На першому році життя головний зміст сенсорного виховання становить надання дитині достатнього багатства і різноманітності зовнішніх вражень. З розвитком хапальних рухів потрібно допомогти пристосувати їх до форми, розмірів і місцезнаходження предмета. Поступово для дитини ці якості набувають певного значення (маленьке береться однією рукою, велике – двома).
На другому – третьому роках життя важливо познайомити дитину з усією різноманітністю властивостей предметів: формами, кольорами, розмірами тощо. Дії з предметами слід організувати так, щоб для досягнення потрібного результату необхідно зіставлення предметів за формою, розміром, встановити їх схожість або відмінність. Виконуючи початкові продуктивні дії, дитина 3-го року життя вже знає, що форма, розмір, колір – постійні ознаки предметів, які слід враховувати при виконанні найрізноманітніших дій.
Після трьох років слід переходити до систематичного ознайомлення із сенсорними еталонами та способами їх використання.
У спийманні кольору сенсорними еталонами виступають хроматичні кольори спектра (червоний, оранжевий, жовтий, зелений, блакитний, синій, фіолетовий) та ахроматичні – білий, чорний. Спочатку у дітей формують уявлення про білий і чорний, далі про хроматичні кольори. Діти повинні засвоїти також і відтінки кольорів.
Ознайомити з еталонами форми – геометричними фігурами – у сенсорному вихованні відрізняється від їх вивчення у процесі формування елементарних математичних уявлень. Метою є пізнавання відповідної форми, називання і вміння діяти з нею, а не аналізувати її.
Еталонами розміру служать умовні мірки. У процесі сенсорного виховання, на відміну від математичної підготовки, можна не використовувати метричну систему, а встановлювати розміри предмета залежно від місця, яке він займає в ряду однорідних (великий, маленький, найбільший). Ускладнення уявлень про розмір відбувається в процесі переходу від порівняння двох – трьох предметів до багатьох, що утворюють ряд величин, які зменшуються або збільшуються.
Пізніше діти знайомляться з відтінками кольору, з варіантами геометричних фігур і з відношеннями по розміру, що виникають між елементами ряду, який складається з більшої кількості предметів. Одночасно необхідно навчити дітей способів обстеження предметів: групуванню за кольором і формою на основі зразків – еталонів, послідовному огляду і описанню форми, виконанню більш складних дій окоміру.Спочатку дитина повинна навчитися сприймати колір конкретних предметів. Це зовсім не складно, якщо предмети мають порівняно чистий колір. Проте, якщо цей колір містить елементи різних кольорових тонів, до того ж виражених різною мірою( наприклад, колір морської хвилі, кавовий, бордовий та ін. ), завдання стає непростим. Спеціальне тренування потрібне і для вміння виділяти і розрізняти предмети з різними кольоровими відтінками.
Навчити дітей обстежувати форми предметів – це, перш за все, навчити вміти бачити подібність між формою предмета і якоюсь простою геометричною фігурою. Після того важливо навчити дитину словесно позначати форму цього предмета ( наприклад, телевізор – прямокутний, тарілка – кругла і т. д. ). Проте є небагато таких предметів, які мають просту форму, що однозначно нагадує якусь геометричну фігуру. У більшості випадків форма предметів складніша: у ній можна виділити загальні обриси, форму основної частини, форму і розміщення другорядних (дрібніших) частин і окремі додаткові деталі. У 5 – 7 років дитина повинна навчитися послідовно обстежувати саме такі, складні форми предмета. На усіх етапам навчання діям, необхідним для обстеження форми, може бути використаний спосіб обведення дітьми контуру предмета і його частин. Він допомагає співставити обведену форму із засвоєними еталонами.
Навчання обстеженню величини предметів слід спрямувати, головним чином, на розвиток окоміру. Для цього можна вчити дітей виконувати все складніші “окомірні” завдання. Спершу дитина вчиться порівнювати два предмети, прикладаючи їх один до одного, і добирати на око два предмети, які за своєю сумарною величиною дорівнюють третьому. Потім вона повинна оволодіти складнішим способом обстеження величини – навчитися користуватися найпростішою міркою. Наприклад, вибираючи предмет, що дорівнює зразкові, дитина вимірює зразок смужкою паперу, а потім за цією міркою знаходить предмет потрібної величини. Переходячи до завдань на окомір, слід мати на увазі, що вони є досить складними навіть для 6 –7-літок. Проте, як показують спеціальні дослідження, рівень окомірних дій у дітей можна підвищити шляхом цілеспрямованого навчання. Окомір розвивається під час конструктивної діяльності, коли дитина добирає відсутні, але потрібні для побудови якоїсь конструкції деталі; під час ліплення, коли вона ділить грудку глини, щоб її вистачило для усіх частин предмета; під час створення аплікацій, малювання і, звичайно, ігор.
