Смекни!
smekni.com

Формування загальнонавчальних умінь першокласників на уроках Я і Україна (стр. 16 из 19)

— Розгляньте малюнки із зображенням тварин, назвіть їх і скажіть, чим відрізняються між собою тварини. (Тварини відрізняються розмірами, а також формою тіла. Форма тіла тварин залежить від того, у якому середовищі вони живуть.)

— Де живуть тварини? (Вони живуть скрізь, де для них є їжа, схованка від ворогів та місце для влаштування житла: у воді та на суші, під землею і в повітрі. В усіх куточках нашої планети можна зустріти тварин.)

— Які тварини все життя проводять у воді, не виходячи на сушу? (Все життя проводять у воді, не виходячи на сушу, риби, раки, дельфіни, кити.)

— Які тварини живуть у ґрунті? (У ґрунті живуть кроти, землерийки, дощові черви, деякі комахи.)

— Які тварини заволоділи повітряним простором? (У повітрі літають птахи, комахи, летючі миші.)

— Чим схожі між собою всі тварини? (Тварини схожі будовою тіла, яке у більшості складається з голови, тулуба, кінцівок (ніг, крил) та хвоста.)

2. Виконання пізнавальних завдань.

— Розподіліть тварин на групи за способом пересування:

щука, метелик, вовк, сорока, гадюка, дельфін, кит, миша, сова, заєць, ящірка, жаба, вуж, олень, коник.

Літають:

Бігають:

Стрибають:

Плавають:

Повзають:

— Вказати цифрами, де живуть ці тварини.

— Скласти речення, використовуючи слова першого і другого стовпчиків.

Соловейґелґоче

собакадзижчить

індиктьохкає

бджолагавкає

3. Гра «Плутанина».

Переплутанка

Ось так диво-дивина —

Виріс ріг у кабана.

Льоха вбралася у піря,

Пси порили все подвіря.

А лаписько в курнику

Заспівав: «Ку-ку-рі-ку!»

Лізуть горобці під квочку,

Щоб сховатись в холодочку.

А ягнята, мов коти,

Геть обсіли всі плоти.

Віл на яворі пасеться.

Кіт у кошику несеться.

А індики на воді

Плавають, мов лебеді.

А тепер скажи мені —

Де тут правда, а де ні?

А. Григорук

Урок 25. Де ти живеш.

1. Дидактична гра «Місцеве радіо», під час якої діти закріплюють знання своєї домашньої адреси.

Хід гри. Діти сідають півколом так, щоб добре бачити одне одного. Вчитель дивиться на дітей і запам’ятовує колір одягу, які-небудь характерні деталі його тощо. Потім він повертається спиною до класу і оголошує: «Увага! Загубилась дівчинка з білою стрічкою у волоссі. На ній була червона кофта і смугаста спідниця. Хай вона підійде до вчителя». Всі діти слухають і дивляться один на одного. Дівчинка, яку шукають, встає, підходить до вчителя, називає своє ім’я та адресу.

2. Тематичне малювання на тему «Моє рідне село».

Учні малюють, оцінюють малюнки, створюють виставку, розповідають, що про село можна дізнатися з їхніх малюнків. Кращі розповіді вчитель записує. Ці записи прикріплюються на виставці до малюнків.

Урок 27. Що виготовляють або вирощують там, де ти живеш.

— Поставте біля малюнка цифру 1, якщо це вирощують у селі, і 2 — якщо виготовляють у місті.

Оскільки успішність учіння молодшого школяра тісно пов’язана з організацією його робочого місця, що містить у собі забезпечення необхідним навчальним приладдям, дотримання порядку на парті протягом уроку та необхідних санітарно-гігієнічних вимог. Особливо відповідальним у цьому плані є початковий, адаптаційний період навчання, головне призначення якого сформувати у першокласників зовнішню організованість як необхідну передумову внутрішньої організованості, тобто організованості розумових дій (С.Л. Коробко, З.П. Шабаліна). Тому на кожному уроці ми постійно звертали увагу на формування у першокласників організаційних умінь і навичок, спрямованих на раціональну організацію навчальної діяльності. Зокрема, проводилася робота, яка передбачала сформованість таких умінь як організувати робоче місце, точно виконувати вказівки вчителя, планувати навчальні дії, працювати з підручником.

Оволодінню учнями вміннями міркувати сприяють вправи розвивального характеру, насамперед — завдання і запитання, що привчають встановлювати послідовність та взаємозалежність подій, явищ, логічно висловлюватися.

Корисною пропедевтикою для розвитку в дітей уміння міркувати є відгадування і складання загадок. Цій роботі передує вправляння в стислому описі добре відомих предметів, яке найдоцільніше проводити під час прогулянок, ігор, малювання. Корисні також і завдання, що спонукають дитину визначати послідовність подій, явищ, стану.

Ефективним засобом навчання дітей міркувати є використання алгоритмів та різноманітних зорових опор (схем, таблиць, символів).

Алгоритми в навчанні, як відомо, це чіткий опис прийомів мислення або послідовності розумових операцій, спрямованих на розв’язування однорідних завдань. Алгоритмічні приписи визначають найдоцільнішу послідовність розумових і практичних дій і цим самим привчають дитину міркувати правильно й економне [51].

