Міністерство освіти і науки України
Миколаївський державний університет ім.В.О. Сухомлинського
ПРИНЦИПИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ПОБУДОВИ ОСВІТИ В УКРАЇНІ
Індивідуальна робота №1
з дисципліни
"Вступ до спеціальності"
студентки 152 групи
фізико-математичного
факультету
Красніченко Наталі
освітня система україна
Миколаїв 2008
Система освіти складається із закладів освіти, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти. Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями.
Освіта - основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального та економічного розвитку суспільства і держави.
Поява Української незалежної держави спричинила реформування освітньої системи. Україна дістала у спадщину радянську систему освіти, яка не відповідала її національним інтересам та тенденціям розвитку європейського і світового шкільництва.
Розбудова української держави, демократизація суспільного життя, відродження національної культури, посилення інтеграційних процесів з Європою, реформування економіки, впровадження ринкових відносин тощо поставили нові вимоги до освіти у XXIст. Вона має бути пріоритетною, безперервною і різноманітною, нести гуманістичні цінності, використовувати нові технології навчання, бути всеохоплюючою та інформаційною, забезпечувати саморозвиток особистості.
У зв’язку з цим у державі розпочато роботу зі створення нової законодавчої і нормативної бази національної освіти. Важливою віхою на шляху розбудови національної системи освіти було прийняття І з’їздом освітян України 24-25 грудня 1992 року Державної національної програми "Освіта". Цей документ було затверджено Кабінетом Міністрів України та підписано Президентом. Він окреслив такі конкретні завдання та основні шляхи реформування освіти:
- створення в суспільстві атмосфери загальнодержавного, всенародного сприяння розвиткові освіти, неухильної турботи про примноження інтелектуального та духовного потенціалу нації, активізація зусиль усього суспільства для виведення освіти на рівень досягнень сучасної цивілізації, залучення до розвитку освіти всіх державних, громадських, приватних інституцій, сім’ї, кожного громадянина;
- подолання девальвації загальнолюдських гуманістичних цінностей та національного нігілізму, відірваності освіти від національних джерел;
- забезпечення розвитку освіти на основі нових прогресивних концепцій, запровадження в навчально-виховний процес сучасних педагогічних технологій та науково-методичних досягнень;
- відхід від засад авторитарної педагогіки,що утвердилися в тоталітарній державі і спричинили нівелювання природних задатків і можливостей,інтересів усіх учасників освітнього процесу;
- підготовка нової генерації педагогічних кадрів, підвищення їхнього професійного та загальнокультурного рівня;
- формування нових економічних основ системи освіти, створення належної матеріально-технічної бази;
- реорганізація наявних та створення навчально-виховних закладів нового покоління, регіональних центрів та експериментальних майданчиків для відпрацювання та відбору ефективних педагогічних інновацій та освітніх модулів;
- радикальна перебудова управління сферою освіти шляхом її демократизації, децентралізації, створення регіональних систем управління навчально-виховними закладами;
- органічна інтеграція освіти і науки, активне використання наукового потенціалу вищих навчальних закладів і науково-дослідних установ, новітніх теоретичних розробок та здобутків педагогів-новаторів, громадських творчих об’єднань у навчально-виховному процесі;
- створення нової правової та нормативної бази освіти. [5; ст.4]
У Програмі висвітлювалися стратегічні завдання та шляхи реформування змісту освіти, мета, пріоритетні напрями та шляхи національного, дошкільного виховання, проблеми реформування загальної середньої, професійної, вищої та післядипломної освіти, розвитку позашкільного навчання і виховання.
Педагогічна громадськість схвально прийняла подані у Програмі перспективи створення системи соціального захисту учасників навчального процесу, проблеми підготовки нового покоління педагогічних працівників, зокрема підвищення їхнього соціального статусу до рівня, що відповідає ролі вчителя, педагога в суспільстві.
По-новому розглядалися проблеми фінансового та матеріально-технічного забезпечення освіти, яке має ґрунтуватися на пріоритетності витрат на розвиток освіти з державного та місцевого бюджетів тощо.
Знайшли своє відображення в Програмі проблеми наукової діяльності в системі освіти, управління освітою, міжнародні зв’язки тощо.
Накреслення І Всеукраїнського з’їзду працівників освіти законодавчо закріплено у законах "Про освіту" (1996р.), "Про загальну середню освіту" (1999р.), "Про дошкільну освіту" (2001р.), "Про позашкільну освіту" (2000р.), "Про вищу освіту", на основі яких Міністерство освіти і науки України розробило низку нормативних документів.
