З цього приводу наведемо вислів Естер Дайсон, голови міжнародної організації, що відповідає за функціонування адрес інтернету – ICANN (пані Дайсон, яку учасники ринку називають "живою легендою" інтернету, входить в число 50 найвпливовіших людей у світі інформаційних технологій): “створювані інтернет-ресурси державних органів є більшою мірою інформативними, ніж функціональними”. Хоча пані Дайсон вела мову про Російську Федерацію, цей висновок буде цілком вірним і стосовно України. Як не прикро, в основному державні інтернет-ресурси є презентаційними проектами – в гіршому випадку вони представляють (хоча швидше рекламують) керівника області, в кращому – саму область. І лише кілька офіційних сайтів облдержадміністрацій можна з більшою чи меншою достовірністю назвати бізнес-ресурсами, що все ж краще за безцільну презентацію. Проте про чітку сервісну організацію інформаційного ресурсу, про орієнтацію на зручність і потреби саме пересічного користувача, що має певне питання, яке сподівається розв’язати за допомогою електронної адміністрації – про це не може йтися, на жаль, в жодному випадку.
З іншої точки зору, більшість користувачів самі слабко уявляють, що їм може бути потрібно на урядовому сайті, яким він має бути, аби з ним було зручно працювати. В українських користувачів мережі поки що не сформувалось жодних пріоритетів стосовно можливості взаємодії з урядом в інтернеті. Це яскраво проілюструвало дослідження, проведене Інститутом Інформаційного суспільства. Було запропоноване питання: “Якими повинні бути критерії оцінки офіційних сайтів і порталів державних структур і служб?” Респонденти могли обрати один з чотирьох варіантів відповіді: критерій не важливий; важливий почасти; достатньо важливий; важливий. Перелік критеріїв був достатньо різноманітний. Наведемо його повністю, бо насправді за належного рівня розвитку електронного уряду, коли він вже включений до системи інших функціональних елементів Інформаційного суспільства, кожна з цих характеристик має бути властивою будь-якому офіційному ресурсу.
Тож урядовий ресурс має характеризувати: інформативність; наявність внутрішньої пошукової машини; функціональність; дружність інтерфейсу; наявність он-лайнового сервісу; наявність пошти; рівень дизайну; наявність функцій для обслуговування користувачів з фізичними обмеженнями; наявність інтернет-адрес інших державних служб; наявність текстів прийнятих документів; наявність довідкових і допоміжних ресурсів для заповнення форм, оформлення заявок і т. д.; наявність портрету глави структури; наявність біографії глави структури; наявність контактних телефонів, адрес, годин роботи окремих офф-лайнових служб і відповідальних осіб; наявність сторінки новин; час оновлення сторінки новин; час оновлення сторінки документів; наявність прогнозу погоди, телевізійної програми і т.д.; наявність карт міста/району/області; наявність культурної афіші; орієнтованість на клієнта; орієнтованість на презентабельність структури; орієнтованість на сувору офіційність ресурсу; дизайн, розрахований на максимально швидке завантаження сторінки; наявність історичної довідки про місто/країну/область; наявність проектів документів; наявність форуму для обговорення проектів документів; наявність зобов'язань відповідальних осіб державного органу відносно звернень громадян і обмеження часу на відповідь; наявність гіда по місту/району/країні/області; наявність інформації про економічні ресурси міста/країни/області; наявність бізнес-порталу з інформацією про основні бізнес-структури міста/області/району, їхні контактні телефони/адреси, фінансова інформація і т.д.; наявність адрес соціально значущих об'єктів – шкіл, лікарень, аптек, поліклінік, органів місцевого самоврядування, театрів, кінотеатрів, бібліотек, вузів і т.д. міста/району/області; мова сайта; двомовне (укр/рос, укр/англ, рос/англ), тримовне виконання сайта; наявність чатів з представниками влади.
В результаті пріоритетними виявились наявність новин, інтернет-адрес інших органів влади, контактних даних посадовців і структурних підрозділів даного органу влади, форуму та іншомовного варіанту ресурсу. Що і свідчить про цілковиту відсутність уявлення про функції навіть не стільки інтернет-ресурсу, скільки самого органу влади. Що, в принципі, цілком можна пояснити слабкістю інститутів громадянського суспільства в Україні. Але тим серйознішим є завдання державних органів і, зокрема, відповідальних за розроблення інтернет-ресурсів.
Таким чином, клієнти не знають, чого вимагати, урядові служби не уявляють, що пропонувати – і, ймовірно, навіть не замислювались іще над питанням власної відповідальності за формування специфічних (що стосуються послуг урядових сервісів) інформаційних потреб громадян і, що важливіше, за формування соціальної і психологічної мотивації громадян – підстав, спираючись на які громадянин вирішуватиме, потрібен саме йому електронний уряд чи ні, що саме йому потрібно, наскільки це важливо особисто для нього, які це матиме наслідки тощо.
