Стосунки медичних працівників між собою Особистість і колектив

Тема: Стосунки медичних працівників між собою. Особистість і колектив. ПЛАН 1. Поняття медичного колективу, його значення для медичного працівника і для лікування. Одужання хворих. Поняття соціально-психічного клімату в колективі.

Тема: Стосунки медичних працівників між собою. Особистість і колектив.

ПЛАН

1. Поняття медичного колективу, його значення для медичного працівника і для лікування. Одужання хворих. Поняття соціально-психічного клімату в колективі.

2. Принципи дружніх відносин в медичному колективі.

3. Причини сварок і пліток у медичному колективі і їх профілактика.

4. Такт і безтактність у стосунках медичних працівників.

1. Колектив (від латинської “колектівус” – збірний) – вищий рівень розвитку і фукціонування групи людей, які характеризуються спільними цілями.

В медичному колективі такими спільними цілями є діагностика і лікування хворих.

Успіх в лікуванні хворих багато в чому визначається взаємовідносинами медичних працівників між собою, тобто соціально-психологічним кліматом в медичному колективі .

Позитивний соціально-психологічний клімат в медичному колективі сприяє формуванню в кожного медичного працівника почуття задоволеності від участі у спільній діяльності, а звідси – бажання працювати, а, отже, підвищується ефективність праці і відповідно здійснюється благо приємний вплив на хворих.

І, навпаки, негативний соціально-психологічний клімат сприяє почуттю незадоволеності, понижується ефективність праці, і це негативно впливає на хворих.

Професійний склад медичного колективу:

1 – лікаря;

2 - середній медичний персонал;

3 – молодший медичний персонал;

4 – адміністративно-господарський персонал.

Головні гумові формування потрібних взаємовідносин в колективі:

1) творча діловитість і цілеспрямованість;

2) взаємна повага, чесність;

3) довіра і принципова критика.

Медичний колектив на вищому рівні свого розвитку стає колективом лікувальним , який безпосередньо здійснює терапевтичний вплив на хворих (якщо в медичному колективі позитивний соціально-психологічний клімат).

2. Колегами називають людей, об’єднаних спільністю ділових (професійних) інтересів.

Бути колегами – значить притримуватись принципів взаємоповаги і взаємодопомоги, взаємно збагачувати один одного щирістю і красою тощо.

Якщо у медичного працівника виникають сумніви, невпевненість в правильності міроприємств по здійсненню хворому допомоги, він звернеться за порадою до своїх колег, в першу чергу до більш досвідчених і знаючих, і з їх допомогою виділить труднощі, які виникли.

В боротьбі з недоліками в роботі важливе місце займає дружня, здорова критика (але тільки тут умові відсутності хворих). Якщо медичний працівник вміє переборювати свої слабкості, самокритичний, то і справедлива критика в його адрес зі зовсім не як особиста образа, а як необхідна допомога. Дружня критика примушує ретельно проаналізувати причини дефектів в своїй роботі, намітити шляхи їх усунення, зробити певні висновки, підсилити самоконтроль.

Починаючий медичний працівник потребує допомоги старших і більше досвідчених колег по роботі.

Підвищення ділового рівня середнього медичного працівника має бути постійною турботою лікаря (наприклад після обходу лікар має розказати медичній сестрі про зміни в станах хворих, дати їй пояснення до призначень і т.п.).

Обов’язки кожного лікаря і медичної сестри ж взаємне збагачення накопиченим досвідом, висновками своїх спостережень і роздумів тощо.

3. Основні причини сварок у медичному колективі:

· Строго не встановлені точні межі професійної діяльності і обов’язки тоді виникають труднощі і напруженість у відносинах медичних працівників (такі сварки здійснюються в основному між медичними сестрами, які замінюють одна одну).

Профілактика: встановлювати точні обов’язки кожного і точні межі професійної діяльності.

· Протиріччя в стилях роботи медичних працівників (наприклад зіткнення акуратності і неохайності і т.п.).

Профілактика: стиль роботи медичних сестер має бути по можливості однаковим, оскільки в ідеалі колектив характеризується єдиним стилем роботи.

· Невиконання службових обов’язків (наприклад, відлучення в робочий час і т.п.).

Профілактика: бесіда з колективом старшої медичної сестри, завідуючою відділом, головного лікаря.

· Неввічливість медичних працівників (високомірність, невихованість і т.п.)

Профілактика: підбір належного персоналу.

4. Так і безтактність в стосунках медичних працівників (виноситься на самостійну поза аудиторну роботу студентів).


4. Поняття уваги, її фізіологічна основа, види. Розлади уваги, поведінка медичного працівника з такими хворими (відведено на самостійну поза аудиторну роботу студентів).

