Олександр Духнович постає явищем, носієм безпомильної української традиції як в його художній творчості, так і в педагогічній спадщині; обидві домінанти творять цілісність, яку слід вивчати в контекстуальному розумінні - річищі кращих надбань світової культури. [13. 37-38].
«Книжиця читальная для начинающих» була часто предметом дослідження багатьох науковців. Досліджували переважно її дидактично-педагогічний та мовний бік, менше уваги приділяли вони її літературно-художньому змісту. Майже всі дослідники позитивно оцінювали її значення для дальшого підвищення освіти і культури в нашому краю. «Книжиця...» О. Духновча займає своєрідне місце серед книг подібного типу. Маємо на увазі його власний «Буквар», «Русалку Дністрову», «Буквар южнорусский» Т. Шевченка та інші. О. Духнович, пишучи свою «Книжицю...», ставив перед собою передусім педагогічно-освітні завдання, а літературно-художні були, на нашу думку, на другому плані. О. Духнович як літератор-поет був обізнаний з класичною поезією, мадярською і ширше слов'янською літературами. Він розвивав на наших теренах принципи класицизму, сентименталізму і навіть проромантизму, як твердить багато дослідників. Я гадаю, що його «Книжицю...» найскоріше можна зарахувати до просвітительського реалізму. О. Духнович, маючи певний педагогічний досвід та знаючи принципи Я. А. Коменського, правильно виходив із засади, що початкову освіту треба починати передусім з рідної мови і тому «Книжицю...» написав народною, хоч і своєрідною, але все ж народною мовою, що довело багато мовознавців. О. Духнович не був сильно обдарованим поетом, але знав, яку велику силу має художнє слово, який великий вплив справляє на почуття дитини поетичне слово та й ще римоване художнє слово, тому правильно обрав собі для написання своєрідних правил поведінки для дитини саме віршовану форму. Оскільки на перше місце він ставив педагогічні завдання і був змушений брати до уваги вікові, дитячі інтереси і потреби, то не міг використовувати складні художні образи. Тому художньо-літературні й естетичні якості «Книжиця читальная для начинающих» невисокі. Далеко поетично сильніші твори ті, які ввійшли у «Придаток» до «Книжиця читальная для начинающих» Тут знаходимо оригінальні порівняння, епітети, метафори та інші художні засоби, які засвідчують поетичний хист О. Духновича. Мої спостереження засвідчують, що «Книжиця читальная для начинающих» О. Духновича - цікаве, з тодішнього погляду оригінальне літературне явище, яке ані сьогодні не втратило свого історико-пізнавального значення і свідчить про те, які широкі інтереси та здібності мав Духнович. Культурно-освітна діяльність О. Духновича різноманітна та багата. Всі його праці свідчать про те, що все своє життя він був письменником та видавцем. «Книжиця читалная для начинающих», яка відіграла велику виховну роль серед тогочасного населення Закарпаття. У букварі подані основні матеріали для учнів-початківців, про що свідчать слова, пов'язані із школою: книжка, школяр, лекція та інші. Книжка написана народною мовою. В аналізованому творі зустрічаємо ряд загальноукраїнських літературних слів. Це свідчення того, що О. Духновичу українська мова не була чужою. Порівняно значне місце займають русизми. Наприклад: болше, дело, было, рождает та інші.
О. Духнович намагався писати такою мовою, яка була б зрозуміла простому народові підвищити освіту рідного народу. [9. 39-47].
Висновки
Олександр Духнович не був людиною загальноукраїнського, всеслов'янського чи європейського значення, але він користувався загальною повагою народу ще за життя, а після смерті його ім'я стало культом в позитивному значенні цього слова. Навколо імені О. Духновича об'єднувалися люди різних культурних, громадських, політичних та релігійних орієнтацій: москвофіли та українофіли та його просвітницька та педагогічна діяльність була пов'язана з рідним народом.
Найбільш характерною рисою О. Духновича є його працьовитість і жертовність, він працював зранку до ночі, не знаючи відпочинку, а всі свої заробітки віддавав матері-вдовиці та на громадські справи, головним чином, на заснування шкіл, культурних організацій та періодичних видань.
