Смекни!
smekni.com

Виникнення та розвиток ідей теорії "вільного виховання" в педагогіці (стр. 2 из 8)

Коли ми кажемо підліткам, що їм не можна курити, бо вони ще діти, ми провокуємо їх доводити власну “дорослість” саме через куріння. Тому основний принцип, із якого варто виходити, надаючи їм допомогу, – це ставитися до них так само, як до людей будь-якого іншого віку. І хоча підлітки як курці мають певні особливості, головним є те, чим вони схожі на всіх інших прихильників куріння.

Нікотин створює низку ефектів, які сприймаються курцем як приємні, – зменшення дратівливості, схуднення, поліпшення уваги та психомоторного функціонування. Це є позитивним підкріпленням куріння, а наслідки ненадходження в організм нікотину, що з’являються через кілька годин після припинення куріння та тривають до чотирьох тижнів, створюють негативне підкріплення, що також ускладнює відмову від куріння. Це стосується будь-якої залежності, зокрема, алкогольної і наркотичної.

Всі речовини, котрі спричиняють залежність, змінюють свідомість людини, її ставлення до життя, здатність пристосуватися до умов соціального середовища. Ці речовини є перешкодою для усвідомлення та розв’язання життєвих проблем.

Підліток, що почав курити, перестає адекватно реагувати на труднощі або звичайні життєві ситуації, які потребують нових рішень. Відчуваючи дискомфорт, людина зазвичай відшукує його причину, визначає способи усунення, і, таким чином, просувається у своєму розвитку.

Натомість курець, відчуваючи дискомфорт, найчастіше вважає, що йому необхідна чергова сигарета. Внаслідок цього гальмується розвиток особистості, людина не використовує всіх потенційних можливостей. Згідно з міжнародними даними, щороку близько 40% курців роблять серйозну спробу позбутися куріння, але через нікотинову залежність лише 3% з-поміж них мають щастя звільнитися від неї впродовж наступних шести місяців.

Намагання стримати тютюнову епідемію часто є марним, бо споживачі тютюну надзвичайно залежать від нього. Деякі експерти вважають, що тютюн призводить до більшої залежності, ніж героїн або кокаїн (про це, зокрема, йдеться у звіті головного лікаря США, що має назву “Нікотинова залежність”). Доза нікотину вжита під час куріння, занадто низька, щоб спричинити гостре отруєння (втім, це може статися з дітьми, які ковтають сигарети), але з легенів нікотин швидко надходить у кров і мозок. Коли рецептори, спроможні розпізнавати нікотин, сигналізують про його наявність в організмі, кров’яний тиск зростає, а периферичний кровообіг сповільнюється. Хвилі в мозку змінюються, що дає поштовх кільком ендокринним і метаболічним ефектам. Психічний і фізичний стан курця, а також ситуація, за якої відбувається куріння, може впливати на те, яким чином окрема сигарета позначатиметься на психологічному сприйнятті та фізіологічній реакції: наприклад, у стресових ситуаціях вона може діяти як заспокійливий засіб, а в стані розслабленості – як стимулятор. Звикнувши до певного рівня нікотину в крові, організм намагається підтримувати такий рівень, і курці відчувають потребу і надалі вживати його. Менш як 10% курців обмежуються помірним або нечастим курінням, решта рідко обходяться без сигарети більше години-двох.

Кажуть, начебто підлітки менш залежні від куріння та можуть самостійно кинути курити, тобто їм не потрібна будь-яка допомога. Але досвід переконує: серед підлітків справді чимало тих, хто тільки робить перші спроби курити, проте є й такі, що неодноразово намагалися це зробити – тому потребують професійної допомоги соціального педагога.

Експерти Всесвітньої організації охорони здоров’я розробили узагальнену класифікацію факторів ризику поширення тютюнопаління серед підлітків відповідно до рівня їх прояву. Під факторами ризику розуміють умови, що сприяють поширенню тютюнопаління серед підлітків. Визначають чотири рівні прояву факторів ризику: 1) біофізіологічний; 2) індивідуально-психологічний; 3) мікросоціальний; 4) макросоціальний.

Біофізіологічні фактори ризику тютюнопаління серед підлітків: 1) неспецифічні фактори ризику (органічні ураження головного мозку; хронічні соматичні захворювання); 2) специфічні фактори ризику (генетична схильність до тютюнопаління).

Вивчаючи індивідуально-психологічні фактори ризику, науковці стверджують, що особливості особистісної патології та особистісного досвіду можуть обумовлювати неповноцінний спосіб життя та відповідне прагнення до його компенсації за рахунок штучного регулювання свого психоемоційного стану за допомогою тютюну. Неспецифічними індивідуально-психологічними факторами ризику тютюнопаління вважаються: стійкі відхилення в саморегуляції та самоконтролі своєї поведінки та прогнозування наслідків своїх дій; проблеми самооцінки (нестійка, залежна від ситуації, неадекватна); недостатня самоповага особистості; зниження мотивації досягнень; низька здатність до рефлексії та турботи про себе; недосконалість емоційно-вольової сфери; агресивність, емоційна неврівноваженість; відсутність прагнення до міжособистісного спілкування; підпорядкованість соціальному середовищу; неадекватне сприйняття соціальної підтримки; низький рівень адаптаційних здібностей особистості.

