Базою мовленнєвого розвитку є формування мовленнєвої компетенції школярів. Сучасна методична наука виходить з того, що мовленнєвий розвиток відбувається у процесі мовленнєвої діяльності. Організація цієї діяльності може бути ефективною лише тоді, коли вона будується на поняттєвій основі. Це означає: учні мають здобути знання, які дають узагальнену інформацію про ознаку понять, що використовуються для розв’язання мовленнєвих завдань та контролюють себе. Виконуючи завдання, учні відтворюють спосіб дії або вибудовують його самі шляхом аналізу зразка і творчо застосовують у новій ситуації. Таким чином мовленнєва компетенція охоплює систему мовленнєвих знань і вмінь, потрібних для спілкування в різних видах мовленнєвої діяльності.
Якщо мовлення – це спілкування людей між собою за допомогою мови загалом, то під мовленнєвим розвитком слід розуміти розвиток здатності до повноцінного спілкування за допомогою певних мовних засобів.
Під поняттям "розвиток мовлення" ми розуміємо формування в учнів умінь і навичок усного й писемного мовлення у процесі мовленнєвої діяльності: "Кожна людина повинна навчатися такої мовленнєвої діяльності, яка б забезпечувала різні сфери її спілкування" [27, 32].
Розвивати мовлення – це значить учити школярів правильно і доцільно, відповідно до норм літературної мови користуватися всім арсеналом мовних засобів.
Метою мовленнєвого розвитку є сформованість в учнів основних видів мовленнєвої діяльності. Перед учителем української мови стоїть завдання навчити школярів усіх видів мовленнєвої діяльності, виробити навички користуватися усним і писемним мовленням. Відповідно до видів мовленнєвої діяльності у школярів формуються чотири види мовленнєвих умінь: слухати, або аудіювати (тобто сприймати й розуміти мовлення в його звуковому вираженні), читати (тобто сприймати, розуміти й передавати вголос мовлення в його графічному вираженні), говорити й писати (тобто висловлювати свої думки в усній і письмовій формах). Корисно було б включити до цього переліку й переклад. В.Шляхова зазначає: "На жаль, переклад як мовленнєва діяльність у шкільній та вузівській практиці навчання української мови майже не застосовується, хоча загальновідомим є значення такої праці для вдосконалення мовної особистості" [45, 11]. Одна з найголовніших причин введення перекладу до шкільного курсу української мови – насичення нашої мови кальками.
Показником мовленнєвого розвитку є комунікативність, тобто здатність спілкуватися, що зумовлює активне використання засобів мови, вміння сприймати та відтворювати зміст чужого висловлювання і продукувати власне.
Основне завдання розвитку зв’язного мовлення – формування умінь аналізувати і конструювати тексти усіх типів і стилів мовлення. Розвивати мовлення учнів можна тільки у зв’язку з розвитком мислення.
Мовленнєвий розвиток передбачає: а) формування мовленнєвої компетенції школярів, опанування ними поняттєвого апарату з мовленнєвого розвитку; б) розвиток здатності до повноцінного спілкування за допомогою мовних засобів, оволодіння різними стилями, типами і жанрами мовлення; в) вироблення в учнів основних видів мовленнєвих умінь; г) засвоєння учнями властивостей гарного мовлення (логічність, правильність, точність, виразність, багатство, доречність, влучність), формування в них такого мовлення; ґ) формування навичок культури мовлення.
Мовленнєвий розвиток включає наявність у мовній свідомості людини мовних поєднань (тематичних груп слів, синонімічних рядів, антонімічних пар, синтаксичних конструкцій), які дають змогу дібрати для висловлювання найпотрібніші й єдино доцільні слова й вирази, сформувати мікротеми, що можуть бути взяті за основу логічної побудови висловлювань. Завдання полягає в тому, щоб збагатити мовлення учнів словами, їхніми значеннями, формами, конструкціями речень і навчити якомога рідше повторювати одне й те саме слово або одну й ту саму мовну конструкцію. Результатом мовленнєвого розвитку є вміння знаходити те єдине слово (форму або конструкцію), яку найбільше відповідає завданню спілкування у певних умовах. Збагачення учнів граматичними засобами, як і лексичними, здійснюється у процесі вивчення системно-мовних тем, у процесі підготовки до переказів і творів.
Стратегічним у школі має стати функціональний аспект вивчення мовних одиниць, формування вмінь і навичок використовувати їх у мовленні, поєднання системно-мовного, функціонально-стилістичного, комунікативно-діяльнісного підходів до вивчення української мови.