У Духновича сформувався певний мовний світогляд, він усвідомлював значення літературної мови для існування руського (малоруського, тобто українського) народу та його поступу. Основою руської загальнолітературної мови він вважав церковнослов'янську, яку потрібно збагачувати словами, зворотами і формами з живої мови (так сформувалася російська літературна мова), не підносячи жоден із діалектів на рівень літературної мови.
Педагог стверджує, що дитина стає особистістю, людиною тільки тоді, коли вона набуває освіту і виховання.
Олександр Духнович у своїх педагогічних ідеях стояв на позиціях традиційного українського просвітительства, вважаючи, що за рахунок поширення освіти можна значно поліпшити суспільство.
Вершиною педагогічної творчості О.В. Духновича є написання ним першого підручника з теорії і практики навчання і виховання молоді "Народной педагогии в пользу училищ й учителей сельских" у 1857 р. Цей твір став підручником практичної і теоретичної діяльності просвітителя і відіграв надзвичайно важливу роль у розвитку вітчизняної педагогіки та шкільної справи.
О.В. Духнович, як і його попередник Г.С. Сковорода, вважав, що виховання має враховувати природу дитини. Він закликав учителів, батьків глибоко вивчати природні особливості дітей, виявляти сили, надані їм природою, і, не чинячи опору, сприяти всебічному їхньому розвитку: "щоб сили людські, тілесні і духовні, природою людині надані, з молодості... зберегти і удосконалювати"
Особливо педагог наполягає на врахуванні вікових особливостей і будови тіла учнів при залученні їх до фізичної і, зокрема, аграрної праці. У зв'язку з тим, що діти не однакові за природою, вони потребують індивідуального підходу, "адже від натури деякі діти схильні суттю на деякі витівки". У такому разі педагог зобов'язаний вживати засобів, якими б розвивалися бажані й гальмувалися негативні якості. При цьому Духнович застерігає вихователя від того, "щоб пристрастями тими не нашкодив, але ще примножив і збільшив в учневі такому..."
Забезпечити повноцінне тілесне і духовне зростання дітей може народна школа, головним завданням якої є виховання високоморальної, працьовитої, добродійної людини. Саме тому серцевиною педагогіки О.В. Духновича є ідея народності, яка полягає в тому, щоб виховувати - в дітях людяність, людинолюбство, доброчинність.Також мова має сприяти розумовому, моральному та естетичному вихованню дітей. Педагог вважав, що у процесі навчання діти мають засвоювати реальні знання. Сільські діти мають користатися ними у своїй праці на землі, при опануванні певними ремеслами і видами діяльності. Тобто О.В. Духнович обстоював реальні знання, але водночас дбав і про те, щоб у процесі пізнання у дітей розвивалися пізнавальні можливості. Цій меті були підпорядковані розроблені педагогом навчальні плани для першого і другого класів початкової школи, а також зміст згаданих вище підручників. Укладаючи їх, як і весь зміст початкової освіти, О.В. Духнович дотримувався дидактичних принципів: наочності, доступності та посильності, активності в навчанні, ґрунтовності та міцності знань тощо
Навчаючись у школі, діти мають засвоїти релігійну і народну мораль, яка зміцнює духовні сили.
О.В. Духнович щиро вірив у те, що шляхом поширення освіти поліпшується мораль людей, а це, у свою чергу, робить суспільство гуманнішим і веде до злагоди та згоди в ньому.
Отже, Олександр Духнович зостався в історії українознавства передусім як невтомний плугатар на ниві просвітництва, суспільно-громадської праці. Як справедливо зауважив Ю. Бача, Духнович безперечно належить до людей всеукраїнського виміру, він саме в цьому вимірі жив, творив і залишається для нас не для того, аби згадати це високе ім'я з нагоди ювілею. Такі постаті, як О.Духнович, важливі для нинішніх і прийдешніх поколінь саме тому, що на прикладах їхнього життя і діяльності маємо вчитися безкорисливо служити найвищим ідеалам рідного народу.