Прокинулась жінка і зробила все, що приснилося уві сні. І сталося справжнє диво. Дитина усміхнулася, відкрила знетомлені очі, вигукнула: «Мамо, я хочу жити!»
Тому я вас і пригостила цілющою джерелицею. Будьте здорові і щасливі. Пам'ятайте про чудодійну силу святої води.
III. Робота з прислів'ями, приказками.
Вчитель. Підкріпившись джерелицею, перегорнемо ще одну сторінку книги мудрості і познайомимося з прислів'ями, приказками.
— Яка криниця, такий і господар.
— Який поріг, така й господиня.
— Скільки криниць на землі, стільки зірок на небозводі.
— Впаде небесниця, знайте: замулилося джерело.
— Не плюй у криницю — прийдеться напитися.
— Не їж над колодязем, бо жаби заведуться.
— Заглядати в колодязь — затягне водяна баба.
— Чепуритися над водою — обсяде на щоках віспа.
— Перейде жінка з повними відрами води — на щастя.
IV. Знайомство зі способами відшукування джерел.
Вчитель. Тепер ми з вами познайомимося із способами відшукування нових джерел. Ну що ж, любі друзі, слухайте і вчіться, в житті все пригодиться.
Перший спосіб.
Наші предки вміли дізнаватися про ті місця, де можна викопати нову криничку — знайти прохолодне джерело. Це був дуже відомий спосіб за допомогою вербової гілочки — «палички-гадалочки».
Там, де листочки ворушилися, було слабке джерело, а де листочки стрімко опустилися додолу, наче їх притягнув магніт — тут було добре джерело — гарна криниця.
Другий спосіб.
Ввечері, у тих місцях де хотіли викопати криницю, розкладали курячі яйця, накривали бляшаними відрами, а поруч клали лопухові листя. Вранці, на одному яйці, листку лопуха з'являлися краплинки, на другому — текла патьоками, а на третім — зовсім сухе. Де великі патьоки води були, треба було і копати, там є сильне джерело.
Існують ще й інші способи, але про них ви дізнаєтесь самі, іншим разом.
Пісні, вірші.
Криниці. З яким пошанівком оспівано їх у піснях, опоетизовано у віршах. А чи знаєте ви, дорогі друзі, вірші, пісні?
А он же, бачиш в камені криниця,
Мале відерце в дзьобі журавля
Гори цієї дивна таємниця —
Оце пробита в камені криниця:
Коли рятунку ждать незвідкіля!
«Криниця в балці, журавель при ній».
Максим Рильський
Тече вода з-під явора
Яром на долину,
Пишається над водою
Червона калина.
Пишається калинонька,
Явор молодіє,
А кругом їх верболози
Й лози зеленіють.
Тече вода із-за гаю
Та попід горою.
Хлюпочуться качаточки
Поміж осокою.
А качечка випливає
З качуром за ними.
Ловить ряску, розмовляє
З дітками своїми.
Тече вода край городи.
Вода ставом стала.
Прийшло дівча воду брати,
Брало, заспівало.
Вийшли з хати батько й мати
В садок погуляти,
Порадились, кого б то їм
Своїм зятем взяти.
Тарас Шевченко
Весільна пісня
Принеси водиці з криниці,
Замісим коровай сестриці.
Як ми коровай місили,
І семи криниць воду носили...
V. Робота з легендою.
Вчитель. Настав час за торити словами легенди. То ж слухайте її.
Розповідь Крапельки.
З далекого вирію повернулися на свою батьківщину журавлі. Облюбувавши собі місце, відпочивши після довгого перельоту, прийнялись будувати житло — пір'я до пір'я, травинку до травинки, гілочку до гілочки. Скільки любові, тепла, душі вони вклали в свою домівку. Аж ось довгожданний ранок — поселення. Малоде подружжя — господарі цього гніздечка. А потім були хвилини клопоту, навчання, бо через деякий час з'явилось безтурботне птаство — м'якенькі безпомічні журавлики — продовжувачі роду журавлиного.
Пролетіло літо. Застукали важкі холодні краплини дощу. Зажурилось літнє сонечко Осінь. Час настав і до вирію. Пора в дорогу далеку. Але біда прийшла неждано-негадано. При останньому прощанні журавлів з полями і луками загинула журавлиха. Із жалібним прощальним криком впала вона на узліссі. Журавель знепритомнів. Тяжке горе обрушилось на нього. Не зміг він його пережити, перенести, не зміг полетіти разом із молодої зграєю у теплі краї.
Став дерев'яним пам'ятником на могилі своєї журавлихи. Вклоняючись кожного дня своїй милій, черпає він цеберком воду з лісової криниці, вмиваючись холодною джерелицею.
Так журавель назавжди залишився зі своєю журавлихою.
VI. Підсумок.
Крапелька. Завершується наша розповідь сторінками книги «Народна мудрість». А з нею вичерпались і мої сестриці-краплинки, які полинули з маленького джерела в могутню ріку — голубе море.
Вчитель. Але ми з вами знову і знову будемо звертатися до святого місця — криниці, джерела. То ж нехай у вашому житті завжди загоряються нові небесниці й народжуються все нові й нові джерела.
С.В. Сергійко,
вчитель
с. Воздвиженське,
Сумська обл.
