потреба у значущій діяльності та стимули для неї.

Формування мотивів та на їх основі мотивації творчого самовдосконалення — це відповідальний етап діяльності вихователя. Глибокі, міцні, емоційно забарвлені та змістовні мотиви забезпечують ефективність виховних заходів вихователя і є «генератором» творчого самовдосконалення кожного вихованця. Ці мотиви можуть бути різного характеру: наприклад, мотиви, пов'язані з гальмуванням та викоріненням негативних рис характеру і поведінки (егоїзм, байдужість до товаришів тощо), безпосередньою навчально-пізнавальною діяльністю (бажання одержати похвалу за успіхи в учінні, погреба в навчально-розумовій діяльності, у пізнанні, у розширенні певних професійних знань та досягненні значних успіхів тощо), прагненням розвивати та вдосконалювати свої позитивні риси та якості (тут, першою чергою, слід формувати мотиви самовдосконалення), широкими соціальними мотивами (гідно виконувати свій громадянський обов'язок) тощо.

Емоції в житті людини виконують функцію «механізмів» діяльності, входять до складу стимулів і мотивів її дій, за вмілого використання можуть відігравати значну роль у цілеспрямованій діяльності. Для цього їх важливо співвідносити зі змістовим компонентом виховання.

Змістовий компонент — це зміст виховання, під яким розуміється сукупність уявлень, понять, суджень і цінностей, якими збагачуються вихованці. Зміст виховного процесу в різних освітньо-виховних системах зумовлений, з одного боку, цілями та інтересами конкретної діяльності, а з іншого — формуванням громадянина України із загальнолюдськими цінностями. Вона має відповідати загальній меті виховання в нашому суспільстві — формуванню гармонійно розвиненої і суспільно активної особистості з науковим світоглядом, високим моральним потенціалом, яка бажає і вміє працювати для блага України, духовно багатої та фізично досконалої.

Зміст виховання в українському суспільстві має відповідати таким вимогам:

а) забезпечення формування особистості, яка ідентифікує себе як громадянин України;

б) врахування реальних можливостей виховного процесу конкретних освітньо-виховних систем;

в) забезпечення всебічного й гармонійного розвитку особистості вихованця;

г) забезпечення єдності навчання, виховання, розвитку і самовдосконалення вихованців;

д) підготовка громадян України до майбутньої творчої діяльності та формування їхньої активної життєвої позиції.

Змістом процесуального компонента є організація практичної виховної роботи.

Цей компонент, один з головних складових виховного процесу, має два аспекти: по-перше, конкретні дії та операції вихователя, які він виконує в повсякденному житті, спілкуванні з вихованцями; по-друге, дії, вчинки, поведінка вихованця в процесі засвоєння духовних знань, формування моральних навичок, звичок і вмінь. Процес виховання відбувається так:

— залучення вихованців до системи відносин всіх суб'єктів виховання;

— набуття і вдосконалення комплексу духовних, професійних, національних і загальнолюдських цінностей;

— практичне оперування ними в повсякденній поведінці виусванця та закріплення їх на підсвідомому рівні;

— ефективний вплив цієї поведінки на результати життєдіяльності, визначення життєвих настанов і орієнтирів;

— формування і розвиток мотивації постійного самовдосконалення і озброєння його методикою.

Вихователь, усвідомивши мету виховання, визначає зміст і методи її здійснення. Для цього використовуються три види впливу: безпосередній, опосередкований та самовплив (самовиховання), які відповідають методам виховання.

Алгоритм виховної діяльності включає:

— з'ясування цілей виховання, аналіз конкретного його стану у виховній системі та визначення основних напрямів виховної діяльності;

— прийняття рішення про проведення виховної роботи та її планування;

— створення оптимальних умов для досягнення цілей виховання і реалізації його змісту;

— організацію виховної роботи (управління виховним процесом, участь у ньому, активне самовиховання);

— оцінку результатів виховної роботи, контроль і коригування.

Отже, основними складовими цього компоненту є принципи, методи, форми, засоби виховання.

Контрольно-регулювальний компонент посідає важливе місце в процесі виховання. Необхідно чітко визначитися з предметом контролю, методами й формами його здійснення та критеріями оцінки як процесуального і змістового компонентів, так і результативного. В узагальненому вигляді виховний процес оцінюється за його результативним компонентом, тобто з точки зору досягнення визначених його цілей. Але для цього необхідно вихователям своєчасно отримувати якомога повнішу інформацію про його хід, тобто слід визначитися із «процесуальними критеріями».