І нарешті, слід розвивати аналітичне сприймання – вміння орієнтуватись у поєднанні кольорів, виділяти окремі виміри величин, розрізняти форму предметів. Найскладнішим завданням для дошкільнят є поєднання кольорів, форм і величини предметів із складною структурою. Виділення елементів таких структур, а також аналіз зв*язків між цими елементами забезпечуються аналітичним сприйняттям. Недостатньо вміти точно сприймати окремі кольори і відтінки. У природі і творах мистецтва кольори знаходяться в складних і різноманітних поєднаннях. Дитину 5 – 7 років слід навчити обстежувати ці поєднання, вловлювати певний ритм у розміщенні окремих кольорових тонів, відрізняти поєднання теплих кольорів від поєднань холодних.
Сприйняття форми складної структури передбачає вміння на око розділяти її на окремі елементи, що відповідають тим чи іншим зразкам, і визначати співвідношення цих елементів між собою. І таким діям можна навчити дитину вже в дошкільному віці.
Дещо по-іншому стоїть справа з величиною. Аналітичне сприйняття цієї ознаки пов*язане не з виділенням і об*єднаннямчастин складного цілого, а з виділенням різних вимірів предмета – його довжини, висоти і ширини. Проте, оскільки неможливо відокремити довжину і ширину від самого предмета, слід навчити дитину співставляти предмети згідно цих вимірів. Одночасно важливо зазначити, що самі виміри предмета мають відносний характер: їх визначення залежить від положення предмета в просторі.
У сучасних програмах навчання і виховання дітей у дошкільних закладах, як правило, не виділяється розділ “Сенсорне виховання”. Завдання його реалізуються в інших розділах, де розглядається мовленнєвий розвиток дітей, ознайомлення з навколишнім, розвиток продуктивних видів діяльності. Вихователь ставить конкретні завдання і визначає їх способом реалізації (заняття, дидактичну гру, справу тощо) відповідно до віку дітей, рівня їх сенсорного і розумового розвитку.
4. Дидактичні ігри сенсорного виховання, їх зміст в старшій групі.
ВЧИТИ СЛУХАТИ, БАЧИТИ, ВІДЧУВАТИ
У кожному віці сенсорний розвиток має свої завдання. І в дітях
5 – 7 років треба не тільки формувати сенсорні еталони, навчати обстежувати предмети та розвивати аналітичне сприйняття.
Психологи відзначають, що в процесі розвитку людини першим формується сприймання, на основі якого в дитини складається сенсорний досвід. Саме цей зв*язок зумовлює таку особливість розвиткудитини, як одночасне функціонування в навчальній діяльності різних видів мислення: наочно – образного, практичного і словесно – логічного, або понятійного. Лише поступово останній вид мислення набуває переваги, але на його якості завжди позначаються багатство і міцність чуттєвого досвіду дитини.
Тому необхідно з дошкільного віку на основі спеціальних системах вправ розвивати дитину в трьох напрямах: “чутливе вухо”, “гостре око”, “умілі руки”. Також необхідно врахувати й те, що діти йдуть до школи з 6 років фактично без підготовки і майбутнім школярам важко буде сприймати навчальну інформацію, якщо не розвивати дитину в цих напрямках. Цікаво, що в дітей 6 – 7 років значною мірою зберігаються особливості сенсорики дітей – дошкільників. Зокрема, добре знайомі предмети не викликають у них тривалого сприймання і розгорнутого обстеження, а маловідомі – навпаки , спонукають до різнобічної та активної діяльності – обстеження. Як і дошкільники, ці діти користуються в сенсорних процесах способами спостереження, зіставлення, розглядуваного пошуку, обведення предмета ручкою чи поглядом, накладання, прикладання.
Узагальнюючи результати психологічних досліджень, відомий український психолог Г. К. Костюк пише: “Процес сприймання відбувається ефективніше, коли перед дітьми ставляться спеціальні завдання, проводяться спостереження, які спонукають їх придивлятися чи прислухатися до нових об*єктів, виділяти їх характерні ознаки, об*єднувати в єдине ціле, означати певними словами. В таких ситуаціях у дітей швидше розвивається спостережливість, ніж тоді, коли сприймання наочних об*єктів є тільки ілюстрацією готових відомостей, які повідомляє вчитель. Показниками розвитку спостережливості є вдосконалення перцептивного аналізу й синтезу об*єктів, виділення й об*єднання в єдине ціле малопомітних їх ознак і властивостей, підвищення точності словесного їх опису, формування настанови на спостереження”.
Ж. Ж. Русо сказав, що виховання має навчити дитину “дивитись, слухати і дотикатись”, і не тільки дивитися та слухати неуважно, а й до усього доторкатися, прислухатися, затримувати у руці.
ЧУТЛИВЕ ВУХО
Уміти точно відтворювати на слух, правильно почути вимовлене, охарактеризувати невідоме за його звучанням, правильно висловлюватися, виділяти в мовлені вихователя (вчителя) нове, незвичайне – усе це неповний перелік ситуацій, коли дитині треба слухати вибірково й зосереджено. Саме цим відрізняється активне навчальне слухання від пасивного сприймання словесної інформації, коли про увагу дитини нерідко свідчить лише його правильна постава.