Специфічними індивідуально-психологічними факторами ризику тютюнопаління серед підлітків можна вважати: установку на тютюнопаління; фактор перших спроб куріння сигарет.

Соціальні фактори ризику – це умови життя підлітків у різних соціальних спільнотах і особливості функціонування самого суспільства, котрі сприяють тютюнопалінню серед підлітків. Ці умови можна поділити на дві групи: макросоціальні та мікросоціальні фактори.

Найбільш значимими, на думку науковців, загальними макросоціальними факторами ризику тютюнопаління є: погіршення соціально-економічної ситуації в країні; ціннісний плюралізм. Специфічними факторами ризику на макросоціальному рівні є: доступність сигарет; мода на куріння сигарет; традиції в суспільстві, пов’язані з тютюнопалінням.

Таким чином, ризик залучення підлітків до тютюнопаління може бути обумовлений як внутрішніми так і зовнішніми причинами.

1.2. Мета, завдання, зміст соціально-педагогічної профілактики тютюнопаління серед підлітків

Профілактична діяльність у вказаному напрямку, яка здійснюється на рівні держави через систему заходів підвищення якості життя, мінімізацію факторів соціального ризику для підлітків, створення умов для реалізації їхніх інтересів, пізнавальних потреб, здібностей в різних видах суспільно корисної та дозвіллєвої діяльності, називається соціальною профілактикою. Вона створює ту необхідну основу, на котрій більш успішно здійснюються всі інші види профілактики даної проблеми: психологічна, педагогічна, соціально-педагогічна.

Соціально-педагогічна профілактика – це система форм, методів, засобів соціального виховання, спрямованих на створення оптимальної соціальної ситуації розвитку підлітків і сприяючих прояву їхньої активності в різних видах діяльності «[45: 277]».

Адекватне розуміння соціальної ситуації розвитку підлітка має велику практичну цінність для соціально-педагогічної профілактики тютюнопаління. Соціальний світ підлітка виходить далеко за межі сім’ї, школи та стає об’єктом його уяви, планування, оцінки. Внаслідок цього соціальна ситуація розвитку підлітка є індивідуальною, визначаючи перспективні шляхи його життєдіяльності. Тому на основі оптимальної діагностики індивідуальної ситуації розвитку підлітка можна більш ефективно вирішувати проблему профілактики тютюнопаління.

Виходячи із викладених вище позицій розуміння соціальної ситуації розвитку підлітка, її об’єктивного та суб’єктивного аспектів, метою соціально-педагогічної профілактики тютюнопаління серед підлітків є зміна та перебудова взаємодії різних зовнішніх і внутрішніх факторів, умов соціального виховання, які обумовлюють виникнення даної проблеми, створення умов для повноцінної діяльності та задоволення ними своїх потреб таким способом, котрий не приводить до негативних наслідків «[13: 17]».

Об’єктом соціально-педагогічної профілактики тютюнопаління в підлітковому середовищі виступають як окремі особи, соціальні групи, верстви населення, які зазнають негативного впливу від тютюнопаління, так і ті, хто своїми діями, поведінкою, стилем життя створює проблему, а також особи, соціальні групи й організації, від діяльності котрих залежить попередження причин виникнення даної проблеми та її наслідків.

В залежності від вибору об’єкта впливу розрізняють такі види соціально-педагогічної профілактики тютюнопаління серед підлітків: загальна профілактика охоплює широкі верстви населення даної вікової групи та спрямована на подолання найбільш загальних факторів і причин тютюнопаління; спеціальна профілактика, орієнтована на підліткові групи, котрі знаходяться в особливих умовах, які підвищують ризик тютюнопаління, загострення даної проблеми (групи ризику); індивідуальна профілактика, спрямована на окремих підлітків з метою подолання специфічних для них проблем.

В залежності від того, на якому етапі розвитку проблеми й її впливу на підлітків проводяться профілактичні заходи, визначають такі види соціально-педагогічної профілактики: первинна, вторинна і третинна. Первинна соціально-педагогічна профілактика тютюнопаління серед підлітків передбачає попередження проблеми задовго до можливого моменту її виникнення. Вона спрямована на створення сприятливих умов розвитку, збереження здоров’я, адаптації підлітка. Наприклад, батьки, педагоги прагнуть розвинути його активність, надають йому свободу вибору видів, змісту, форм діяльності, стимулюють ініціативу та самостійність, тим самим попереджуючи соціальну дезадаптацію.

Завданням вторинної соціально-педагогічної профілактики тютюнопаління серед підлітків є виявлення негативних відхилень у їхній поведінці, що дає можливість попередити їх подальший розвиток. Вторинна або рання профілактика ґрунтується на результатах діагностики соціальної ситуації розвитку конкретного підлітка, і є індивідуальною в плані корекції системи його життєдіяльності. Третинна соціально-педагогічна профілактика тютюнопаління серед підлітків – це цілеспрямована діяльність з метою попередження переходу відхилень у поведінці в більш складну стадію. Третинна профілактика містить заходи, які проводяться з підлітками, котрі мають відхилення в поведінці, і спрямована на попередження несприятливих їх наслідків та рецидивів.