Вчені, філософи, педагоги, літературознавці сходяться в тому, що функціональну структуру естетичної культури слід відрізняти від її складу, який утворюють самостійні сфери естетичної діяльності. Ядром естетичної культури є мистецтво, як діяльність, що породжує художні і об`єктивізує естетичні цінності. Елементами естетичної культури є художня самодіяльність, народне мистецтво, фольклор, архітектура, дизайн, художня література і таке інше.
Естетичні принципи, вироблені в дизайні, поширюються на організацію природного середовища, ландшафти якої набувають і самостійну естетичну цінність, так виникає логічна естетика. Вчені О.О.Бєляєв, Н.І.Киященко, Н.Л.Лейзеров зазначають, що естетична культура охоплює й соціальну сферу життєдіяльності людей: культуру побуту, дозвілля. Як бачимо, естетична культура характеризує не тільки суспільство, а головне - індивіда. "Для того, щоб стати суб`єктом естетичної культури, людина повинна оволодіти системою естетичних відносин і цінностей, що склались".
Як частина культури суспільства естетична культура соціально обумовлена й наділена певною стійкістю традицій і цінностей. Естетична культура передбачає звернення мистецтва до інтересів і потреб народу, забезпечення державою умов для вільної художньої творчості кожній людині, для всебічного залучення в різні види естетичної діяльності, перетворення цінностей світової художньої культури в духовний здобуток народу [19, 357].
Останнім часом у літературі поняття "естетична культура" утвердилось як загальна характеристика рівня засвоєння й перетворення світу й самої людини за законами краси. Вона органічно включає в себе як всі елементи естетичного духовного споглядання, так і всі здібності естетичної творчості. В загальному вигляді визначаючи естетичну культуру, можна погодитись з філософом М.С.Каганом, який розглядає її як систему "засобів і продуктів, за допомогою яких людина естетично опановує світ".
Естетичне опанування світу об`єднує в своєму змісті такі тісно пов`язані процеси, як його сприйняття, духовна переробка й практичне перетворення у відповідності з потребами суб`єкта. Виходячи з цього, ми будемо розглядати естетичну культуру особистості як органічну єдність розвитку естетичної свідомості людини і її здібностей до естетичної творчості в різноманітних видах життєдіяльності. Таким чином, структуру естетичної культури складає естетична свідомість і естетичні здібності до творчості.
Розвинена естетична свідомість особистості включає в себе перш за все розвинену естетичну чуттєвість (естетичне сприйняття, емоції, переживання, почуття і чуттєва частина естетичного смаку) і естетично розвинений розум, або інтелект (раціональна частина естетичного смаку, естетичний ідеал, естетичні потреби, погляди, переконання) [43, 118].
Досвід наукових пошуків О.В.Гулиги, котрі висловлені в його праці "Принципи естетики", свідчить, що естетичне сприйняття розвивається успішно, коли здійснюється систематичне спілкування з творами мистецтва. В процесі естетичного сприйняття нерідко виникають судження про побачене і почуте. Естетичні судження пов`язані з генетичною оцінкою всього твору, його змісту, втілення в художніх образах. Естетичні судження фіксують в словах те, що являється джерелом і суттю естетичних переживань. В естетичному сприйманні твору мистецтва визначається дві властивості:
1) безпосередність естетичного сприймання;
2) його цілісність [19, 121].
Безпосередність – важлива якість повноцінного естетичного сприймання. Адже саме наочне, чуттєве, образне вираження ідеї у словах, у звуках, кольорах складає специфіку мистецтва в порівнянні з науковим пізнанням.
Під цілісністю сприймання твору розуміють осягнення його як єдності. Людина, що сприймає художній твір, повинна вміти завжди відчувати у творі єдину лінію розвитку, яка втілює ідейний зв`язок окремих частин, епізодів подій. Естетичне сприймання учнів розвивається по мірі зростання його загальної культури, розширення кола знань в культурі, науці, літератури, мистецтві. Для естетичного сприймання має значення і розумове зростання школяра, його навички аналізу, синтезу, порівняння.
Безпосередність естетичного сприйняття тісно пов`язана з чуттєвістю людини. Розвинена естетична чуттєвість забезпечує людині можливість чуттєво пізнавати, засвоювати такі життєво важливі для неї властивості предметів, в яких їх суть виражається з найбільшою повнотою, впорядкованістю, організованістю, тобто забезпечує можливість пізнання і оцінки предмета одночасно. Причому таке чуттєве пізнання-оцінка здійснюється незалежно від безпосередніх утилітарних цілей. Як правило, такого роду естетичне опанування світу здійснюється на стадії споглядання активності особистості, чуттєвого його сприйняття.
Тонкість почуттів, переживань, емоційно-естетичного ставлення до оточуючого світу і до самого себе залежить від культури почуттів і сприйняття. Чим тонші почуття і сприйняття, чим більше бачить і чує людина в оточуючому світі відтінків, тонів, напівтонів, тим глибше виражається емоційна оцінка фактів, предметів, явищ, подій, тим ширший емоційний діапазон, який характеризує духовну культуру людини [46, 65].
