Деньги и их функции (стр. 3 из 5)
Коли функціонували повноцінні гроші, в обігу перебувала лише необхідна кількість грошових одиниць, Роль регулятора цієї кількості стихійно виконувала функція грошей як засобу нагромадження. Коли, наприклад, потреба у грошах зменшувалася, частина їх "випадала" з обігу, перетворюючись на скарб. Якщо, навпаки, потреба обігу в грошах зростала, то додаткова кількість їх надходила в обіг із скарбу. Функція засобу нагромадження скарбів відігравала роль привідних і відвідних каналів грошового обігу. Тому у ньому не могло бути надлишку грошей.
Однак в обігу, крім повноцінних грошей, із XVII ст. перебувають паперово-кредитні гроші, підпорядковані закону обігу паперових грошей. Сутність цього специфічного закону полягає в тому, що кількість грошей у сфері обігу повинна дорівнювати кількості золотих грошей, потрібних для нормального функціонування товарообороту. Кожен паперовий долар прирівнювався до золотого і мав таку саму купівельну ціну, як і золотий. Закон обігу паперових грошей діяв в умовах, коли в основі грошової вартості лежало золото.
Згідно із сучасною кількісною теорією грошей і цін, основоположником якої є американський економіст І.Фішер, кількість грошей в обігу визначається за формулою:
Р . Y
К =V
де Р— абсолютний рівень цін; V— реальний обсяг виробництва;V— швидкість обігу грошей.
Із сформульованих законів випливає дуже важливий принцип грошового обігу, а саме: у підтриманні рівноваги в економіці, збалансованості попиту та пропозиції важливу роль відіграє грошова маса. Вона є сумою купівельних та платіжних засобів, що обслуговують господарський обіг і належать державі, фірмам та окремим особам. У грошовій масі розрізняють активні гроші, які використовуються в готівковому та безготівковому обігу; пасивні гроші (заощадження, резерви, залишки на рахунках), які лише потенційно можуть використовуватися в угодах. Переважна частина грошової маси — різні види банківських депозитів (кредитних грошей), а також деякі види цінних паперів, що мають таку саму купівельну спроможність, як і банківські рахунки (рис.2). У наш час грошова маса формується на основі кредитів. Це означає, що банківська система, надаючи кредити підприємствам, організаціям, окремим особам, збільшує грошову масу, оскільки в обіг при цьому надходить додаткова кількість загальної купівельної спроможності, що спричиняє зростання цін.
У структурі грошової маси в Україні у 1998 р. грошовий агрегат Мо (кошти поза банками) становив 48%, М1 (кошти на розрахункових і поточних рахунках) — 20%, М2(термінові депозити та інші кошти) — 31%, М3(кошти клієнтів за трастовими операціями банків) — 1%.
Зростання швидкості обігу грошей зумовлене також активним втручанням держави у процес відтворення капіталу, посиленням одержавлення кредитно-фінансової сфери й розвитком кредитної системи, вдосконаленням безготівкових платежів. Так, якщо на початку 20-х років резервним банкам потрібно було 8 днів для виконання взаємних розрахунків, то нині — лише 2 дні. Швидкість обігу грошей зростає завдяки широкому впровадженню чеків. Так, депозитно-чекові операції обслуговують нині майже 90% усіх грошових платежів у США, а кожен чек у середньому 10 разів переходить із рук у руки. Факторами прискорення обігу грошей є розвиток функцій комерційного, банківського кредиту, збільшення поточного споживчого кредиту, впровадження комп'ютерних систем та ін.
| М2 + депозитні сертифікати + державні цінні папери | |||||
| М1 + термінові вклади населення в ощадних банках | |||||
| Наявні гроші Мо+ засоби на розрахункових рахунках юридичних осіб + депозити до запитання в Ощадбанках + депозити в Ощадбанках + депозити в комерційних банках + кошти Держстраху | |||||
| Банкноти в обігу | Монети в обігу | Залишки готівки в касах підприємств і організацій | |||
| Мо | М1 | М2 | М3 | ||
Рис. 2. Структура грошової маси в Україні.
IIТрадиційні та сучасні форми безробіття. Способи регулювання зайнятості.
1. Зайнятість та її основні форми. Зайнятість з погляду речового змісту — це діяльність людей, спрямована на задоволення особистих, колективних та суспільних потреб. З погляду суспільної форми — це певна сукупність соціально-економічних відносин між людьми з приводу забезпечення працездатного населення робочими місцями, формування розподілу і перерозподілу трудових ресурсів для його участі в суспільне корисній праці і забезпечення розширеного відтворення робочої сили.