СВЯТО УКРАЇНСЬКОГО ФОЛЬКЛОРУ
Мета. Розкрити учням значення поняття «фольклор». Продовжити формувати у них уявлення про усну народну творчість, її жанри та особливості. Збагачувати знання учнів про народну творчість українців.
Виховувати потяг до вивчення усної народної творчості.
Обладнання: афіша-запрошення, декоративні квіти для оздоблення, рушники, колиска, дві намальовані ялинки із прорізами, моделі ялинкових прикрас (у журі), торбинки з дарунками, конверти із завданнями для команд, сито із випеченими «жайворонками»...
Хід свята.
Сцена актової зали школи святково прикрашена.
Починає звучати грамзапис пісні «Тихо над річкою» у виконанні українського народного хору їм. Г.Верьовки. Під час звучання музики учитель читає вірш «Про Україну пам'ятай»:
У всьому світі — кожен зна:
Є Батьківщина лиш одна.
І в нас вона одна-єдина —
Це наша славна Україна
Не забувай Шевченка спів
Про горду славу козаків.
Не забувай, що ти дитина
Землі, що зветься Україна.
Вчитель. Наша сьогоднішня зустріч має назву «Свято українського фольклору» і вона дещо незвичайна Це не тільки свято, а й конкурс серед команд третьокласників. Вони складають перший у житті іспит з курсу «Українознавство». А оцінюватиме знання учнів журі (учитель називає його членів — учителів, батьків).
Із словами привітання до вас, шановні гості, звертаються учасники конкурсу: команди «Гетьман» та «Запорожці», ватажки (прізвище та ім'я учнів).
Учні. Дітвора ми українська,
хлопці і дівчата,
хоч слабкі у нас ще руки,
та душа завзята.
Бо козацькою ми роду,
славних предків діти.
І у школі всі вчимося
рідний край любити.
І для Краю працювати,
і для Краю жити,
і за рідний Край в погребі
життя положити...
Вчитель. Отже, свято розпочалося, і я ознайомлю присутніх з умовами оцінювання роботи команд. За правильні відповіді кожна команда буде отримувати ялинкові іграшки, якими прикрашатимуть свої ялинки. За кількістю іграшок на ялинці ми визначимо команду-переможця.
Кожна дитина знає українського письменника Богдана Чалого І його твори про пригоди Барвінка та Ромашки. Сьогодні вони присутні на нашому святі. Зустрічайте їх, друзі!
До зали заходять Барвінок і Ромашка.
Барвінок. Вітаємо вас, шановні
малі козачата!
І дякуємо від душі
за запрошення на свято.
Ромашка. Бажаємо вам щиро
в конкурсі удачі
І цікаво, чи в навчанні
Ви не є ледачі?
Барвінок. Чи ви знаєте обряди
й звичаї народу,
що колись передавались
від роду й до роду?
Ромашка. Чи цінуєте надбання,
що народ наш має?
У фольклорному змаганні
успіхів бажаєм.
Вчитель. Барвінок і Ромашка допомагатимуть мені проводити конкурс.
Часто у житті ми зустрічаємо слово «фольклор». Буквальний переклад цього слова — «народна мудрість». Один із його жанрів — колядки і щедрівки.
Колядували 7 січня на Різдво переважно парубки. Вони збиралися гуртами, вибирали ватажка, «козу», «пастуха» з пугою та інших персонажів. Ватаг постійно носив головний атрибут — зірку. Заходячи на подвір'я, колядники просили дозволу і, коли господар погоджувався, починали забавну виставу з пісень-колядок і жартівливих сценок. У текстах колядок оспівувались господар, господиня та їхні діти. Зичили їм щастя і здоров'я. Колядників господарі щедро обдаровували. Отримані продукти і гроші молодь віддавала на молодіжні розваги — «вечорниці», які справлялись 8 січня. Зустрічайте, друзі, колядників, які покажуть звичай таким, яким він був у давнину.
Звучить грамзапис пісні «Добрий вечір» у виконанні українського народного хору ім. Г.Верьовки. Заходить гурт колядників, попереду ватаг із зіркою, за ним «коза», «пастух», «маланка» та інші учасники вертепу. Еони вклоняються глядачам, учням, на сцені, звертаються до вчителя.
Ватага. Пане господарю! Дозвольте поколядувати, щастя, здоров'я побажати вашій оселі.
Вчитель. Ласкаво прошу!
Гурт виконує колядку «Коляд, коляд, колядниця». Розігрується дійство учасниками.
Ватага. Бажаємо цій хаті,
щоб всі були багаті.
Обдаруй нас, не скупися,
щоб твій ячмінь уродився,
щоб нажали сто кіп жита,
щоб сім'я була вся сита.
Щоб скотина водилася,
щоб пшениця родилася.
Вчитель. Дякуємо за побажання. Щоб ви наколядували багато гостинців, а господарі хай обдаровують вас дуже щедро.
Учитель дає колядникам торбинку з дарунками, перший гурт виходить із зали.
Вчитель. Щедрування — давній звичай новорічних обрядів, під час яких групи щедрувальників (переважно дівчата) піснями-щедрівками славили господарів, бажали їм здоров'я й достатку, за що отримували винагороду. Щедрування супроводжувалось магічними діями, музикою, танцями, обрядовими іграми з масками. Щедрівки співали окремо господарю, господині, хлопцю, дівчині, усій родині.