Смекни!
smekni.com

Особливості західного та східного типів виховання людини (стр. 3 из 4)

• спільну діяльність вихователя з вихованцем, спілкування, гру;

• процеси навчання і самоосвіти і передачі інформації, соціального досвіду в крузі сім'ї, в процесі дружнього і професійного спілкування;

• занурення в світ народних традицій, фольклорної творчості, читання художньої літератури.

Вихователь вибирає і використовує систему методів відповідно поставленим цілям. Оскільки вони є «інструментами дотику до особи» (А.С. Макаренко), остільки при їх виборі необхідно враховувати всі тонкощі і особливості особи вихованця. Не існує хорошого або поганого методу. Ефективність вирішення виховних завдань залежить від багатьох чинників і умов, а також від послідовності і логіки застосування сукупності методів.

Робляться спроби систематизувати методи виховання. Так, наприклад, виділяють три групи методів (Р.І. Щукина):

1) орієнтовані на формування позитивного досвіду поведінки вихованців в спілкуванні і діяльності;

2) направлена на досягнення єдність свідомості і поведінки вихованців;

2) використовуючі заохочення і покарання.

П.І. Підкасистий пропонує інше угрупування методів виховання:

1) що формують світогляд вихованців і що здійснюють обмін інформацією;

2) організуючі діяльність вихованців і стимулюючі її мотиви;

3) що надають допомогу вихованцям і що здійснюють оцінку їх вчинків.

Вищезазначені класифікації методів виховання, подібно до будь-яких інших, вельми умовні. Виховне завдання повинне вирішуватися за допомогою комплексу методів, прийомів і засобів.

Приведемо приклади методів виховання, уточнюючи їх відмітні особливості.

Педагогічна вимога як метод виховання може:

• виражати норми поведінки людини, які необхідні для збагачення соціального досвіду;

• виступати як конкретне завдання;

• мати стимулюючу або таку, що «сковує» функцію у вигляді вказівок на початку і кінці роботи, про перехід до нових дій, про надання допомоги, про припинення дій;

• допомогти вихованцеві з'ясувати сенс, корисність або необхідність дії, вчинку.

Як видно, можливості методу різноманітні і насправді не обмежуються перерахованим набором. Форми пред'явлення вимоги до людини підрозділяються на прямих (у вигляді наказу, вказівки в діловому, рішучому тоні, що мають інструктивний характер) і непрямих (здійснювані за допомогою ради, прохання, натяку з метою викликати у вихованця відповідне переживання, інтерес, мотив дії або вчинку).

Привчання як метод виховання припускає культивування у вихованця здібності до організованих дій і розумної поведінки як умови становлення основ моральності і стійких форм поведінки.

Привчання припускає демонстрацію вихователем зразка або процесу правильного виконання дій. Вихованець повинен навчитися ідеально копіювати і систематично підтримувати знайдене уміння або навик.

Привчання досягається через систему вправ. Можливості методу полягають в наступному: він допомагає засвоювати важливі уміння і дії як стійкі основи поведінки людини. Даний метод сприяє самоорганізації вихованця і проникає на всі боки життя учення, працю, відпочинок, гру, спорт.

Приклад як метод виховання поміщений в переконливому зразку для наслідування. Як правило – це самостійна особа, способу життя, манері поведінки і вчинкам якої прагнуть слідувати інші. Приклад пов'язаний з наочним уявленням і конкретизацією ідеалу людини. Він є перспективою прагнень вихованця бути схожим (позитивний варіант) на ідеальний образ або долати в собі ті негативні особливості, які в чомусь споріднені негативному образу (негативний варіант). В процесі виховання дитини сила як позитивного, так і негативного прикладів однаково дієва.

Приклади використовують як засоби формування певного способу поведінки вихованця, для того, щоб орієнтувати його на позитивний ідеал і розвинути емоційне неприйняття до асоціальних дій і вчинків.

Заохочення як метод виховання направлений на емоційне затвердження успішно вироблюваних дій і етичних вчинків людини і стимулювання до нових.

Покарання як метод виховання орієнтований на заборону негативних дій людини і вплив, що «сковує» (гальмуюче), в подібних ситуаціях.

Види заохочень можуть бути найрізноманітнішими: схвалення, похвала, подяка, нагорода, відповідальне доручення, поцілунок близького, моральна підтримка у важкій ситуації, прояв довіри і захоплення, турботи і уваги, прощення за провину.

Види покарань: зауваження, догана, суспільний осуд, усунення від важливої справи, моральне виключення з суспільного повсякденного життя, сердитий погляд вихователя, засудження, обурення, докір або натяк, іронічний жарт.

