Анархічний політичний режим часто буває представлений такими своїми компонентами, як:
1) відсутність системи ефективного нормативного регулювання суспільних відносин, свавілля сильнішого або більш спритного, відсутність гарантій безпеки населення та представників органів політичної влади;
2) конфронтація владних структур, відсутність ефективних форм координації їхніх дій;
3) ерозія загальної ідеї єдиної політичної системи (що виявляється в діяльності впливових сепаратистських сил та сил, що претендують на виключне право репрезентувати "справжні інтереси народу" та вимагати заборони діяльності своїх опонентів);
4) втрата (у деяких випадках) вищими органами політичної влади монополії на організоване застосування насиля.
І, нарешті, суттєві елементи охлократичного політичного режиму характеризують політичне життя України тою мірою, якою її владним структурам притаманні:
1) некомпетентність, презирливе ставлення до знань, до досвіду світової цивілізації, зокрема постійні намагання неадекватними реальній ситуації простими засобами і дуже швидко розв'язувати складні проблеми суспільного життя, що потребують для свого вирішення довгої копіткої праці;
2) відсутність у представників органів політичної влади реального почуття громадянської відповідальності перед народом своєї країни та світом; 3) рекрутування певної частини правлячої політичної еліти з середовища "соціальних низів" та "маргінальних верств" суспільства, представники яких жадають швидкого підвищення свого індивідуального та групового соціального статусу та покращення матеріального рівня життя.
Передбачити напрямки подальшої еволюції політичного режиму сучасної України досить складно, тому що характер цієї еволюції залежатиме від дуже великої кількості факторів (у тому числі випадкових), і не лише внутрішніх, тобто таких, що мають відношення до процесів всередині України, але й зовнішніх - тих, що стосуються процесів у інших країнах та у світовому співтоваристві в цілому. Однак з достатньо високим ступенем вірогідності можна припустити, що збережеться тенденція до посилення того чи іншого роду реформаційного авторитаризму.
Як і було за Радянського Союзу до волі народу не прислухаються і зараз. І, взагалі, старі норми і ідеали ще надто глибоко сидять в мозку нашого народу. Розглянемо сучасне становище нашої країни, спираючись на чинники, які впливають на демократичний розвиток України.
По-перше, як я вже зазначала вище, громадяни України, особливо старше покоління, живуть як мінімум за половиною старих, комуністичних, принципів. Старі догми і правила поведінки керують їхними вчинками, а люди, спираючись на них, і не відчувають їхнього впливу на свої думки та дії. Але існує також і інша група населення, яка свідомо керується недемократичними правилами. І це не тільки "комуністи старої закалки", або нові комуністи; окрім них існує ще багато людей зі своїми нормами і ідеалами, які заважають сприймати демократію в тому розумінні, яке закладене в визначення цього поняття. Це, наприклад, націоналісти з Західної України, соціалісти чи просто люди без яких-то було б конкретних політичних уподобань, але які несвідомо суперечать в своїх думках принципам демократії. Це перший чинник, на мою думку, який впливає на розвиток демократії в нашій країні.
За другий чинник я хотіла б взяти різноманітність партій і організацій, які задля самозабезпечення і власного розвитку на суспільних сходах проповідують принципи недемократичного суспільства. Це - комуністи, які обіцяють стабільне життя і економіку (недосяжні мрії); ті ж націоналісти, які закликають боротись за визнання нації; соціалісти - зовсім райдужні мрійники тощо. І це ще не весь список таких "обіцяльників", які затьмарюють очі населенню України своїми обіцянками, щоб дістатись до влади. Та й ті ж "демократи" не кращі за усіх інших - ті ж обіцянки і мрії. Рідко знаходиться партія, яка б наполегливо спрямовувала свої дії на справжній розвиток демократичного суспільства.
Третій фактор - це правління держави, і, взагалі, урядовці. Небачений розвиток корупції в усіх гілках влади після розпаду СРСР сам собою вже заперечує демократію. А хто ж приймає ці рішення і закони, які начебто повинні йти на користь розвитку демократичного суспільства? Ці ж самі голови владних структур, які "правдами і неправдами" проникли до верхівки суспільства. Народні обранці - депутати - збагачують кишені, а не працюють на користь їх обиравших - народа. Та навіть ті, хто не намагаються "нагріти руки у багаття влади", хоча їх не так вже і багато, не можуть протидіяти такій масі інших своїх колег. Деякі з них і не намагаються - стоячи з боку, а деякі просто так довго жили за іншими принципами, що їм просто не хочеться з ними розставатися.
За четвертий фактор я хотіла б взяти саме розвинутість нашого суспільства в політичному відношенні. Починаючи від простого середньорозвиненого громадянина і закінчуючи людьми, які стоять в правлінні,- більшість не має належної політичної освіти. І це звичайно сказується на рішеннях які приймає держава. Ці рішення не мають належного підгрунтя, тобто вони не можуть бути правильними, якщо їх приймають неосвічені люди. І звичайно, що цій освіті не було звідки братись, оскільки усе населення колишнього Радянського Союзу виховувалось на пропаганді партії, тобто комуністичних принципах. А значить і те населення, яке б хотіло отримати належну політичну освіту не мало змоги цього досягнути. І цей чинник можна вважати основним серед тих, які впливають на розвиток демократичної держави, оскільки постає питання: звідки візьметься демократія в нашому суспільстві, якщо люди не можуть навіть зрозуміти, що це слово означає, не говорячи вже про те, щоб визначити це поняття.
Існує ще велика кількість факторів, які можуть вплинути і впливають на розвиток демократії, але все ж таки переліченні чинники - основні в нашій державі і найбільше впливають на розвиток суспілства взагалі.
Хоча я зобразила становище в нашій країні дуже песимістичним, все ж існують і позитивні моменти, як то прийняття демократичних законів і їх впровадження у життя. Прийнята Конституція України - перше підтвердження цьому. Залишається сподіватись, що ті демократичні засади, які в неї закладені будуть виконуватись у майбутньому.
Також існують і люди в правлінні, і в населенні, які щиро вірять в демократичне майбутнє України і намагаються запровадити такі принципи в життя. Будемо сподіватись, що цих людей стане більше і вони візьмуть справу демократичного розвитку країни в свої руки. А якщо цього не відбудеться, то через покоління, можливо не одне, все ж таки зміняться старі правила і догми, і тоді запанує на нашій багатостраждальній землі влада народу.
Література:
Þ Гуггенберг Б. Теорія демократії. //Поліс, 1991, №4.
Þ Якушик В. Різновиди політичних режимів. //Віче, 1995, №9
Þ Характер політичного режиму. //Політична думка, 1993, №1
Þ Бабкіна О. Політологія. Посібник для студентів вузів. Київ, 1998.
Þ Дзюба І. Політологія. Курс лекцій. Київ, 1993.
Þ Лазоренко О. Теорія політології. Для тих, хто прагне успіху. Київ, 1996.
Þ Потульницький В. Нариси з української політології. Київ, 1994.
Þ Потульницький В. Теорія української політології. Курс лекцій. Київ, 1993.