5. Мислення – це процес опосередкованого і узагальненого пізнання людиною предметів і явищ об’єктивної дійсності в їх істотних властивостях, зв’язках і відношеннях.

Мислячи, людина пізнає те, чого вона не може безпосередньо сприйняти й явити, доходить до розуміння суті явищ світу, формує поняття про них і практично оволодіває ними. Отже, мислення – це вищий пізнавальний процес.

Фізіологічна основа мислення – діяльність кори півкуль великого мозку, яка здійснюється у взаємодії сигнальних систем.

Мислитель на діяльність людини складається з таких операцій (функцій):

1) аналіз – процес поділу на складові частини того, що сприймається;

2) синтез – процес мисленнєвого з’єднання в одне ціле окремих частин;

3) порівняння – встановлення схожості і відмінності ознак та властивостей об’єктів;

4) узагальнення –виділення головного, загального з розрізнених частин;

5) абстракція – перехід від одиничного до загального;

6) конкретизація – перехід від загального до одиничного.

Форми мислення:

· поняття - вищий рівень узагальнення;

· судження – відображає логічні зв’язки між предметами і явищами;

· умовивід – висновок, зроблений з кількох суджень.

Види мислення (за змістом розв’язуваних проблем):

1) наочно-дійове – розв’язування задачі здійснюється за допомогою реального перетворення ситуації, випробування властивостей об’єктивів (властиво і вищим тваринам);

2) наочно-образне – пов’язане з конкретними образами, ситуаціями і змінами в них (характерне для дітей молодшого віку – 5-6 років);

3) словесно-логічне (абстрактне) – узагальнення мислення у формі понять і міркувань (формується на основі наочно-дійового наочно-образного мислення в процесі ігрової, навчальної. Трудової і громадської діяльності людини.

Розлади мислення:

1) маячення – уявлення і умовиводи, що не відповідають реальності і в помилковості яких патологічно впевненого в їх правильності суб’єкта неможливо переконати:

· манія впливу – хворі думають, що їх гіпнотизують і т.п.;

· манія величності – хворі вважають себе видатним громадським діячем, вченим, артистом і т.п.;

· нав’язливі ідеї гріховності, самозвинувачення - хворі вважають себе злочинцями і т.п.;

· нав’язливі ідеї самоприниження – хворі вважають, що вони не варті того, щоб до них ставились по-людськи і т.п.;

· нав’язливі іде матеріального руйнування – хворі вважають, що вони, їх рідні, їх діти, місто – все зруйновано і т.п.;

· іпохондричного характеру – хворі вважають, що в них рак шлунку, немає серця і т.п.;

· параноїдна манія переслідування – хворим здається, що все оточення має до нього відношення; більшість людей є ворогами і хочуть їх отруїти чи вбити і т.п.;

· маячні ідеї метаморфози – зміни особистості.

2) Над цінні ідеї – патологічне перетворення природної реакції на реальні події; домінування у свідомості ідей, які не відповідають їх дійсному значенню, супроводжуються значною емоційною напругою і відсутністю. Критичного відношення до них.

3) Нав’язливі думки – думки, уявлення. Згадування. Які виникають мимо волі людини при повній критичності своїх суджень:

· нав’язливі стани, серед яких – фобії;

- агорафобія – страх перед широким простором;

- клаустрофобія – боязно закритих приміщень;

і інші.

4) Паралогічне мислення – порушення здатності висловлювати правильні логічні судження.

5) Розенерство – безплідне мудрування” (міркування заради міркування).

6) Сповільнене мислення – хворі розмовляють і думають повільно.

7) В’язке мислення – хворі повторюють одні і ті самі думки.

8) Прискорене мислення – мовне збудження, вихор думок, що швидко змінюють одна одну; непослідовність думок; хворий не встигає закінчити оду фразу, а вже починає іншу.

За такими хворими дуже непросто доглядати. Хворі можуть неправильно розуміти або по своєму тлумачити звернення до них питання. Їхні неадекватні вчинки і висказування викликають роздратованість навколишні. Саме тому такі хворі потребують витримки і високого рівня співчуття. Найкраща форма поведінки для медичного працівника – доброзичливість.

6. Мова – основа мислення.

Мова – суспільно-зумовлена система знаків, що служить засобом спілкування в даному суспільстві.

Функції мови:

· спілкування (комунікативна функція) – це головна функція мови;

· означення (сигніфікативна функція);

· вираження (експресивна);

· впливу;

· передачі і засвоєння суспільно-історичного досвіду та знаряддя інтелектуальної діяльності тощо.

Фізіологічна основа мови – центральні механізми (різні відділи кори півкуль головного мозку) і периферичні механізми (функція голосових зв’язків, органів мови і дихання).

Види мови :

1) усна (експресивна) – мова вголос;

2) внутрішнє (імпресивна) – мова про себе і для себе;

3) письмова – мова при писанні.