Аналіз життєвих ситуацій свідчить про те, що одна і та ж подія одну людину вимушує хвилюватись, переживати естетичну насолоду, а й іншу залишає байдужою, не викликає ніяких емоцій. Що ж це таке - емоції?
Емоційна сфера як складне і багатогранне явище вивчається в психології з різних сторін, проблематика досліджень досить широка. Питання про виникнення і функції емоцій вивчались У. Джемсом, Ж.П. Сартром, П.К. Анохіним, П.В. Симоновим, П.В.Якобсоном та ін.
Наприклад О.С. Никифоров розглядає емоції, як "узагальнені чуттєві реакції, що виникають у відповідь на різноманітні за характером екзогенні (ті, що виходять із власних органів і тканин) сигнали, що обов`язково спричиняють певні зміни в фізіологічному стані організму".
К.К. Платонов на відміну від попереднього визначення, вважає, що емоції відбивають певні об`єктивні відносини між предметами і явищами реального життя та потребами людини і тому в свідомості вони викликають не образ предмета, а переживання.
П.В. Симонов відносить емоції до людських потреб. Він вважає, що емоції - це відображення мозком людини і тварини якоїсь актуальної потреби людини (її якості й величини) і вірогідності (можливості) її задоволення, яку мозок оцінює на основі людського і раніше набутого індивідуального досвіду.
Аналіз психологічної літератури дозволяє говорити про те, що ряд вчених не розрізняють специфіки емоцій і почуттів, тому визначають їх як синоніми. Емоціями або почуттями називаються своєрідні переживання, що відтворюють ставлення людини до предметів оточуючого світу (Н.Д. Левітов), переживанням людиною свого ставлення до дійсності (Т.І. Єготов), психічні стани, що відображають суб`єктивні відношення індивіду до оточуючого середовища і самого себе (В.Я. Семке) [29, 42-43].
Останнім часом психологи виступають проти ототожнення емоцій з почуттями і дотримуються думки про те, що емоції - поняття, ближче до потреб, а почуття - ближче до переживань. Ми дотримуємося думки К.К. Платонова про те, що почуття - складна форма відображення, властива тільки людині, узагальнююча емоційне відображення й поняття. Вони відображають ставлення предметів і явищ до вищих потреб і стимулів діяльності людини як особистості. Почуття, до структури яких входять і емоції, і поняття, соціально зумовлені й історично сформовані. Вони відображають певні суспільні відносини і тому загальні для всіх видів діяльності, в тому числі й естетичної. До них належать: радість від діяльності, любов до неї, задоволення, естетичний інтерес і т. ін. Якщо емоції регулюють взаємовідносини людини як організму з середовищем, то почуття регулюють її відносини як особистості з іншими людьми, з суспільством.
На думку К.К. Платонова, почуття поділяються на моральні, інтелектуальні або пізнавальні й естетичні. Пізнавальні почуття виражаються в допитливості і цікавості, подиві й ваганні, впевненості й сумнівах, в зацікавленості новим і боязні його.
Естетичні почуття - це почуття краси або, навпаки, потворного, брутального; почуття величі або низості, непристойності; почуття трагічного і комічного. Естетичні почуття тісно пов`язані з моральними (ставлення однієї людини до інших людей, до справи, до діяльності, до себе, патріотизм, віра).
За впливом на життєдіяльність всі емоції поділяються на дві групи:
- стенічні, що підвищують життєдіяльність організму і дієздатність людини;
- астенічні, що знижують дієздатність людини [5, 231-232].
Добре організованим навчальним заняттям притаманні стенічні емоції, але в певних умовах і в окремих учнів можуть виявлятись і астенічні емоції. Емоційний тонус і переважання стенічних або астенічних емоцій може закономірно виявлятися в учнів в найрізноманітніших видах діяльності, іноді перетворюючись в їх особистісну й характерологічну рису.
Слід розрізняти три пари найбільш простих емоційних переживань: задоволення - невдоволення; напруга - вирішення; збудження - заспокоєння.
Емоції задоволення або невдоволення біологічно розвивались як відображення зв`язку організму з зовнішнім середовищем і встановленням в процесі цього зв`язку вимог, які людина ставить до оточуючого середовища. В основі найпростіших емоцій лежать безумовні рефлекси. Більш складні переживання "приємного" і "неприємного" розвиваються у людини по принципу умовних рефлексів, як почуття. Емоції задоволення і невдоволення, що супроводжують виконання будь-яких дій, відіграють основну роль у перетворенні їх в звичку.
Звичайно, в жодному з переживань учнів не доводиться зустрічатись тільки з однією із зазначених емоцій, але бачити їх дуже корисно для розуміння емоційного життя учнів. Педагогічна робота повинна проводитись в напрямку формування вищих позитивних моральних, пізнавальних і естетичних почуттів і витіснення ними негативних. Чим змістовніше наше естетичне сприймання, тим змістовніше й почуття, що його супроводжує.
Якщо витвір мистецтва звинувачує, висміює зле, відстале в житті, що викликає відразу, воно може викликати естетичну насолоду від яскравості й майстерності художнього звинувачення [23, 31].