регистрация /  вход

Особливості розвитку соціально-педагогічних ідей та практики у 60-80 рр. ХХ ст (стр. 1 из 6)

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра соціальної роботи

і соціальної педагогіки

КУРСОВА РОБОТА

з технологій соціально-педагогічної діяльності

на тему:

«Особливості розвитку соціально-педагогічних ідей

та практики у 60-80 рр. ХХ ст.»

Виконала:

студентка групи СПз06-1

Гладущак О.В.

Перевірив:

Поліщук Ю.Й. – доктор

педагогічних наук, професор

Романовська Л.І. –

науковий керівник

Хмельницький 2010

Зміст

Розділ І Теоретичне обґрунтування розвитку соціальної педагогіки 60-80рр. ХХст.

Вступ...................................................................................................................

1.1.Становлення соціальної педагогіки у ХХ ст.........

1.2.Загальні відомості про розвиток соціальної педагогіки у 60-80 рр.XXст................

1.3. Розвиток соціального виховання у другій половині ХХст.

1.4 Діяльність тимчасового науково-дослідного колективу «Школа-мікрорайон»...............

1.4.В.О.Сухомлинський, як соціальний педагог.....

1.5. Теорія соціального научіння Л.Занкова................

Розділ ІІ Практичне значення соціально-педагогічних ідей ХХст.

2.1. Досвід і перспективи розвитку соціально-педагогічних ідей ХХст.

2.2. Практичне застосування соціально-педагогічних ідей 60-80рр ХХст

2.3. Рекомендації щодо застосування соціально-педагогічних ідей ХХст.

Висновки.....................................................................

Список використаних джерел....................................

Вступ

Під суспільним (соціальним) вихованням розуміють виховання, яке спрямоване на забезпечення гармонії суспільних і особистих інтересів, балансу між відповідальністю суспільства перед особистістю і особистості перед суспільством шляхом безпосередніх людських відносин, а також за допомогою спеціально створених для цієї мети суспільних інститутів (благодійних фондів, організацій, товариств, асоціацій тощо).

Проблеми суспільного виховання вивчає соціальна педагогіка (лат. socium - суспільство). У кінці XX ст. соціальна педагогіка виділилась як самостійна галузь педагогічних знань. Вона вивчає освітньо-виховний потенціал суспільства, способи педагогізації соціального середовища для більш успішної соціалізації і розвитку особистості протягом всього життя. Зокрема, досліджує вплив сім'ї, неформальних об'єднань, засобів масової інформації, церкви. У полі зору соціальної педагогіки знаходяться проблеми "груп ризику", до яких входять люди, які волею долі опинилися в складних і критичних умовах, - безробітні, бомжі, наркомани, п'яниці, проститутки, злочинці, хворі, ті, що вийшли із місць позбавлення волі і потрапили у злочинні групи і заборонені релігійні секти. Цим людям особливо потрібна кваліфікована педагогічна допомога. Соціальна педагогіка вивчає також особливості процесів виховання у зрілому і похилому віці, в умовах трансформації людських взаємин під пресингом ринкових відносин, жорсткої конкурентної боротьби. Цікавлять її і проблеми ділової кар'єри, жіночого виховання, задоволення роботою, організації дозвілля. Вона шукає шляхи активного співробітництва з церквою у духовному розвитку людей.

У розвинутих країнах практична організація суспільного виховання виділилася у професійне заняття і одержала назву "соціальна робота". Як система гуманістичних послуг тим, хто цього потребує, соціальна діяльність виникла ще у біблейські часи (як добродійність, релігійний обов'язок людини), однак як професія, що вимагає спеціальної підготовки, визнана лише в кінці минулого століття.

Об єкт : Соціально-педагогічні ідеї та практика 60-80рр. ХХст.

Предмет : Особливості розвитку соціально-педагогічних ідей та практики у 60-80 рр. ХХ ст.

Мета: Теоретично обгрунтувати та надати рекомендації щодо застосування у навчанні і вихованні соціально- педагогічних ідей 60-80 рр. XX ст.

Завдання:

1.Проаналізувати стан вивчення соціально-педагогічних ідей 60-80 рр.

2.Описати характерні особливості розвитку соціально-педагогічних ідей та практики у ХХ ст.

3.Охарактеризувати соціально-педагоічні ідеї педагогів XX ст.

4.Визначити новизну соціально-педагогічних ідей та практики у 60-80 рр. ХХст.

5. Надати рекомендації працівникам соціальної сфери, щодо використання творчих знахідок соціально-педагогічної теорії і практики ХХст. в сучасних умовах.

1.На початку XX ст. з ідеєю об'єднання всіх виховних можливостей суспільства виступив професор з Німеччини Пауль Наторп (1854-1924). Він уважав, що «виховання народу не є ізольованим завданням, а має бути поєднане з усім народним життям» [21; С.10]. Значний вплив на розробку різних аспектів соціального обслуговування, соціальної педагогіки 20-х років XX ст. мала діяльність німецьких фахівців Германа Нола та Гертруди Боймер. Так, Г. Нол вважав, що для реалізації ідей соціальної педагогіки потрібні спеціально підготовлені фахівці. Він значно розширив сфери соціальної педагогіки, вийшовши за межі сім'ї та школи. На думку Г. Нола, використання терміна «соціальна педагогіка» має відношення до таких сфер, як робота в дитячих сад­ках та яслах, молодіжних клубах, робота з правопорушниками, професійне навчання безробітних, церковна діяльність тощо. Г.Нол видав перший підручник із соціальної педагогіки.