Діяльність системи освіти, передбачена згаданими вище законодавчими актами, мала забезпечити інтелектуальний, духовний потенціал народу, вихід вітчизняної науки, техніки і культури на світовий рівень, національне відродження, розбудову держави і демократизацію суспільства в Україні.
Великим здобутком у галузі освіти цього десятиріччя було відродження національної школи. В основу концепції національної системи освіти і виховання покладено педагогічні ідеї українських просвітителів, досвід діяльності рідної школи в короткі проміжки незалежності нашої Батьківщини. Основними ознаками національної школи сьогодні, як і в минулому, є навчання і виховання дітей на засадах національної культури з використанням кращих здобутків культур інших народів, навчання учнівської молоді рідною мовою. Серцевиною змісту освіти і виховання у національній школі стає національна ідеологія, яка відображає історично зумовлені духовні цінності народу.
Характерною рисою національної школи є гармонійне використання нею освітніх і виховних функцій. Це є особливо важливим сьогодні, коли у суспільстві посилюється тенденція до того, щоб школа переросла у виключно освітній навчальний заклад. Нині спостерігається непогодженість у виборі методологічних орієнтирів виховання. Як зазначає О.Я. Савченко, "для одних педагогів усе вичерпується національними вихованням, другі - зосереджуються на громадській освіті, треті - сповідують полі культурність, четверті - педагогіку життєтворчості і т.п." [6; ст.3] Таке розмаїття підходів до завдань і змісту виховання виключається у національній школі.
Подібна робота має місце у тих школах, де працюють високоінтелектуальні, національно свідомі вчителі. Байдужі, морально розбещені, зденаціоналізовані наставники замість пшениці сіють у серцях і душах дітей кукіль, який забур’янює їх. Свідомо, а то й не свідомо подібні вчителі продовжують деморалізацію суспільства, чинять злочин проти свого народу.
Паралельно з відродженням рідної школи позитивним є удосконалення та розвиток мережі загальноосвітніх закладів різних спрямувань, форм власності. Повсюдно з’явилися гімназії, ліцеї, колегії, коледжі, спеціалізовані школи, приватні навчальні заклади. Вони відкрили можливості молоді навчатися відповідно до її здібностей, обдарувань,що в кінцевому рахунку позитивно відіб’ється на зростанні інтелектуального і духовного потенціалу нації.
У попередні роки мали місце пошуки удосконалення, модернізації змісту шкільної освіти, вищої школи. Проте ця робота, крім дошкільного виховання, де впроваджено базовий компонент дошкільної освіти, не завершена.
З прийняттям Верховною Радою України законів "Про освіту", "Про загальну середню освіту", "Про професійно-технічну освіту", "Про позашкільну освіту" розпочався новий етап у реформуванні освіти, постали конкретні завдання щодо регулювання суспільних відносин у галузі навчання, виховання, професійної, наукової та загальнокультурної підготовки учнів.
12-річний термін навчання в середніх загальноосвітніх навчальних закладах, перехід початкової школи з 1 вересня 2001 року на єдину структуру - 4-річний термін навчання, прийом дітей до школи з 6-річного віку, впровадження 12-бальної системи оцінювання знань та семестрової структури навчального року, розвиток пробільності старшої школи - ці та інші напрями реформування перебувають зараз у центрі діяльності органів освіти, педагогічних колективів, громадськості.
Посилився гуманітарний компонент освіти. З практики навчання усунуто заідеологізовані дисципліни, насаджені колишнім тоталітарним режимом, авторитарно-дисциплінарна модель навчання поступилася особистісно-орієнтованій. Вона забезпечує індивідуалізацію навчання, саморозвиток і суверенність особистості, свідоме визначення молоддю своїх можливостей та шляхів їх реалізації.
У навчальному процесі посилилась роль української мови, нею навчаються сьогодні до 70% учнів.
Паралельно з деякими позитивними зрушеннями в галузі освіти розвиваються й поглиблюються нездорові тенденції. Соціально-економічний стан суспільства призвів до зростання неграмотності, зростає кількість дітей, які не відвідують школу. Не відповідають вимогам часу навчально-методична база та засоби навчання. Новітні технології навчання не застосовують у більшості шкіл і ВНЗ. Недоступною для користування у зв’язку з високою вартістю, є навчальна література.