Кожна дидактична гра має специфічне дидактичне (навчальне) завдання, що відрізняє її від іншої. Ці завдання обумовлені передбаченим програмою навчальним і виховним впливом педагога на дітей та можуть бути різноманітними (наприклад, з розвитку мовленнєвого спілкування — розвиток мовленнєвого апарату, зв'язного мовлення, закріплення звуковимови, уточнення і розширення словникового запасу при ознайомленні з живою і неживою природою тощо). Наявність дидактичного завдання (або кількох) підкреслює спрямованість навчального змісту гри на пізнавальну діяльність дітей.
Правила кожної дидактичної гри обумовлені її змістом та ігровим задумом, вони визначають характер і способи ігрових дій дитини, організовують і спрямовують її стосунки з іншими дітьми, спонукають дошкільника керувати своєю поведінкою, оскільки йому часто доводиться діяти всупереч безпосередньому імпульсу. Дотримання правил вимагає від дитини вольових зусиль, уміння взаємодіяти з іншими, переборювати негативні емоції у зв'язку з невдачами тощо.
У дидактичній грі правила є критерієм правильності ігрових дій, їх оцінки. Вони по-різному впливають на поведінку дошкільників: одні діти беззаперечно приймають ігрові правила і стежать за їх виконанням іншими учасниками; інші підкоряються правилам лише у провідних ролях, а у звичайних – порушують їх, намагаючись виграти; ще інші за недотримання правил іншими учасниками мовчки підтримують їх. Тому підвищення дієвості ігрових правил в організації і спрямуванні поведінки дітей є важливим педагогічним завданням. Основою, сюжетною канвою дидактичної гри є ігрові дії, завдяки яким діти реалізовують свої ігрові задуми. Без підпорядкованих певним правилам дій неможлива гра. Увага дитини в грі спрямована на розгортання ігрової дії, а захопленість ігровою ситуацією є передумовою мимовільного розв'язання дидактичного завдання. Завдяки ігровим діям і правилам дидактичні ігри, що використовуються на заняттях, роблять навчання цікавішим, сприяють розвитку довільної уваги, формуванню передумов для глибокого оволодіння змістом передбаченого програмою матеріалу.
Функціонально всі види дидактичних ігор зорієнтовані на те, щоб навчати і розвивати дітей через ігровий задум. Ця їх автодидактична властивість зумовлює особливості роботи педагога щодо використання ігрових прийомів у розвитку дитини. За вмілого використання гра стає незмінним помічником вихователя. Бо у грі діти перевіряють свою силу, спритність, у них виникає бажання фантазувати. Гра дарує щохвилинну радість, задовольняє потреби, а ще спрямована в майбутнє, бо під час гри у дітей формуються вміння, здібності, необхідні їм для виконання соціальних, професійних функцій у майбутньому.
Скрізь, де є гра панує радісне дитяче життя. У процесі гри в дошкільників виробляється звичка зосереджуватися, самостійно думати, розвивати увагу. Захопившись грою, діти не помічають, що навчаються, до активної діяльності залучаються навіть найпасивніші діти. Використання дидактичних ігор та дидактичного матеріалу робить процес виховання цікавим, створює у дітей бадьорий настрій, полегшує засвоєння нового матеріалу. Різноманітні ігрові дії, за допомогою яких розв’язується те чи інше розумове завдання, підтримують і посилюють інтерес до математики. Сам термін “дидактична гра” підкреслює її педагогічну спрямованість та багатогранність застосування. Дидактична гра – це практична групова вправа з вироблення оптимальних рішень, застосування методів і прийомів у штучно створених умовних, що відтворюють реальну обстановку. Під час гри у дитини виникає мотив, суть якого полягає в тому, щоб успішно виконати взяту на себе роль [9, 74].
Отже, система дій у грі виступає як мета пізнання і стає безпосереднім змістом свідомості дитини. Все, що допомагає успішному виконанню ролі, має для дошкільника особливе значення і якісно ним усвідомлюється. А.С. Макаренко писав: “...Треба зазначити, що між грою і роботою немає такої великої різниці, як дехто думає... В кожній гарній грі є насамперед робоче зусилля та зусилля думки. Дехто гадає, що робота відрізняється від гри тим, що в роботі є відповідальність, а в грі її немає. Це неправильно: у грі є така ж велика відповідальність, як і в роботі, – звичайно, у грі гарній, правильній”.
Мета дидактичних ігор – формування в дітей уміння поєднувати теоретичні знання з практичною діяльністю. Оволодіти необхідними знаннями, уміннями і навичками дитина зможе лише тоді, коли вона сама виявлятиме до них інтерес, і коли вихователь зуміє зацікавити дітей. Тому дидактичні ігри розробляються таким чином, щоб їх зміст передбачав формування не лише елементарних математичних уявлень, а й корегування та розвиток пізнавальних процесів. Добираючи гру необхідно обов’язково поєднувати два елементи – пізнавальний та ігровий.
