Смекни!
smekni.com

Особливості формування знань та вмінь у дітей з глибокими порушеннями зору (стр. 3 из 3)

Встановлено, що коли педагог спирається у своїй роботі на здорові сили і збережені резервні можливості дитини, вона може засвоїти програму загальноосвітньої школи.

Тифлодидактика базується на загально дидактичних при­нципах, але їх реалізація має особливості, пов'язані з психоло­гічними особливостями пізнавальної діяльності сліпих та слабозорих дітей. Використовуючи принцип науковості, педагог враховує такі особливості пізнавальної діяльності дітей, як фрагментарність засвоєння матеріалу, вербалізм, зниження темпу і якості засвоєння знань. При цьому науково-популярне викладення матеріалу в молодших класах, використання до­ступних засобів наочності, тифлотехніки, оптичної корекції для візуального сприймання сприяють тому, щоб у старших класах вчитель вже міг поглиблювати і доповнювати знання дітей, а у самих дітей виникає можливість пізнання наукових закономірностей явищ. Науковість викладу матеріалу вчите­лем виробляє у дітей відповідні навички систематичної роботи в процесі навчання. Враховуючи названі особливості засвоєн­ня знань сліпими і слабозорими учнями, в навчальних планах збільшені строки навчання, введені спеціальні заняття з про­сторової орієнтації, корекції мови, ознайомлення з навколиш­нім світом, розвитку дотикового та зорового сприймання, со­ціально-побутової орієнтації та ін. Викладання навчального матеріалу передбачає поетапність.

Дуже важливий для тифлодидактики принцип зв'язку тео­рії з практикою. Збідненість конкретних уявлень ускладнює предметну діяльність дітей, з одного боку, та розуміння ними теорії — з іншого. Тому наявність інтернатної системи саме в цьому аспекті надає можливості вихователям у позаурочний час відпрацювати на практиці ті теоретичні положення, які вивчались на уроках, і навпаки, підготувати дітей до сприй­мання певного теоретичного матеріалу на уроках.

Ясне сприймання навчального матеріалу, використання особистого досвіду допомагають дітям засвоювати знання сві­домо. Коли спостерігаються формалізм знань учнів, нерозумін­ня суті матеріалу, викликані поганим зором, учитель викорис­товує спеціальні методи та прийоми навчання: конкретизацію, пояснення, практичні дії.

Особливу своєрідність має принцип наочності. У тифлопедагогіці розроблені вимоги до використання наочності відповід­но до типу шкіл сліпих чи слабозорих. Тут велике значення має використання навчальної тифлотехніки (прилади для пе­ретворення оптичних сигналів у звукові й тактильні для про­ведення фізичних та хімічних дослідів, рельєфні зображення, макети). Для слабозорих дітей використовують спеціальні оф­тальмологічні пристрої, об'ємні та рельєфні малюнки або ма­люнки відповідних до стану зорової функції дитини розміру, кольору, контрасту тощо.

Згідно з принципом корекційно-розвивальної спрямованос­ті педагогічного процесу, основним у розвитку та навчанні слі­пих та слабозорих дітей є нормалізація порушених зв'язків і відношень з навколишнім світом. Для здійснення корекційного впливу на пізнавальну діяльність учня з порушеним зором,формування компенсаторних новоутворень у його психіці, вчитель повинен враховувати, як виявляються пізнавальні можливості учня й особливості їх розвитку, особливості зоро­вого сприймання дитиною з тим чи іншим очним захворюван­ням об'єктів зовнішнього світу, зв'язки, відношення, типи взаємодії дитини з навколишнім світом.

У реалізації принципу доступності враховується обмежений наочно-практичний досвід дітей, що відбивається на розумінні навчального матеріалу. Доступність оволодіння знаннями за­безпечується використанням специфічної наочності та навчан­ням дітей способів сприймання навколишнього світу з вико­ристанням наявного залишкового зору та збережених органів чуття.

Реалізація принципу міцності засвоєння знань, вмінь та на­вичок передбачає створення спеціальних умов для корекції не­доліків процесів збереження інформації у дітей з глибокими вадами зору, а також її адекватного відтворення. Часто учні шкіл для дітей зі зниженим зором, добре знаючи теоретичний матеріал, не спроможні використовувати його на практиці. Подолання цього розриву в тифлопедагогіці забезпечується ви­користанням спеціальних методів та прийомів навчання з опо­рою на практичну діяльність.

Принцип індивідуального та диференційованого підходів у тифлопедагогіці передбачає вміння розуміти не лише індивіду­альні й типові для різних категорій дітей навчальні можли­вості, але й ті проблеми, які перешкоджають їх реалізації, зо­крема пов'язані з поганим зором. Так, у школі на початку року завжди складається план розміщення дітей за партами в класі згідно з офтальмологічними рекомендаціями.

За спільною ознакою стану зору здійснюються індивідуаль­ний та диференційований підходи у навчанні.

Як зазначалось вище, певної своєрідності набувають зміст та методи навчання.

Список використаної літератури

1. Выготский Л. С. Слепой ребенок // Собрание сочинений в 6-ти т. – Т. 5. Основы дефектологии. – М.: Педагогика, 1983. – С. 86-100.

2. Воспитание и обучение слепого дошкольника //Под ред. Солнцевой Л.И. – М., Просвещение, 1967. – 175с.

3. Каплан А.И., Морозова Н.Г. Если ребенок плохо видит. – М., «Педагогика», 1969.

4. Свиридюк Т.П. Формирование интереса к учению слабовидящих школьников. – К., 1985.

5. Синьова Є. П. Тифлопсихологія: Підручник. – К.: Знання, 2008. – 365 с. – (Вища освіта ХХІ століття).