Розглядаючи особливості реалізації даної функції, необхідно пам'ятати про те, що в педагогічній практиці часто зустрічаються помилки в сприйнятті учня, що досить сильно утрудняють спілкування й діяльність учителя.
Вступаючи у взаємини з дітьми, учитель пропонує себе як партнера по спілкуванню. Це припускає певну активність вчителя.
Важливо, щоб він створив позитивне враження про себе в очах учнів. Ця здатність «втручання» живого об'єкта сприйняття в процес формування свого образа в співрозмовника позначена в Л.М.Мітіної як функція самопрезентації, що, згідно О.О. Леонтьєва, може мати три основні мотиви:
– прагнення до розвитку відносин;
– самоствердження особистості;
– необхідність професійного плану.
Функція самопрезентації (у педагогічному спілкуванні сприяє самовираженню й учителя, і учня. В актах спілкування здійснюється презентація внутрішнього світу вчителя. У випадку, коли вчитель із багатим внутрішнім світом здатний грамотно пред'явити його учням, можна говорити про конгруентність самовираження. Конгруентність розуміється в цьому випадку як повна відповідність того, що людина пропонує за допомогою тону голосу, руху тіла й голови, змісту її слів, внутрішнім переконанням.
Знання зазначених функцій сприяє організації спілкування вчителя зі школярами на уроці й поза нього як цілісного процесу.
Плануючи урок, учителю необхідно думати не тільки про засвоєння інформації, але й про створення умов для самовираження, самоствердження, насамперед тих учнів, які потребують допомоги вчителя; необхідно передбачати прийоми забезпечення зацікавленості в роботі кожного учня й забезпечувати співробітництво й співтворчість.
Професійне педагогічне спілкування – феномен складний. Воно має певну структуру, що відповідає загальній логіці педагогічного процесу. Якщо виходити з того, що педагогічний процес має наступні стадії: задум, втілення задуму, аналіз і оцінку, то можна виділити відповідні їм етапи професійного спілкування. Н.Д. Никандров і В.А. Кан-Калик пропонують наступну структуру педагогічного спілкування:
- моделювання педагогом майбутнього спілкування з учнем;
- організація безпосереднього спілкування з дітьми (початковий період спілкування);
- керування спілкуванням у ході педагогічного процесу;
- аналіз здійсненої системи спілкування на майбутню діяльність.
Моделювання є найважливішим етапом педагогічного спілкування.
Певне прогнозування майбутнього спілкування ми здійснюємо навіть при повсякденному спілкуванні. Здійснювати попереднє прогнозування майбутнього спілкування надто важливо, оскільки це допомагає педагогу конкретизувати ймовірну картину спілкування й відповідно коректувати методику виховного впливу. У цілому це своєрідна випереджальна стадія спілкування, у якій заставляються контури майбутньої взаємодії. Продумування майбутнього спілкування з дітьми оптимізує весь навчально-виховний процес.
Велике значення в навчальному процесі має також і організація безпосереднього спілкування з дітьми в початковий період контакту з ними. Цей період В.А. Кан-Калик і Н.Д. Никандров умовно називають «комунікативною атакою», під час якої завойовується ініціатива в спілкуванні й цілісна комунікативна перевага, що дає можливість надалі управляти спілкуванням з дітьми.
Керування спілкуванням – найважливіший елемент професійної комунікації. Під ним розуміється комунікативне забезпечення того або іншого методу виховного впливу. У перші моменти спілкування з дітьми педагог повинен уточнити можливості роботи, загальний настрій дітей, їхню психологічну готовність до роботи вибраним для цього адекватним методом.
Цей етап грає важливу орієнтовну роль у ситуації спілкування.
Далі йде початкова стадія спілкування. Це, по суті, перехідний етап від передкомунікативної ситуації, тобто прогнозування спілкування, до ситуації безпосередньої взаємодії. Сучасні соціально-психологічні дослідження показують, що людина по-різному може виступати в процедурі спілкування:
- по-перше, може бути ініціатором;
- по-друге, – суб'єктом;
- по-третє, у різних ситуаціях виступати або активним, або пасивним учасником взаємодії;
- по-четверте, у відповідності, наприклад, з концепцією трансактного аналізу, вона може виконувати одну із трьох основних ролей: «Батьків», «Дорослого» або «Дитини».
Своєрідність професійного педагогічного спілкування полягає в тому, що ініціативність тут виступає як спосіб керування спілкуванням і, відповідно, цілісним навчально-виховним процесом.
Список використаної літератури
1. Брудный А.А., Шукуров Э. Мир общения. – Фрунзе, 1977. – 70 с.;
2. Брудный А.А. О проблеме коммуникации // Методологические проблемы социальной психологии. – М., 1975. – С. 165–182;
3. Велітченко Л.К. Психолого – педагогічний практикум у системі підготовки до педагогічної взаємодії // Педагогіка і психологія. – 1997. – №4;
4. Зимняя И.А. Педагогическая психология. – М., 2001;
5. Кан-Калик В.А. Учителю о педагогическом общении. – М.: Просвещение, 1987;
6. Кондратьева С.В. Психолого-педагогические проблемы общения/ Уч.пособие. – Гродно, 1982;
7. Леонтьев А.А. Психология общения // Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. 3-е изд. // Психология для студента. – М., Академия, 2005. – 368 с.;
8. Мачуська Г.М. Формування культури спілкування суб'єктів навчально-виховного процесу // Педагогіка і психологія. – 1997. – №3;
9. Митина Л.М. Психологическая диагностика коммуникативных способностей учителя. – Кемерово, 1996;
10. Основы педагогического мастерства / Под ред. И.А. Зязюна. – М., 1989. – Раздел III. /Педагогічна майстерність / Під ред І.А. Зязюна. – К., 1997. – Роздел 7;
11. Ромашина С.Я. Дидактические основы формирования культуры коммуникативного воздействия педагога: учеб. пособие / С.Я. Ромашина. – Барнаул: БГПУ, 2002. – 204 с.