Згідно з зазначеним, метою експерименту є навчання та оволодіння навичками опису приміщення за власними спостереженнями, поглиблення розуміння опису як специфічного типу мовлення, створення виразної та яскравої картини описаного, удосконалення вмінь учнів застосовувати одержанi знання в реальній ситyaції спілкування, формування в них культури діалогічного й монологічного мовлення, вмінь самостійно структурувати своїзнання добирати матеріал з piзних джерел, систематизуючи його, вироблення вміння обирати необхідний стиль мовлення й орієнтуватися в незапланованій та несподіваній ситуації; розвиток образного та логічного мислення, художної уяви, розвиток вмінь правильно оформлювати свої думки, збагачення словникового запасу учнів; виховання естетичного смаку, пошани та інтересу до вивчення української мови, до історії нашої держави.
Досягнення цієї мети передбачає розв’язання завдань:
1. Виявити рівень знань учнів на даному етапі, їхні комунікативні навички через поєднання різних методів та прийомів, залучаючи інноваційну гру "Ланцюжок".
2. Провести підготовчу роботу з класом: підготувати усе необхідне обладнання, зробити розподіл ролей між учнями тощо.
3. Провести урок розвитку зв’язного мовлення, на тему "Твір-опис приміщення".
4. Виявити результат експерименту, порівняти показники ступеня засвоєності знань за пропонованою методикою, охарактеризувати розвиток монологічного та діалогічного мовлення учнів, зробити аналіз дослідження, враховуючи позитивні та негативні сторони експерименту.
3.2 Зміст експерименту
Програма з української мови передбачає цілеспрямоване формування умінь, необхідних мовцеві, щоб він міг побудувати розгорнуте висловлювання (текст). З цією метою до програми в кожному класі включено певну систему роботи з розвитку зв’язного мовлення. У 6 класі відводиться 1 – 2 уроки на різні види робіт: перекази, твори, замітки тощо.
Для активізації мовленнєвої діяльності школярів серед тем творів слід надавати перевагу таким, які були б пов’язані з життєвим досвідом учнів, зацікавлювали б їх, викликали прагнення поділитися думками.
Робота над текстом належить до наскрізних завдань шкільного курсу мови, і здійснюється вона в багатьох напрямах. Повторюючи вивчене про текст, його структуру, види зв’язку речень у тексті доцільно розпочати роботу з бесіди, в процесі якої учні зможуть пригадати основні відомості про текст. Основним видом роботи у 6 класі стає навчальне редагування. У колективній роботі класу виявляються і виправляються недоліки у змісті і побудові тексту, у вживанні мовних засобів текстового зв’язку.
Працюючи над темами "Простий план власного висловлювання" та "Складний план готового тексту", необхідно з’ясувати, що означає кожен з цих видів плану, у чому відмінність між їхніми структурами. Важливо звернути увагу школярів на те, що для цього документа характерна рубрикація – правильний поділ плану на співмірні частини, додержання однотипного способу викладу всіх пунктів, точність і чіткість формулювання.
Уміння самостійно створювати тексти не може бути сформоване в учнів без наслідування готових зразків. Такими зразками і служать тексти, пропоновані для відтворення.
Виконання будь-якого переказу починається аналізом тексту з погляду його змісту, побудови, мовного оформлення. Подальша робота проходить по-різному, залежно від навчальної мети.
Частіше за все практикують докладні перекази. Найпростішим видом докладного переказу є так званий вільний диктант. Після загального ознайомлення з текстом учитель зачитує невеликі уривки (по 2-4 речения), учні відтворюють зміст кожного прослуханого уривка. Процес переказування розчленовується на окремі етапи, внаслідок чого робота учнів є своєрідним переходом від диктанту до переказу. Оскільки при такому cnoco6i виконання діти запам’ятовують не лише зміст, а значною мipoю i способи його вираження, учнівські тексти виявляються досить близькими до оригіналу. Мета застосування вільного диктанту може бути piзнa: навчити послідовно викладати зміст, показати закономірність членування тексту на абзаци, сприяти активному оволодінню конкретними мовними засобами, наприклад антонімами, словами іншомовного походження, порівняльними зворотами, уточнювальними членами речення.
Різновидом докладного переказу є й переказ, близький до тексту, який передбачає максимальне збереження використаних мовних засобів, а отже, й збагачення ними учнівського мовлення. При підготовці до роботи тут вже не можна обмежитись бесідою за змістом i композицією тексту; необхідний грунтовний мовний аналіз з особливим зосередженням уваги на мовних явищах.
Вибіркові перекази вимагають відтворення не всього змісту, а лише тих фактів, що стосуються певного персонажа, певної проблеми чи події. Основою роботи також служить аналіз ycix елементів змісту, але вже за тематичним принципом: зберегти потрібно буде навіть деталі, якщо вони мають відношення до вказаної теми. Отже, робота передусім учить вибирати необхідний матеріал.