Одним із провідних спеціалістів у сфері соціальної роботи і соціальної педагогіки в Німеччині була також Г. Боймер. Вона відома своєю участю в розробці програм для соціальних служб Європи. Гертруда Боймер визначала соціальну педагогіку як інструмент соці­альної політики. На її думку, слово «соціальний» у словосполученні «соціальна педагогіка» означає спрямованість педагогіки на соці­алізацію дітей відповідно до їх потреб і безвідносно до матеріального стану та статусу їхніх батьків. В одній із своїх програм Г. Боймер визначила три основні напрями соціально-педагогічної діяльності: моніторинг (наставництво) і корекційну діяльність (мається на увазі соціальна корекція); виявлення причин (політичних, культурних, економічних та інших) соціальних проблем і наслідків їх впливу на сім'ю та окремих клієнтів; забезпечення «лікувальною» допомогою дітей, які мають труднощі у навчанні та розвитку.

Прогресивні ідеї та методи соціальної педагогіки Німеччини знайшли відображення в англо-американських системах соціальної роботи. Певною мірою, завдяки англо-американським зусиллям відбувся процес відновлення діяльності соціальних і соціально-педагогічних служб, зокрема молодіжних, у Німеччині після другої світової війни. Вони розглядались як засіб реалізації американсь­кої програми, що була спрямована на «звільнення» Німеччини від нацистської ідеології. В цей самий час у США та Європі набули поширення погляди американського педагога, філософа, засновни­ка педагогіки прагматизму Дж. Дьюї. Підкреслюючи значення освіти та виховання, Дж. Дьюї в одній із своїх ранніх праць «Моє педагогічне кредо» вказував на те, що саме виховання є головним методом соціального прогресу та соціальних реформ. Значне місце в роботах Дж. Дьюї відведено проблемі взаємодії школи та середо­вища, зокрема, общини. Він стверджував, що все соціальне оточен­ня дитини впливає на неї, допомагає або ускладнює її виховання. Завдання, яке прагнув розв'язати Дж. Дьюї, зводилося до того, аби перетворити школу в общину в мініатюрі, суспільство із зародку». Він розглядав школу як один із механізмів, який може допомогти дитині пройнятися духом служіння суспільству [21; С.11]

2. Особливо активно соціальна педагогіка розвивається в останні десятиріччя. Ідеї соціальної педагогіки в Україні зародилися па початку XX ст. Це виявлялось у соціально-педагогічній діяльності церков і благодійних організацій, поступовому виокремленні уявлень про створення різноманітних інститутів виховання як осередку соціалізації особистості. В той час питання, пов'язані з суспільною опікою, належали до компетенції держави. У педагогічній галузі був сформований соціально-педагогічний напрям досліджень (С.Русова, О.Музиченко, Я.Чепіга, П.Холодний, С.Сірополко). Як свідчить аналіз наукових джерел і досліджень фахівців щодо генезису школи соціальної педа­гогіки і науки в Україні, даний процес здійснювався в декілька етапів. Умовно розрізняють три етапи розвитку.

Перший – 60-ті рр. Це період емпіричного пошуку, появи в соціально-педагогічній практиці категорій працівників, спеціально орієнтованих на організацію виховної роботи в соціумі (організатори позакласної і позашкільної роботи школи, працівників поза шкільних закладів, педагогіки-організатори і вихователі, які працюють в закладах інших відомств). Цей етап можна назвати організаційно-емпіричним

Другий етап – 70-80рр., коли суспільна потреба, досягнення передового досвіду соціально-педагогічної роботи вивели проблему на якісно-новий рівень. Активний розвиток отримали різноманітні комплекси: соцільно-педагогічні, культурно-спортивні, сільські школи-комплекси та ін. В педагогічній науці цей період характеризувався посиленням уваги дослідників до проблем соціальної педагогіки, спробою осмислити і розглянути ідеї педагогіки середовища, проблеми і протиріччя її розвитку в новій соціально-економічній ситуації.

На третьому етапі, до кінця 80-х років, в країні дозріли всі передумови для переходу від окремих адресів передового досвіду соціальної педагогіки до державного рівня вирішення проблеми, до створення системи соціальних служб з розгалуженою інфраструктурою їх кадрового забезпечення.

50-60-ті роки XX ст. були відзначені дискусією про предмет соціальної педагогіки. її розпочав німецький педагог Е.Моленхауер. Він розглядав соціальну педагогіку як допомогу молоді з боку суспільства у швидкій адаптації до соці альної системи, протидію негативним відхиленням від норм поведінки. Г.Пфафоренберг доповнював соціальна допомога потрібна не тільки молоді, але й дорослому населенню.Учасники дискусії висловлювали заперечення проти терміну «соціальна педагогіка», оскільки вважали, що його зміст, полягає в соціальному патронажі, соціальній допомозі безпритульним тощо. Деякі автори виступали за обмеження сфери соціально-педагогічної діяльності до рівня «індивідуальної кризової роботи». Виникло навіть відповідне терміноутворення для позначення цього індивідуалізованого впливу: «виховні заходи у виключних обставинах», які мать здійснюватись у певних закладах із метою заповнення «дефіциту» в процесі соціалізації молоді.