Створюючи ігрову ситуацію відповідно до змісту програми, вихователь повинен чітко спланувати діяльність дітей, спрямувати її на досягнення поставленої мети. Коли визначено певне завдання, вихователь надає йому ігрового задуму, накреслює ігрові дії. Власне ігровий задум, який спонукає дітей до гри, і є основою ігрової ситуації. Через ігровий задум виникає інтерес до гри. А коли з'являється особиста зацікавленість, виникає й активність.
В.О. Сухомлинський писав, що без гри не має і не може бути повноцінного розумового розвитку, порівнював гру з величезним світлим вікном, через яке в духовний світ дитини вливається цілющий потік уявлень, понять про навколишнє, з іскрою, яка запалює вогник допитливості. Отже, стараймося, щоб гра не була епізодом, а проходила б крізь усе життя дитини. Бо гра – це є творчість, гра – це є праця, а праця – шлях дітей до пізнання світу.
У нашій роботі учасниками дослідження стали діти середньої групи, 5-ти років у кількості 30 чоловік (19 дівчаток і 11 хлопчиків). Дослідницькою базою є дитячий садок загально-розвиваючого типу № 35 м. Рівного.
Основною метою дослідження є визначення впливу дидактичних ігор на розумовий розвиток дітей 5-го року життя.
Дослідження проводилося в 3 етапи:
1. діагностика розумового розвитку до проведення дидактичних ігор;
2. проведення системи дидактичних ігор, що сприяють розумовому розвитку дітей п'ятирічного віку;
3. діагностика розумового розвитку після проведення курсу дидактичних ігор.
Всі діагностичні методи, розроблені для дошкільників, повинні пред'являтися індивідуально або невеликим групам дітей, що відвідують дитячий садок і мають досвід колективної роботи. Як правило, тести для дошкільників пред'являються у вигляді тестів на практичні дії. Зважаючи на те, що в дошкільному віці в дітей переважає наочно-образне мислення (оперування образами), то й завдання на діагностику рівня розумового розвитку повинні бути відповідними.
Варто враховувати й час, який потрібно буде затратити для проведення випробувань. Для дошкільників рекомендується відрізок часу на тестування в межах години, з огляду на деякий період з налагодження контакту з дитиною.
При проведенні обстежень дошкільників, встановлення контакту між випробуваним і експериментатором перетворюється в спеціальне завдання, від успішного вирішення якого буде залежати надійність одержуваних даних. Для налагодження контакту дослідження проводилося в знайомій дитині обстановці в присутності вихователя. Були створені необхідні умови, при яких дитина не відчувала негативних емоцій від спілкування з незнайомою людиною (страху, непевності й т.д.), для чого роботу з дитиною була розпочата із гри й лише поступово, непомітно для дитини включалися необхідні тестові завдання.
Особливе значення має здійснення постійного спостереження за поведінкою дитини під час обстеження - її функціональним і емоційним станом, проявами інтересу або байдужності до пропонованої діяльності й т.д. Ці спостереження можуть дати цінний матеріал для аналізу рівня розвитку дитини, сформованості її пізнавальної й мотиваційної сфер.
Відповідно до завдання, були обрані наступні методики-завдання: «нісенітниці», знаходження відсутніх частин малюнка серед запропонованих на вибір, завдання на знаходження предметів, об'єднаних якоюсь загальною ознакою (узагальнення й класифікація), найпростіші умовиводи, завдання на знаходження закономірностей, завдання на встановлення логічних зв'язків.
Методика «Нісенітниці». Методика спрямована на виявлення особливостей пізнавальної діяльності дитини. Дозволяє визначити дітей з вираженими порушеннями пізнавальної діяльності. Для організації обстеження заздалегідь готується малюнок-картка (Додаток 1).
Дитині пропонується розглянути картинку. Через 30 секунд експериментатор запитує: «Розглянув?» Якщо відповідь негативна або невизначена, дається ще час. Якщо стверджувальна, випробуваному пропонується розповісти, що намальовано на картинці. У випадку утруднення дитині надається допомога: стимулююча, направляюча, стимулююча.
Оцінка виконання завдання. При оцінці враховуються:
а) включення дитини в роботу, зосередженість, відношення до неї, самостійність;
б) розуміння й оцінка ситуації в цілому;
в) планомірність опису картинки;
г) характер словесних висловлень.
1-й рівень – дитина відразу включається в роботу. Правильно й узагальнено оцінює ситуацію в цілому: «Отут усе переплутано», «Плутанина якась». Доводить зроблене узагальнення аналізом конкретних фрагментів. Фрагменти аналізує в певному порядку (зверху вниз або ліворуч праворуч). У роботі зосереджена, самостійна. Висловлення ємні й змістовні.