Оскільки з допомогою речень людина має змогу виражати поняття, судження про предмети і явища, про їх найрізноманітніші властивості, зв’язки, тому мова тісно пов’язана з мисленням . Вона є безпосередньою дійсністю думки.

Розлади мови:

1) Афазія – порушення мови, спричиненні хворобливими процесами:

· динамічна афазія – порушення складного усного і писемного активного мовлення; хворий не може говорити фразами, хоча може повторити слова, назвати предмети і розуміти мову інших;

· еферентна моторна афазія - порушується принцип послідовності; хворий може вимовляти окремі звуки, але не в змозі об’єднати їх у слова;

· аферентна моторна афазія – порушується здатність вибирати потрібні звуки; буває також порушення самостійного письма і письма під диктовку;

· семантична афазія – порушується розуміння логіко-граматичних конструкцій; поєднання з порушенням лічби, просторового мислення;

· сенсорна афазія – порушення здатності розрізняти звуковий склад (труднощі в розумінні усного мовлення);

· амнестична афазія – порушення здатності називати предмети, причому можливість характеризувати їх зберігається; якщо підказати початкові букви, то хворий згадує потрібне слово.

2) Афонія – нездатність голосно говорити; хворий може шепотіти.

3) Дизартрія – розлад артикуляції, що виявляється в нечіткому вимовленні звуків (особливо приголосних) сповільненому або уривчастому мовленні, заїканні.

Догляд за хворими з розладами мови складає чималі труднощі: персонал часто не може зрозуміти хворого, а хворий не розуміє звернене до нього питання. При догляді за такими хворими від медичних працівників вимагається велике терпіння, спостережливість і чуйність.

7. Інтелект (від латинської – розсудок, розуміння) – це мислитель ні здібності людини.

Інтелект – це система всіх пізнавальних здібностей людини, зокрема, здібність до пізнання і рішення проблем, які визначають успішність будь-якої діяльності.

Форми інтелекту:

1) вербальний інтелект – включає запас слів, ерудицію, вміння розуміти прочитане;

2) здатність рішати проблеми;

3) практичний інтелект – вміння адаптовуватись до навколишньої обстановки.

Типи інтелекту:

1. – генетичний (не може бути виявлений жодним тестем);

2. – поведінковий (виявляється в поведінці людини на основі виховання, освіти і спадковості);

3. – вимірюваний (представляється оцінками з тестів).

Інтелект включає в себе набуті знання, досвід, здатність до їх подальшого накопичення і використання при розумовій діяльності.

Мислення являє собою активну функцію інтелекту. Тобто мислення – інтелект в дії.

Посередництвом мови формуються всі поняття, тому мислення, а, отже, і інтелект, неможливі без мови. А мислення і інтелект виражається через мову. Отже мова, мислення, інтелект – тісно взаємозв’язані.

Розлади інтелекту:

1) Олігофренія – це затримка розвитку інтелектуальної сфери, що виникає під впливом спадкових, внутрішньоутробних несприятливих факторів або перенесених у ранньому дитинстві захворювань. Поділяють на 3 форми:

· дебільність - легкий ступіть олігофренії, характеризується примітивність суджень і умовиводів, недостатньою диференціацією емоцій;

· імбецильність – форма олігофренії, яка посідає середнє місце між дебільністю і ідіотією, характеризується сповільненим і непослідовним мисленням; так, можуть писати окремі слова, але реченні скласти не під силу, рахують у межах двох десятків; їхня трудова діяльність має перебувати під постійним наглядом;

· ідіотія – найтяжча форма олігофренії, характеризується практичною відсутністю психічних реакцій і мовлення; не піддаються навчання, не здатні обожити себе, бо не відрізняють їстівне від неїстівного.

2) Слабоумство (деменція) – це стійке збіднення і спрощення психічної діяльності, що характеризується зниженням пізнавальних процесів, збідненням емоцій і порушенням поведінки; виникає у більш пізньому періоді життя під дією патогенних факторів. Поділяють на:

· тотальне слабоумство – виявляється у порушенні психічної діяльності, стиранні індивідуальних якостей особистості; хворі стають нетактовними некритичними до свої вчинків, втрачають основні морально-етичні властивості особистості;

· парціальне слабоумство – слабоумство з невираженими симптомами випадіння пам’яті, інтелекту, емоцій при наявності усвідомлення захворювання, а в ряді випадків із збереженням критичного ставлення до свого стану.

Хворих з розладами інтелекту непросто доглядати. Вони нерідко неправильно розуміють або по-своєму тлумачать звернене до них запитання. Неадекватні висказування і вчинки їх викликають роздратованість навколишніх. Велика витримка і співчуття потребується від медичних працівників при догляді за такими хворими. Краща форма відношення – доброзичливість.