Ці критерії контролю стосуються операційно-діяльніс-ного аспекту процесу виховання. Вихователям слід мати повне уявлення про загальні та часткові цілі виховання, володіти глибокими теоретичними та практичними знаннями про його основні компоненти, опанувати основні методи та форми виховання, знати конкретні критерії оцінки як ходу, так і результату процесу виховання.

Контрольні заходи мають здійснюватися регулярно, систематично, змістовно, об'єктивно і всебічно. Вони можуть проводитися як окремі заходи, так і в комплексі з іншими. Такі заходи дають можливість своєчасно вносити необхідні корективи в цей процес, зробити його більш конкретним і змістовним, узагальнити передовий досвід.

На що слід звертати особливу увагу під час проведення контрольно-регулювальних заходів?

1. На комплексність оцінки всіх його компонентів й ефективність їх функціонування.

2. На зміст виховних заходів, на їх спрямованість і відповідність завданням функціонування конкретної освітньо-виховної системи, формування всебічно та гармонійно розвинутої особистості вихованця.

3. На загальну методику виховної роботи в освітньо-виховній системі, ефективність окремих заходів і форм виховного впливу.

4. На профілактичний характер.

5. На дієвість, тобто вплив на результати діяльності вихованців, на їхні конкретні вчинки.

6. На ефективне поєднання колективних та індивідуальних форм виховної роботи з вихованцями тощо.

7. На конкретний вплив виховних заходів на життєві настанови, повсякденну поведінку й ефективність діяльності кожного вихованця.

Виховання має впливати на всі складові особистості вихованця: інтелектуальні, емоційно-вольові, мотиваційні. Відповідно, під час проведення контрольних заходів слід оцінити три види дій вихованця: пізнавальні, почуттєво-вольові та мотиваційні.

Таким чином, ці заходи досить складні, але водночас вкрай необхідні. Вони дають змогу своєчасно отримати об'єктивну інформацію про хід і результати процесу виховання, оперативно вносити зміни та корективи в нього, узагальнити та пропагувати передовий досвід, мати необхідну інформацію для перспективного планування виховної роботи. Більш повну інформацію можна отримати, аналізуючи результативний її компонент.

Результативний компонент, як завершальний етап у процесі виховання, передбачає оцінку досягнення мети виховання і опанування вихованцями змісту виховання, набуття ними навичок, звичок і вмінь моральної поведінки, їх впливу на повсякденну діяльність, хід й ефективність, наприклад, навчально-пізнавальної діяльності, на формування творчо розвинутої особистості.

Така оцінка результатів виховання з боку вихователів має бути об'єктивною, систематичною і послідовною. Трудність оцінки результатів діяльності вихованця полягає в тому, що вона багатоаспектна. Виховну функцію і цінність вона має тоді, коли є, по-перше, правильною з точки зору вихователя і справедливою з точки зору вихованця і, по-друге, відповідає суспільно прийнятим критеріям оцінок.

Щоб оцінити результати виховання, визначити, як воно вплинуло на формування і розвиток особистості вихованця, необхідно мати чітке уявлення про критерії вимірювання рівнів його вихованості, свідомості, поведінки. Важливо, безумовно, виявити конкретні зміни в поведінці в результаті виховних впливів, оцінити найбільш ефективні прийоми, способи та форми виховного впливу, виокремити ті, від яких слід відмовитися.

Вихованість — комплекс якостей особистості вихованця, котрий характеризується наявністю і рівнем сформованості суспільно значущих якостей, що відображають всебічність її розвитку та готовність до повноцінної життєдіяльності. Серцевину вихованості становлять духовні якості, що визначають моральне обличчя вихованця, рівень набутого морального досвіду, моральної зрілості.

Таким чином, до результатів виховного процесу відносять:

— сформованість провідних якостей особистості вихованця;

— систему моральних знань, навичок, вмінь і звичок та ціннісних орієнтацій вихованця;

— конкретні дії та вчинки вихованця, їхній вплив на результати його діяльності, виконання певних обов'язків;

— психологічну і духовну готовність вихова:;ця до повноцінної творчої життєдіяльності;

— всебічний і гармонійний розвиток особистості вихованця, узгодженість його дій з його переконаннями, життєвими настановами та суспільними вимогами;

— активну життєву настанову й орієнтацію на досягнення суспільно значущих успіхів у майбутньому тощо.