Для навчання дітей «діяти за пам’яткою» ми виділяти час, коли вперше вводиться новий вид роботи. Спочатку під керівництвом учителя, а потім цілком самостійно, спираючись на алгоритм, учні виконували аналогічні й нові завдання. Загальні алгоритми тривалої дії для зручності були оформлені у вигляді настінної таблиці-пам’ятки.

Наприклад, щоб учні усвідомили пізнавальну сутність прийому порівняння, вчитель разом з ними складає схему-опору:

Порівнюємо — зіставляємо, щоб знайти: однакове, подібне, відмінне.

До цієї схеми діти час від часу зверталися, самостійно порівнюючи різні об’єкти. З метою перенесення вміння порівнювати через певний час ми склали разом з учнями правило порівняння: «Щоб порівняти, треба: уважно розглянути предмети; виявити ознаки кожного предмета; зіставити відповідні; знайти однакові, подібні, відмінні; узагальнити результат порівняння».

Актуалізуючи це правило, варто раз у раз пропонувати учням розгорнуто порівняти явища, вчинки, малюнки, природні об’єкти тощо.

За аналогічною методикою формувалися й інші загальнопізнавальні вміння. Безумовно, схеми самі по собі не забезпечують пізнавальної діяльності учнів, вони — лише опора для переходу від міркування вголос, із підказкою вчителя, до мислення мовчки. Тому дуже корисно, щоб діти спостерігали, як думає сам учитель, тобто мали практичні зразки моделей мислення. Зокрема, добре подати учням зразок, як треба правильно міркувати під час розв’язання завдання, як описувати події, явища, об’єкти природи і т. ін. Не варто нехтувати роботою за зразком. Але способи використання зразка мають ускладнюватися: від прямої вказівки «роби, міркуй, виконуй так само, як я» до використання його як опори для перенесення знань у нову ситуацію, коли відбувається робота над зразком. Крім того, чим різноманітнішими зразками дій оволодівають учні, тим вільнішим і результативнішим буде їхній самостійний пошук, змістовнішими навчальні мотиви та інтереси.

В експериментальному класі ми поступово ознайомлювали учнів із пам’ятками, домагаючись, щоб вони стали надбанням власного досвіду кожної дитини. Спочатку пам’ятку застосовували для фронтальної роботи, а згодом її пропонували як інструкцію для самостійного розв’язування завдань.

Розчленування правила або способу дії на послідовні операції допомагає учням самостійно виконувати завдання. Такі записи організовують розумові й практичні зусилля дітей, привчають додержувати певної послідовності під час виконання роботи. Слід зазначити, що для учнів із різним рівнем підготовки використання зорових опор має різний зміст. Невпевнена, повільна дитина пришвидшує темп роботи, дивлячись на опору, для слабкої дитини — це підказка, для ледачої — об’єктивна потреба все ж таки вивчити. Схему-опору треба вміти «прочитати», тому будь-який новий знак, символ, який уводить учитель, має бути усвідомлений учнями. За абстрактним вони повинні бачити конкретну практичну чи розумову дію.

З огляду на вікові особливості молодшого школяра слушним і доцільним є використання в навчально-виховному процесі ситуативного моделювання. Це форма навчально-пізнавальної активності, її зміст полягає в умотивованому досягненні поставленої мети, забезпечення єдності та наступності різних аспектів процесу навчання. Ситуативне моделювання дозволяє моделювати життєві ситуації, робить навчання інтерактивним. Крім того, при розв’язанні життєвих ситуацій, у проектній діяльності учень набуває знань, які виходять за межі шкільного середовища, пов’язуючи учня з різними соціальними проблемами. Такі завдання дозволяють учням будувати свою діяльність на трьох стадіях — мотиваційній, операційно-виконавчій, рефлексивно-оціночній.

Провідним методом під час ситуативного моделювання була дидактична гра (рольові ігри та імітаційні ігри або симуляції).

Разом з тим, ігри та ігрові ситуації є ефективним засобом стимулювання мовленнєвої діяльності учнів.

Наприклад, гра «Запитай — відгадай». Учитель розкладає на столі малюнки із зображенням різних предметів. Хтось із учнів підходить до столу і вибирає один малюнок. Інші намагаються відгадати, що зображено на ньому. Вони ставлять запитання, на які школяр відповідає одним словом: «так» або «ні». Наприклад, учень вибрав малюнок із зображенням книжки. В класі відбувається така розмова:

—Це живе? (Ні).

—Це одяг? (Ні).

—Потрібне для навчання? (Так).

—У ньому пишуть? (Ні).

—Це книжка? (Так).

Діти вчаться правильно і доцільно формулювати запитання, щоб якомога швидше відгадати задуманий предмет.

Гра «Ланцюжок запитань»: за умовою цієї гри кожен учасник має сформулювати запитання так, щоб на нього не можна було відповісти одним словом («так» чи «ні»), тобто хтось із однокласників має дати розгорнуту відповідь.

Роботу можна дещо урізноманітнити, ввівши елемент змагання. Наприклад, учитель називає запитання "Про кого?". Учні якомога швидше додають слова: прочитав, дізнався, розповів, почув, згадав, написав, запитав тощо. Виграє той, хто скаже останнє слово.