Ця сукупність соціально-економічних відносин виявляється у певних економічних категоріях: індивідуальна (сімейна), колективна трудова діяльність, процес праці, інтенсивність та продуктивність, мобільність робочої сили, загальноосвітня та професійна підготовка кадрів, заробітна плата та ін.
Діалектична єдність речового змісту і суспільної форми втілюється в синтезуючому визначенні зайнятості як економічної категорії.
Зайнятість — система соціально-економічних відносин між людьми, що виникає в процесі їх діяльності, зорієнтованої на задоволення потреб людей, а також при забезпеченні працездатного населення робочими місцями та здійсненні розширеного відтворення робочої сили.
Відповідно до Закону України "Про зайнятість", прийнятого Верховною Радою України у 1991 р., до зайнятих належать особи, що працюють за наймом, працюють самостійно (ІТП, підприємці, творчі працівники, члени кооперативів, фермери); обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, громадських об'єднаннях; які проходять дійсну службу у Збройних силах; які одержують професійну підготовку або перепідготовку з відривом від виробництва, учні та студенти денних форм навчання; направлені на виконання громадських оплачуваних робіт; ті, що виховують малолітніх дітей, доглядають за хворими та людьми похилого віку; громадяни інших країн, які працюють у народному господарстві України.
Розрізняють три основні види зайнятості: повну, раціональну й ефективну.
Повна зайнятість — надання суспільством усьому працездатному населенню можливості займатися суспільне корисною працею на основі якої здійснюється індивідуальне (у межах сім'ї) та колективне (з участю фірм, компаній, держави) відтворення робочої сили і задоволення всіє! сукупності потреб.
Раціональна зайнятість — зайнятість, яка має місце в суспільстві з урахуванням доцільності перерозподілу та використання трудових ресурсів, 'їх статевікової та освітньої структури.
Цей вид зайнятості не завжди буває ефективним, оскільки здійснюється для поліпшення статевікової зайнятості, залучення до трудової діяльності працездатного населення окремих відсталих регіонів тощо.
Ефективна зайнятість — зайнятість, що здійснюється відповідно до вимог інтенсивного типу відтворення та критеріїв економічно] доцільності й соціальної результативності, зорієнтована на скорочення ручної, непрестижної, важкої праці.
Трудова діяльність за формами власності здійснюється на державних, колективних та приватних підприємствах. Приватні підприємства, у свою чергу, поділяють на індивідуальні (сімейні) трудові та приватнокапіталістичні. Переважна частина працездатного населення в розвинутих країнах світу зайнята у недержавному секторі. З погляду структури народного господарства більша частина працездатного населення працює у сфері нематеріального виробництва (майже 2/3 від загальної кількості, а в США — понад 70%). У сільському господарстві зайнято від 2,5 до 5% загальної кількості робочої сили, в Україні — до 18%.
Розрізняють основну й спеціальні форми зайнятості. Основну форму регулює трудове законодавство і типові правила внутрішнього розпорядку щодо різних категорій працівників. Спеціальні, або нетрадиційні, форми зайнятості (робота вдома, за сумісництвом, індивідуальна й кооперативна трудова діяльність та ін.) здійснюються відповідно до спеціальних правових норм. У США та .Англії такими формами зайнятості охоплено понад 30% робочої сили.
У країнах колишнього СРСР, у тому числі в Україні, переважає тип зайнятості, що відповідає технологічному способу виробництва, який базується на ручній та механізованій праці. Це переважання промислової та сільськогосподарської діяльності з широким застосуванням простої фізичної праці (понад 40% загальної кількості працюючих). Розвинуті країни світу пройшли цей етап у 40-50-ті роки XX ст. Нині там активно формується інформаційний тип зайнятості, тобто переважання у складі працюючих осіб, пов'язаних з відтворенням людини, збиранням, переробкою та наданням інформації у сфері виробництва й обігу та ін. Зростають витрати на підготовку якісної робочої сили у високотехнічних галузях промисловості. У США, наприклад, проходять перепідготовку 75—85% керівників, спеціалістів, робітників. У приватному секторі щороку навчається майже третина зайнятих.
У сучасних умовах здійснюється активне регулювання ринку робочої сили. Держава впливає на попит робочої сили через розвиток державного підприємництва, створення й реалізацію програми громадських робіт (будівництво доріг, мостів тощо), надання премій підприємцям за створення робочих місць в економічно відсталих районах, підготовку та перепідготовку кадрів та ін. Регулювання державою пропозиції робочої сили здійснюється через скорочення тривалості робочого дня, розвиток освіти, охорони здоров'я, допомогу безробітним, їх перекваліфікацію, створення бірж праці тощо.