Ці результати водночас є показниками оцінки вихованості. Традиційно ефективність виховання визначають за трьома рівнями вихованості: високий, середній і низький.

Високий рівень тієї чи іншої якості особистості вихованця, яка є показником вихованості, характеризується наявністю всіх ознак відповідного критерію.

Про середній рівень розвитку якості судять на основі наявності половини чи більше половини ознак відповідного критерію.

Низький рівень визначають, коли є менше половини ознак від загальної кількості, що розкриває критерії.

Критерії — це ознака, на основі якої оцінюється певна якість особистості вихованця. А критерії оцінки виховання, відповідно, — це такі ознаки, на основі яких можна судити про рівень вихованості вихованця, оцінити виховні впливи вихователів, ефективність функціонування виховної системи тощо.

Основними критеріями оцінки результатів діяльності виховної системи можуть бути:

— відповідність досягнутих результатів виховання поставленій меті;

— рівень вихованості конкретних вихованців, згуртованість колективів, позитивний морально-психологічний клімат у них;

— відповідність вихованості загальноприйнятим цінностям, нормам, правилам поведінки;

— конкретні дії, вчинки вихованців, їхній характер та відповідність загальнолюдським цінностям;

— оптимальність системи виховної роботи і дієвість конкретних виховних впливів;

— педагогічна майстерність вихователів, оптимальне планування, організація та здійснення виховної роботи тощо.

Висновок

Безумовно, теорія виховання охоплює всю виховну діяльність вихователів, виховних та інших структур в їх різноманітті, яку називають вихованням. Ця активна, цілеспрямована і змістовна взаємодія вихователів і вихованців, визначається як виховний процес, під час здійснення якого останні засвоюють певну сукупність знань, набувають практичних навичок і вмінь відповідної поведінки, всебічно розвивають свої емоційні, почуттєві, вольові, мотиваційні сфери та інші провідні властивості особистості, формують свій внутрішній духовний світ.

Таким чином, цей процес має бути свідомим і повинен створювати тісний і плідний союз між вихователем і вихованцем. Коли відсутній цей союз, процес виховання практично не виконує свої суспільні функції та не досягає мети.

Модель процесу виховання являє собою струнку систему взаємопов'язаних цілей, принципів, завдань, змісту, методів, форм і результатів виховання, різних варіантів й етапів досягнення цілей і завдань виховання, різноманітні двосторонні взаємини вихователів і вихованців у цьому процесі.


Література

1. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. - К.., 1997, 530 с..

2. Газгузинський В.М. Євтух М.Б. Педагогіка: теорія та історія. - К., 1995

3. Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання. -К., 1997

4. Педагогика / Под ред. П.И. Пидкасистого. -М., 1996.

5. Фіцула М.М. Педагогіка. - Тернопіль. 1997,380 с.

6. Падалка О.С, Нісімчук А.С, Смолюк I.О., Шпак О.Т. Педагогічні технології. - К., 1995.

7. Битинас Б.А. Структура процесса воспитания: Методологический аспект.- Каунас, 1984. С. 12-13.

8. Подласый И.П. Педагогика. Новый курс: В 2 кн. М., 1999. Кн. 2. С. 6.

9. Ушинський К.Д. Три елементи школи // Твори: В 6 т. К., 1954. Т. 1. С. 123-124.

10. Сухомлинська О.В. Цінності у вихованні дітей та молоді: стан розроблення проблеми // Педагогіка і психологія. 1997. № 1. С. 105—111.

11. Бех І.Д. Особистісно орієнтований підхід у вихованні // Професійна освіта: педагогіка і психологія: Українсько-польський щорічник / За ред. Т. Левовицького, І. Зязюна. І. Більш, Н. Ничкало. Ченстохова; -Київ, 2000. С. 331-350.

12. Діалогічна взаємодія у навчально-виховному процесі загальноосвітньої школи / За ред. Г.О. Балла. О.В. Киричука, Р.М. Шамелашвілі. - К., 1997.

13. Макаренко А.С. Методика виховної роботи. К., 1990. С. 150.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий