Отже, Людина, позбавлена почуття прекрасного, естетичної культури, є недосконалою, духовно бідною, хоча б яким матеріальним багатством вона не прагнула компенсувати цей недолік.
Естетичне виховання як неперервний процес має здійснюватися передусім у діяльності, в різнобічній соціальній творчості. Необхідно не лише навчити кожну людину естетично-почуттєво реагувати на оточуючий світ, але й збудити потребу його перетворення без нанесення йому екологічної шкоди, згідно з естетичними нормами й ідеалами; постійно прагнути до високої професійної майстерності, органічно поєднувати духовну і фізичну досконалість.[5,304]
ІІ. Процес формування естетичного досвіду особистості
2.1 Складові естетичного виховання особистості (культура поведінки, мовлення)
Будь-яка суспільна діяльність не може успішно здійснюватися за відсутності загальних етичних норм поведінки, тобто повинно існувати загальноприйняте "погодження" щодо того, яка поведінка є допустимою, а яка - ні.
Деякі загальні норми поведінки існують у вигляді законів і нормативів. Інші ж, хоч і не записані, але їх чітко дотримується більшість членів суспільства. Сукупність формальних і неформальних норм поведінки становить предмет етики. Поведінка, що не відповідає цим нормам, не є етичною.
Естетика поведінки виражає потребу людини в красі спілкування. Вона тісно пов'язана з вимогами моралі, які називають етикою. Норми етики передбачають певний стиль поведінки людей, їх взаємовідносин. Норми етики забезпечують людям можливість покладатись один на одного, берегти нерви і час. А це дуже важливо в умовах сучасного життя з його напруженим ритмом і значними навантаженнями на психіку.
З етикою тісно пов'язаний етикет. Це сукупність правил поведінки, які стосуються зовнішнього прояву ставлення до людей: форми звертання і привітання, поведінки в громадських місцях, манер, одягу.
Стриманість у виявленні своїх почуттів, витримка, спокій - це вірні ознаки добре вихованої людини. Добитися влади над собою може кожен. Потрібні лише бажання і сила волі. А вони мають з'явитись, якщо людина обертається у сфері ділових стосунків, має справу з підприємцями, урядовцями, політиками, для яких справжня діловитість часто виступає головним фактором людського виміру.[2,4]
Норми етикету з'явилися в глибоку давнину як розумні форми спілкування людей, особливо ділової сфери. Відомо: якщо люди перестають чинити за правилами, вони викликають недовіру, навіть підозру.
Етикет - це встановлений порядок, сукупність правил, які регламентують зовнішню культуру людських відносин.
Ознакою культури мовлення є також мовний етикет.
Мовний етикет - це сукупність правил, принципів і конкретних форм спілкування, синонім культури спілкування, а стосовно сфери соціальної роботи — це сукупність норм культурного ділового спілкування, сукупність словесних формул ввічливості, прийнятих у певній соціальній групі людей, у певному суспільстві, у певній країні.[10,300]
Словник іншомовних слів так трактує термін "етика": "Етика (лат. ethica, від грец. - звичай) - 1. Наука, що вивчає мораль. 2. Норми поведінки, сукупність моральних правил певної соціальної групи".
Етика описує якісні кордони моральності, в єдності людської моральності особливо виділяє моральний аспект.
Етикою зафіксовані цінності, життєво необхідні для всіх людей - багатих і бідних, молодих і похилого віку, віруючих у Бога і невіруючих, ті цінності, без яких неможлива організація жодного виду діяльності.
Кожна окрема особистість, кожне суспільство та кожна держава повинні забезпечити певний мінімум моральності, той мінімум, без якого немає повноцінної особистості, повноцінного суспільства. Як писав релігійний філософ і поет B.C. Соловйові "Не можна ні від кого вимагати чесноти, ні вищого розуму або генія, але можна і потрібно вимагати від усіх чемності. Це є той мінімум розсудливості й моральності, завдяки якому люди можуть жити по-людськи". З цим важко не погодитись.
Вчинки окремої особи щодо окремих людей і суспільства в цілому визначаються правилами етикету.
Термін "етикет" виник у Франції у XVIII столітті. На одному з вишуканих, величних прийомів у французького короля Людовіка XIV гості одержали карточки (етикетки) з переліком правил поведінки. Але відповідні правила були відомі ще в Стародавньому Єгипті. Тут ще в 2350 р. до н.е. була написана своєрідна "Інструкція поведінки".[2,7]
Великий китайський мислитель і філософ Конфуцій (551-479pp. до н.е.) значну увагу приділяв етикету, зокрема гармонійним стосункам між людьми, визначенню поведінки людини в різних життєвих ситуаціях. Конфуцій визначив також норми поведінки в сім'ї, правила відносин підданих (або підлеглих) і володаря (керівника), які не втрачають свого значення і понині.
