Смекни!
smekni.com

Вплив фізичних вправ на розумову працездатність учнів середнього шкільного віку (стр. 6 из 9)

Видих має відповідати періоду найбільшого зусилля і за часом збігатись із згинанням корпуса, опусканням або зведенням рук.

Дихальні вправи поділяються на такі : а) статичні, які здійснюються грудною клітиною без додаткових рухів корпуса та рук ; б) динамічні, які пов'язані з рухом корпуса та рук ; в) спеціальні, призначені для переважного впливу на окремі ділянки дихального апарату або на фази дихання (однобічні спайки, підсилений видих при емфіземі).

Кожний окремий урок фізичної реабілітації необхідно проводити так, щоб максимум навантаження припадало за часом на середину заняття.

У зв'язку з цим урок фізичної реабілітації розподіялють на три частини : вступну, основну і заключну.

Вступна частина складається з 3-4 вправ, які призначаються для поступової підготовки серцево-судинної, дихальної, нервової систем і всього організму вцілому до найкращого виконання вправ основного розділу. Тривалість цієї частини уроку може коливатись від 3 до 4 хв. Вправи слід проводити спокійно, у тривалому темпі.

Основна частина вміщує 8-12 вправ як загальнорозвивального характеру, так і спрямованих переважно для безпосереднього впливу на вогнище ураження та на побічні ускладнення.

Заключна частина уроку має на меті заспокоїти учня, поступово знижуючи навантаження, відновити нормальний пульс, ритм дихання, тобто привести організм до його початкового стану. Для цього добираються 3-4 вправи на розслаблення м'язів заспокійливого характеру.

Фізична реабілітація з використанням фізичних вправ після хірургічних втручань має починатися якомога раніше для попередження післяопераційних ускладнень і покращення функціональних результатів хірургічного втручання. Фізичні вправи (у комплексі з іншими засобами фізичної реабілітації) широко застосовуються після хірургічних втручань із приводу захворювань опорно-рухового апарату, черевної порожнини, післяопераційних ателектазів , порушення дихальної функції легень, боротьби із спайками та зрощенням, алопластики великих судин, операцій на серці, у процесі лікування опікової хвороби (попередження застійних явищ) ; токсикозу; розвитку контрактур ; рубців, які порушують функцію кінцівок) та хірургічного лікування цих видів травм.

Під час захворювання органів дихання фізичні вправи є необхідними для покращення дихальної функції (шляхом поглиблення дихання, навчання хворої дитини правильного дихання), зміцнення дихальної мускулатури ; покращення крово і лімфообігу в органах грудної клітки, попередження застійних явищ ; попередження утворення спайок і зрощень при плевритах та після хірургічних втручань на органах грудної клітки ; прискорення розсмоктування випотів, інфільтратів і гематом, розтягування спайок, рубців і зрощень, які порушують функцію органа (після операцій на органах грудної порожнини).

При оцінці функціонального стану школяра із захворюванням дихальної системи слід враховувати, що зовнішнє дихання, кровообіг і тканинне дихання являють собою єдину функціональну систему (респіраторно-кардинальну).

Зовнішнє дихання характеризує два процеси: вентиляцію легень і дифузія кисню та вуглекислоти крізь альвеолярну мембрану. Вентиляційна функція бере участь у підтримці необхідного для організму тиску кисню в альвеолярному повітрі та залежить від розвитку зовнішнього дихання і вміння правильно дихати. Що ж стосується дифузії кисню та вуглекислоти, то ця функція визначається різницею їх порціального тиску в альвеолярному повітрі та кров’ю, яка протікає у легенях ; іншими словами, має значення кількість крові, яка протікає за одиницю часу через легені.

Під час захворювання серцево-судинної системи фізичні вправи застосовуються для того, щоб спричинити такі фізіологічні новації : полегшення діяльності органів крово- та лімфообігу за рахунок покращення процесів зовнішнього та внутрішнього дихання ; зниження підвищеного тонусу в артеріолах, зміна просвітлення капілярів, полегшення роботи серця, пов’язаної із подоланням опору капілярної сітки кровоносних судин; підвищення працездатності (вправи, тренування) серцевого м’яза до виконання тієї самої роботи з меншими енергетичними затратами.

Правильно побудований руховий режим є цінним профілактичним заходом, який попереджує розвиток атеросклерозу кровоносних судин і гіпертонічних явищ.

Система кровообігу – найважливіша система, яка забезпечує кровопостачання організму, а відповідно й живлення у різних умовах життєдіяльності. У зв'язку з цим захворювання серцево-судинної системи позначається на зниженні функціональної діяльності всього організму. Одночасно обмежується працездатнісь і творчі можливості учнів. Актуальність боротьби з серцево-судинними захворюваннями обумовлена також тим, що незважаючи на процес і розробку фармакологічних та хірургічних методів лікування хвороб серця та судин, ще не спостерігається істотного покращення у цій галузі медицини. Серед захворювань, які призводять до передчасного старіння, інвалідності та смертності, хвороби серцево-судинної системи посідають перше місце.