Методичні прийоми – це конкретний прояв певного методу виховання на практиці. Вони визначають своєрідність використовуваних методів і підкреслюють індивідуальний стиль його роботи. У конкретних ситуаціях взаємозв'язок між методами і прийомами носить діалектичний і неоднозначний характер. Вони можуть замінювати один одного, і не завжди видно їх супідрядні відносини. Наприклад, в процесі застосування методу переконання вихователь може використовувати приклади, проводити бесіди, створювати спеціальні ситуації дії на свідомість, відчуття, волю вихованця. В даному випадку приклад, бесіда виступають як ухвалення рішення виховної задачі. В той же час, застосовуючи метод привчання, вихователь може використовувати переконання як одного з прийомів. Переконання допоможе здійснити завдання включення вихованця в систему доцільних дій з формування конкретного досвіду; наприклад, строгого виконання режиму роботи і відпочинку.

Засоби виховання є «інструментарієм» матеріальної і духовної культури, який використовується для вирішення виховних завдань. До них відносяться:

• знакові символи;

• матеріальні засоби;

• способи комунікації;

• мир життєдіяльності вихованця;

• колектив і соціальна група як організуючі умови виховання;

• технічні засоби;

• культурні цінності (іграшки, книги, витвори мистецтва).

Як правило, людина відчуває на собі ситуативні акти виховного впливу, які носять короткочасний характер. Варіанти цілеспрямованої виховної взаємодії вихователя і вихованця можуть мати різну форму, тривалість і здійснюватися в різних умовах (у сім'ї, освітньо-виховній установі).

Форми виховання – це варіанти організації конкретного виховного акту. Наприклад: роз'яснювальна бесіда батьків про правила поведінки в суспільних місцях (у школі, музеї, театрі, стадіоні, в магазині), диспут на тему «Що важливіше для людини – «Я» або «Ми»?», сумісна акція дорослих і дітей по впорядкуванню свого будинку, озелененню двору.

Процедуру використання комплексу методів і прийомів по досягненню виховної мети прийнято називати методикою.

Систему методів, прийомів і засобів, вживану відповідно до конкретної логіки досягнення цілей і принципів дії вихователя, визначають як технологію.

Наприклад, говорять про методику виховання культури мови або акуратності у дитини, але про технологію мовного тренінгу або ділового спілкування. Розробка і застосування як методики, так і технології спираються на наукові знання про людину і процес його виховання. Тому їх відносять до сфери професійної діяльності фахівців в області виховання людини.

Поєднання розвиваючих методів і засобів виховання слід використовувати в період становлення особі вихованця і стимулювати в нім здатність активно реагувати на виховну дію. Тобто дійсно бути суб'єктом конкретної ситуації. Виховні методи і засоби застосовують не тільки для вирішення виховних завдань підростаючого покоління. Вони також використовуються з метою надання допомоги дорослим людям, в процесах соціалізації, адаптації до нових життєвих умов, корекції стилю поведінки або характеру взаємин з людьми.

2. Порівняльний аналіз західного та східного типів виховання людини

2.1 Характеристики західного і східного типів виховання

Перший історичний тип виховання, що відноситься до первісної людини, володів поряд особливостей. Його відмінною рисою була висока ефективність і значна відповідність цілей, засобів і результатів виховання.

Можна сказати, що виховувало саме життя; природне середовище вимагало від людини тільки такої поведінки і дії, які дозволили б йому вижити. У даний період виявлявся традиційний характер орієнтації дітей на відтворення діяльності дорослих, досвід яких був порівняно невеликий. Виховання в первісному суспільстві здійснювалося разом з боротьбою за виживання і вимагало постійного засвоєння життєво необхідного ряду навиків, умінь і обрядів. Будь-які види самообмежень, з якими стикалася дитина, були колективними і носили обов'язковий характер. У даному типі виховання ми зустрічаємося з унікальним досвідом прагнення людини від невміння до уміння, від незнання до знання, а також до виникнення потреб пізнання навколишнього світу.

У міру становлення цивілізації перший тип виховання, заснований на природному розподілі праці і відповідної соціокультурної суті первісної епохи, поступається місцем другому типу виховання. Цей тип був детермінований суспільним розподілом праці і супроводжувався майновою і соціальною нерівністю. Різні соціальні групи і окремі люди мали можливості, відповідні їх суспільному положенню. В результаті у них з'явилися різні педагогічні завдання. Тобто відбулася диференціація цілей виховання і способів реалізації останніх. Тому другий тип представляє історичне різноманіття виховання людини, обумовлене соціокультурними особливостями цивілізації, епохи, країни, нації.

Стародавні цивілізації залишили людству безцінну спадщину, що відноситься до організованого виховання людини (А.Н. Джурінський, Р.Б. Корнетів). Але для кожної великої або локальної цивілізації характерні свої особливості виховання. Які ж педагогічні традиції великих стародавніх цивілізацій?