Шляхетна поведінка, норми якої розробив Аристотель, високо цінувалась у Стародавній Греції. Цінувалось мистецтво шанобливості у Стародавньому Римі. Особливо вишуканими манерами відзначався перший імператор Римської імперії Юлій Цезар.
Як система норм поведінки етикет остаточно склався в період Середньовіччя. У середовищі феодалів, зокрема рицарів, був вироблений своєрідний кодекс честі, регламентований правилами етикету спосіб життя. У феодальному середовищі існувала чітка ієрархія, особлива увага приділялась різним ритуалам, символам, атрибутам. Деталі одягу, зокрема головні убори, відображали соціальний статус, ранг людини. Витонченою ввічливістю відзначалось їх ставлення до жінок. В той же час до людей, які не належали до феодальної еліти, ставлення було зневажливе, навіть грубе. Особливо зневажливо феодали ставились до новоявлених буржуа, які все більше набирали фінансової та економічної ваги в суспільстві.
Якщо поведінка людини виявляється в найдосконалішій формі, вона приносить не тільки моральне задоволення, а й глибоку естетичну насолоду.
У кожній ситуації проявляється рівень культури людини: її обізнаності, вихованості.
Наше спілкування з людьми починається із знайомства. Знайомство - це встановлення контакту між людьми з повідомленням ними чи про них комунікативного мінімуму знань, потрібних для спілкування. А щоб познайомити людей, їх треба представити один одному. Мова при спілкуванні повинна бути виразною, чіткою і супроводжуватися привітним поглядом, гарними жестами, приємною мімікою і відповідною інтонацією. Виразність мови значною мірою залежить від тембру голосу та його сили, логічних пауз, темпу мовлення.
Молодшого за віком представляють старшому, нижчого за суспільно-діловим станом - більш високому за службово-діловим рангом, новоприбулого - присутнім, чоловіка завжди представляють жінці (за винятком, коли чоловік є главою держави, членом королівської сім'ї, церковним ієрархом). У ділових стосунках вік і стать відіграють меншу роль: головне - посада тих, що знайомляться.
Чоловік представляє свою дружину. Представляти треба так, як, на вашу думку, ті, що знайомляться, мають потім звертатися один до одного. "Ольга моя дружина. Це Сергій". Або: "Оля, це Микола Іванович Петренко". Представляючи людей тільки на ім'я, задають тон їх дружнього спілкування.
Знайомлячи людей, ви виявляєте рівень своєї культури. Тому не слід забувати про тактовність. Не варто представляти людину так: "Микола Петренко, син академіка Петренка".
Це неприємно для присутніх і для того, кого представляють. Можливо, у нього є і власні заслуги.
Представляючи людей, іноді слід повідомити про них деякі дані, які полегшили б подальше ділове або дружнє спілкування. "Дмитро Іваненко очолює фірму з продажу автомобілів". "Іван Микитенко щойно прибув з Канади".
Виявляючи повагу до гостя, йому представляють членів сім'ї, починаючи з дружини. Однак батькам представляють гостя. Господар знайомить гостей одного з одним. Якщо гість прийшов із незнайомим чоловіком, то він представляє його господареві та іншим гостям. Якщо гостей дуже багато, новоприбулого представляють тим, хто знаходиться поряд.
Після того, як вас представили, чоловік зобов'язаний трохи поклонитися, жінка - кивнути головою.
Для рукостискання першим простягає руку той, кому представили нового знайомого. Жінка під час знайомства першою простягає руку, старший - молодшому. Жінка може не простягати чоловікові руку, але якщо він це зробив першим, має відповісти йому тим же.
Вітання. Зустрічаючись, знайомі люди вітаються. Вітаються між собою і незнайомі. Це залежить від традицій, соціальної належності людей, обставин, в яких люди перебувають, нарешті від вихованості. Так, на Західній Україні ще якихось три-чотири десятиліття тому в селах віталися з незнайомою людиною всі молодші від неї, а подекуди й старші. В окремих місцевостях цей звичай зберігся й донині. Обмінюються вітальними репліками незнайомі, зустрівшись десь далеко в лісі, в горах, у степу.
Українська мова багата на вітальні формули. Висловами Доброго ранку!; Добрий день; Доброго вечора!; Вітаю (тебе, Вас)!; Радий (тебе, Вас) вітати!; Моє шанування!; Дозвольте Вас привітати! вітаються переважно інтелігенти старшого і середнього поколінь. У ширших соціальних сферах, але теж здебільшого людьми старшого і середнього віку, використовується вислів Доброго здоров'я!
Молоді люди, вітаючись із друзями, знайомими, здебільшого звертаються до них словами Привіт! або Здоров! На теренах центральних і східних регіонів і частково в містах вітаються висловами Здоров був; Здорові (здоровенькі) були! Усі наведені вітання вживаються переважно людьми старшого й середнього віку.
Вітаючись на вулиці із знайомим, необхідно зробити легкий уклін. Знімати рукавичку при рукостисканні не обов'язково, але якщо це зробив ваш знайомий, то ви зобов'язані наслідувати його приклад.