Ми ведемо мову здебільшого про громадян, проте ситуація з бізнесами та сама. Бізнеси так само не довіряють державі і всім ініційованим нею інноваціям. Підприємці настільки звикли до законів корумпованого суспільства, що пропозиції просто і доступно вирішувати більшість питань діяльності бізнесу в обхід чиновників взагалі сприймають надзвичайно скептично – все одно кінець-кінцем треба буде звертатися не до порталу, а до клерка, і той вже свого не упустить. Тендери в інтернеті сприймаються лише як чергова ширма для звичної діяльності за домовленістю і за хабар. І треба зауважити, що держава, зокрема уповноважені нею посадовці, саме такі схеми і запроваджує – звичайно, як пробні і тимчасові. Але це означає, що не змінюється принцип.
В першій частині ми обґрунтували специфічну для України і посттоталітарних країн загалом необхідність делегувати ініціативу запровадження електронного уряду і всю фінансову і правову відповідальність за його формування саме державі. Проте наведена нами аргументація не виключає участі інших двох секторів – громадського і бізнесового. Більше того, оскільки провідна роль може належати тільки державі – принаймні на даному етапі – тим відповідальнішою є “допоміжна” роль громадської і бізнес-ініціативи. Хоча в якості і першої, і другої ми розглядаємо фахові спільноти – спеціалістів у сфері ІТ, одні з яких розпоряджаються капіталом, а інші ні. Їхня роль найвідповідальніша, бо, на відміну від держави, вони чітко уявляють можливості і обмеження ІТ і розраховують не лише на більш чи менш вдалу компіляцію чужих рішень. Фахівці точно знають, навіщо ІТ державі, громадянину, бізнесмену. Тож, відповідно, знають, яких заходів варто вживати і чому, а яких кроків варто уникати і з якої причини. Урядовці ж розриваються між налагодженими традиційними схемами і вигідними, але неапробованими інноваціями. Яскравою ілюстрацією є скарга виконавчого директора сайта російського “ГИБДД” Василя Чучупала на форумі "Технології і рішення для електронної Росії", що його пропозиція опублікувати на сайті квитанції для оплати дорожнього податку зіткнулась з опором постачальників бланків квитанцій, які боялися втратити ринок. 3 Хоча, слід зауважити, в Російській Федерації ідея електронного уряду знайшла неабияку підтримку, незважаючи на ті ж вади запровадження, що і в Україні.
Що ж до нашої держави, формально і її уряд включився до процесів інформатизації. Загальний перелік створених електронних сторінок доволі значний. Але ми зосередимось на ресурсах регіональних органів влади. Адже таку ж розгалужену систему локалізованих ресурсів мають хіба що податківці – але за існуючих процедур взаємодії з цією структурою мало хто наважиться заповнювати будь-які форми самостійно, без консультацій з працівниками податкової служби. Окрім того, система електронних платежів, лише починає запроваджуватись, а закон про електронний цифровий підпис тільки розглядається Верховною Радою. Тож, відповідно, ця служба не є он-лайновою, а створені ресурси на повну силу – з цілком об’єктивних причин – зможуть працювати нескоро. Ресурси центральних органів влади так само не відповідають вимогам електронного уряду чи, принаймні, он-лайнового сервісу – на причинах ми зупинимось нижче.
Таким чином, лишаються сторінки регіональних органів влади – за визначенням вони мають бути пристосовані до використання щонайширшими верствами громадян, мати достатньо широкий спектр функцій, аби не потребувати в обов’язковому порядку прийняття якихось спеціальних нормативних актів, і бути придатними для виконання своїх функцій чи не з першого дня запуску. Аби з’ясувати, що було створено на лютий 2002 року, проаналізуємо використані засоби (як суто технічного виконання, так і формування змістового наповнення) і, виходячи з цього, спробуємо сформулювати мету створення цих ресурсів. Додамо, що більшість цих ресурсів включена до переліку регіональних органів влади на сайті Кабінету Міністрів України. 4
Аналіз зроблено з точки зору пересічного україномовного користувача, що є громадянином України і мешканцем відповідної області – себто, чиї інтереси суто прикладні. Відвідувач сайта апріорі шукає конкретні відомості і намагається вирішити цілком певні питання, а не знайти матеріал для читання чи перегляду ілюстрацій. Висновки не систематизовано, а подано відповідно до внутрішньої структури сайтів – себто, доволі хаотично.
Почнемо з Вінниці. Сайт україномовний. Інтерфейс назвати інтуїтивним можна лише з натяжкою, дизайн не ергономічний – занадто темний, очі швидко втомлюються. Початкова сторінка – новини Поділля – доволі швидко завантажується, оновлення – через день, є архів новин, зворотній зв'язок – заповнена форма електронного листа. Зміст: Є розділ розпоряджень голови ОДА: останні розпорядження – за грудень, перші – з початку 2001 р.. Також є телефони ЗМІ, сторінка огляду преси за тиждень. В розділі освіта – активні лінки учбових закладів та тематичних сайтів, що є чи не єдиним плюсом ресурсу. В англійському варіанті початковою є “Наш Край” (карта і загальні дані), відсутні новини та тексти постанов, деякі лінки неактивні, вміщено фото міста. Загалом інформативність сайту невелика.