Загалом розподіл різних блоків дисциплін у бакалавраті зводиться до такого зразкового співвідношення: загальноосвітній блок – 30%, професійний блок – 50% (у якому 20% – обов’язкові дисципліни, 30% – обмеженого вибору); дисципліни вільного вибору – 20%. Магістратура й докторантура (аспірантура) поєднуються в американських університетах у єдиний цикл під назвою Graduate Program. Для вступу до магістратури потрібно скласти спеціальний тест Graduate Record Examination (GRE). Магістратура (2 роки) служить для вивчення прикладних спеціалізованих курсів. Тут особливо великого значення надається економетриці й статистиці – предметам, необхідним для просунутих прикладних досліджень. Список спеціалізованих курсів може, наприклад, включати такі: просунута економічна теорія; альтернативні підходи до економічної теорії; економічний розвиток; фінанси; організація галузевих ринків; міжнародна економіка; економіка праці; монетарна економіка; політична економія; економіка державного сектора; економіка міста.
Докторантура готує головним чином науковців і викладачів університетів. Навчання в ній займає 5-6 років після бакалаврату або 3-4 роки для студентів, що мають ступінь магістра. Для одержання ступеня доктора (Ph) у галузі економіки необхідно скласти кваліфікаційні іспити з економічної теорії, статистики, економетрики й економічної історії, а також написати дослідницькі роботи з економічної історії та економетрики. Студенти докторантури мають можливість викладати у бакалавраті (як правило, це позиція “ТА” – teacher assistant), що дозволяє їм накопичувати необхідний педагогічний досвід. Заключним етапом навчання в докторантурі є написання дисертації.
Проведений аналіз освітніх програм дозволяє зробити висновок, що, незважаючи на значну академічну свободу американських університетів, усередині науково-педагогічного співтовариства існує консенсус щодо структури навчальних планів і змісту програм у галузі економічної освіти. Обов’язковий компонент навчальних планів для економістів фактично не розрізняється в різних університетах, тому потреби в державних стандартах у цій галузі не виникає, а гнучкий багатокомпонентний навчальний план дозволяє поєднувати необхідні основи професійної підготовки з можливістю обирати індивідуальну стратегію навчання.
Загальними для всіх університетів компонентами у навчанні, які дозволяють здійснити підготовку висококваліфікованих кадрів, є: використання кредитної системи, яка забезпечує гнучкість процесу навчання і мобільність студентів; великий набір спеціальних та сумісних зі спеціальністю дисциплін, серед яких університет визначає обов’язкові дисципліни, дисципліни обмеженого вибору та вільного вибору на кожному рівні освіти; загальна модель здобуття ступеня бакалавра, магістра, доктора, хоча кожен університет розробляє свою власну структуру та зміст програм навчання для забезпечення високого рейтингу університету.
ЛІТЕРАТУРА
1. Курило В.С. Болонський процес як інструмент створення зони європейської вищої освіти // Освіта Донбасу. – 2005. – №3. – С.12-15.
2. http:// econ-www.mit.edu,http://www.economics.harvard.edu.
3. http://www.princeton.edu,http://www.econ-stanford.edu.
4. http://www.uchicago.edu/economics.
5. Карпенко О.М., Котомина Л.И., Шестак Н.В. Европейская система перевода кредитов как гарант академического признания обучения, полученного за рубежом // Инновации в образовании. – 2002. – №1. – С.25-31.
6. Карпенко О.М., Бершадская М.Д. Вознесенская Ю.А., Лукьяненко О.И., Медведева М.А. Высшее социально-экономическое образование за рубежом // Инновации в образовании. – 2004. – №2. – С.47-50.