Фізичні вправи, рекомендовані при наслідках травм опорно-рухової системи, спрямовані на повне відновлення порушеної функції руху.

Відомо, що лікування переломів не закінчується відновленням анатомічної цілісності та правильних анатомічних співвідношень. Низка ускладнень, які супроводжують ушкодження, негативно впливає на загальний стан організму, змінюють активну діяльність кори головного мозку, що призводить до порушення рухових умовних рефлексів. Змінюється функція основних систем організму, порушуються антитоксична, водно-соляна, вуглеводна та ротромбіноутворювальна функції печінки, видільна функція нирок, даючи так званий кістково-травматичний синдром, що в свою чергу позначається на протіканні місцевого процесу, затримуючи відновлення функцій ураженої кінцівки.

Методика використання фізичних вправ насамперед спрямована на здійснення загальнооздоровчих вправ. Загальнозміцнювальні вправи мають бути спрямовані на стимулювання діяльності основних систем організму (кровообіг, дихання, обмінні процеси), підвищення загальної активності хворого учня. Фізичне навантаження має відповідати силам хворого, бути достатньо інтенсивним, а заняття, по можливості, набувати тренувального характеру. У процесі занять треба поступово збільшувати навантаження. Під час виконання вправ необхідно використовувати ті вихідні положення, за яких ушкоджений орган включався б у роботу для поновлення своєї функції. Наприклад, при травмі нижніх кінцівок найбільш вигідним початковим положенням буде положення хворого лежачи (на спині, боку, животі). Загальнофізіологічне навантаження здійснюється тренуванням м'язів корпуса та плечового пояса. При травмі верхніх кінцівок використовується переважно положення стоячи і сидячи. Загальнофізіологічне навантаження досягається шляхом включення у процедуру ходьби, бігу, інтенсивних вправ для нижніх кінцівок.

Фізичні вправи необхідні і при захворюванні системи травлення, яка складає лише частину процесу харчування та є поряд з диханням і виділенням основної вегетативної функції організму. Для здійснення процесу харчування, транспортування поживних речовин з кишечника до тканин, організм користується системами крово- і лімфообігу посилюється під впливом фізичних вправ як у кишечнику, так і впечінці. Звичайно, треба також враховувати, що крім фізичних сил (тиск, дифузія, остос) важливе значення мають ферментативні впливи, які регулюються нервовою системою.

Враховуючи зазначене, можна зробити висновки :

1. Фізичні вправи як засіб фізичної реабілітації школярів необхідно застосовувати у комплексі із іншими природно-відновлювальними заходами.

2. Фізича реабілітація школярів має здійснюватись спеціалістами у галузі фізичної реабілітації, підготовку яких почали вищі навчальні заклади України.

3. Враховуючи статистичні дані про сучасний рівень здоров’я школярів, керівництво загальоосвітніх шкіл має створювати умови для фізичної реабілітації школярів у загальоосвітніх школах.

4. Фізичну реабілітацію в умовах ЗОШ необхідно здісйнювати в спеціально обладнаних кабінетах чи залах фізичної реабілітації із застосуванням комлексного метрологічного контролю функціональних систем організму хворого учня.

3.2 Виховання у школярів навиків здорового способу життя

Здоров’я учнів залежить не тільки від медицини і його охорони, а також від впливу складного комплексу природних і соціально-екномічних умов життя. Хоча про соціальну обумовленість здоров’я знаходить все більше однодумців як серед вчених, так і серед лікарів-практиків. Соціальні умови обумовлюються суспільним ладом, соціально-економічною і політичною структурою суспільства. Сьогодні в Україні надзвичайно загострились протирічяя між людиною і суспільством. Важкий стан економіки, зниження матеріального достатку, безробіття викликає розпач, стан загальної депресії, що в першу чергу позначається на показниках здоров’я.

Матеріальний стан сім’ї, її психологічний клімат, особливості внутрішьо сімейних відносин, склад сім’ї, харчування впливає на стан здоров’я дітей. Тому так важливо протиставити цим критерім фізичну активність дітей, можливість до збереження здоров’я, навчити здоров’ю. Саме навчити берегти здоров’я здорових важливіше, економічно вигідніше, ніж лікування хворих. На це і спрямована наука валеологія - наука про здоров’я здорових.

Норм і навиків здорового життя ніде не вчать. Єдиним джерелом знаь у цій ділянці є приклад батьків і санітарно-фізична освіта. Першими і найкращими педагогами виховання дітей батьками має бути знання ними особистісних якостей дитини : фізичне і психічне здоров’я, стійкість НС, реакція на різні види подразнень, витривалість, інтереси і можливості. В нових економічних умовах важливо поєднувати елементи педагогіки , яка найкращим чином забезпечує можливість використання народних традицій, звичаїв і обрядів у підготовці батьків до здійсненню ними виховної функції, підвищення педагогічної культури в сім’ї. Сучасна сім’я має стати головною ланкю у вихованні дитини, забезпеченні домашніх умов, матеріальних та педагогічних, для її фізичного, морального і духовного розвитку.