Смекни!
smekni.com

Розвиток виховання і формування особистості (стр. 2 из 2)

Розвиток і виховання

Виховання є один із чинників, під впливом якого здійснюється розвиток дитини. Якщо середовище переважно стихійно впливає на розвиток людини, то виховання завжди є цілеспрямоване тому його результати передбачувані.

Як вирішальний чинник розвитку людини, виховання виконує такі функції: організовує діяльність, в якій розвивається і формується особистість, підбирає зміст навчання і виховання, який сприяє розвиткові й формуванню особистості, усуває впливи, які можуть негативно позначитися на розвитку і формуванню осо­бистості, ізолює особистість від несприятливих для її розвитку та формування умов, які неможливо усунути. Передусім виховання спрямовується на створення умов для роз­витку успадкованих фізичних особливостей і природних задатків та набуття нових рис і якостей що формуються впродовж життя людини. Виховання не може докорінно перебудувати й тип темпераменту, але здатне внести до нього певні корективи. Вихованням, особливо самовихованням людина розвиває та зміцнює гальмівні процеси або збільшує силу й динамічність нервових процесів.

Успадковані людиною задатки розвиваються тільки в процесі їївиховання: правильне виховання сприяє розвиткові навіть дуже слабковиражених задатків, не правильне - гальмує його. Виховання не лише визначає розвиток, а й само залежить від нього, постійно спирається на досягнутий рівень розвитку; проте головне його завдання йти попереду розвитку, просувати його й зумов­лювати в ньому новоутворення. Таку ідею висунув психолог Лев Виготський, який обґрунтував тезу про провідну роль нав­чання у розвитку особистості. Навчання викликає інтерес до життя. Пробуджує і приводить у рух низку внутрішніх процесів розвитку.

Отже, виховання формує особистість, сприяє її розвитку, орієнтує на процеси, які не визріли, але перебувають у стадії становлення.

Діяльність як чинник розвитку особистості. Анатомо-фізіологічний, психічний і соціальний розвиток особистості здійснюється в діяльності.

ДІЯЛЬНІСТЬ - спосіб буття людини у світі, їїздатність вносити в дійсність зміни.

Основними компонентами діяльності є:

1) суб’єкт з його потребами,

2) мета, відповідно деякої предмет перетворюється на об'єкт, на який спрямовано діяльність,

3) засіб реалізації мети,

4) результат діяльності.

У роки навчання студент бере участь в навчальній, трудовій, художній, спортивній та громадській діяльності, які забезпечують його всебічний розвиток. „Тільки та діяльність дає щастя душі - писав К. Ушинський, - зберігаючи її гідність, яка виходить з неї самої, отже діяльність, улюблена діяльність вільна, а тому, наскільки потрібно виховувати в душі прагнення до самостійності або свободи: один розвиток без другого, як ми бачимо, не може посуватися вперед”.

Важливою умовою ефективності розвитку особистості у вище з згаданих видах діяльності є її активність, здатність до сві­домої трудової та соціальної діяльності, міра цілеспрямованого планового перетворення навколишнього середовища й самої себе. Найголовнішими видами діяльності є гра, навчання, праця. Пізнавальна активність сприяє інтелектуальному розвитку. В.Сухомлинський з цього приводу писав: „лінощі, недбальство, слабовілля, розпущеність у навчанні означають, що ти закладаєш корінь свого паразитного існування”.

Активність особистості в трудовій діяльності сприяє їїважливому й інтелектуальному розвитку, готує до майбутнього професійного самовизначення.

Зарубіжні теорії розвитку особистості.

У зарубіжній педагогіці та психології домінують погляди, то люди народжуються добрими або злими, чесними або брехли­вими, що людині від природи властива агресивність, жорсто­кість та інші негативні моральні якості. Такої позиції дотримуються представники біологічного напрямку в педагогіці. (М.Монтессорі, К.Лоренц, Е.Фромм, А.Чічердіх).

Представники соціологічного напрямку (Ж.Ж.Руссо, К.А.Гельвецій, Д.Дідро) вважали, що вирішальними факторами у розвитку і формуванні особистості є середовище, а головним - вплив домашнього середовища. Йдеться про те, що школа нічого не може вдіяти, якщо дитина живе в несприятливих умовах.

За оцінками прибічників біологічного напрямку, вплив спадковості на розвиток особистості становить 80-90%; вплив середовища, за оцінками представників соціологічного напрямку - 90%.

Представники біосоціологічного напряму дотримуються думки, то психічні процеси відчуття, сприймання, мислення (мають біологічну природу, а спрямованість, інтереси, здіб­ності особистості формуються як явище соціальне.

Зокрема, англійський психолог Д. Шаттлеворт вважає, що на розумовий розвиток особистості біологічні та соціальні чинники впливають у таких співвідношеннях; 64% чинників - спад­ковість, 16% - відмінності в рівнях домашнього середовища, 3% - відмінності у вихованні дітей в тій же сім'ї, 17% - змішані фактори (взаємодія спадковості та середовища).

Народна педагогіка про розвиток особистості.

Вплив середовища: З ким поведешся, від того наберешся.

З розумним будеш розумним, з дурнем і сам будеш таким.

Як зайдеш між реп'яхи, то й реп'яхів наберешся.

Як у сім'ї згідливе життя, то й виросте диття до пуття.

Роль спадковості. Яке коріння, таке й насіння.

Яке зіллячко, таке й сім'ячко.

Від лося - лосенята, від свині - поросята.

Яка гребля, такий млин, який батько, такий син.

Роль виховання. Як бавитимеш дитя, так воно й виросте.

Бурчання наскучить, приклад научить.

Вікові особливості. Звички трирічного зберігаються до 80 років.

Від п'ятирічного до дорослої людини один крок, а від ново­народженого до п'ятирічного - велика відстань.

Відображення вікових періодів до п'яти років, народженятко, сідунчик, ходунчик, брехунець, бігунець, товкунець.


ЛІТЕРАТУРА:

Галузинський В.М., Индивидуальннй подход в воспитании учашихся. К, 1982

Гуревич К.М. Индивидуально-психологические особенности школьников М. 1988.

Конюхов О.В., Пашин Ю.В. Наследственность человека М. 1971.

Костюк Г.С. Учебно-воспитательный процес и пихологическое развитие личности К.І985.

Паламарчук В.Ф. Школа учит мислить. М. 1986.

Безпалько В.П. Программированное обучение М. 1970.

Зотов Ю.Б. Организация современного урока М. 1984.

Малафіік І.В. Урок в сучасній школі, питання теорії і практики. Рівне. 1997.

Маргулис Я.Д. Коллективная деятельность учащихся. К., 1990.

Махмутов М.І. Теория и практика проблемного обучения. М. 1972.

Онишук В.0.Структура і методика уроку в школі. К., 1973.