Смекни!
smekni.com

Громадянське суспільство (стр. 2 из 2)

2. Політична мережа складається для вироблення угод у процесі обміну ресурсами, наявними в акторів, що передбачає їх зацікавлення одне в одному.

3. Важливим елементом політичної мережі є кооперативний інтерес, що відрізняє її від ринку, де кожний учасник дбає передусім про власні інтереси.

4. Між учасниками мережі утворюються горизонтальні зв'язки, оскільки вони, ці учасники, стосовно можливості формування спільного рішення всі рівні.

5. Мережа - це договірна структура, заснована на погоджених формальних і неформальних правилах комунікації, у яких діє особлива культура консенсусу.

В цілому така мережа є системою державних і недержавних утворень у певній сфері політики, які взаємодіють між собою на базі ресурсної залежності задля досягнення згоди з політичних питань, що цікавлять усіх, використовуючи при цьому формальні та неформальні норми [7].

Різні інтереси в громадянському суспільстві досить ефективно захищаються через різні форми самоорганізації. Досить подивитися, як це робиться в демократичних країнах, де існує велика кількість різних громадських структур - від комітетів під'їзду в багатоповерхових будинках і комітетів кварталу в районі вілл, які покликані захищати інтереси мешканців, до корпоративних і лобістських, профспілок, благодійних та інших фондів і недержавних структур. Є, нарешті, об'єднання, покликані захищати широкі інтереси громадян - політичні партії. І вся ця маса громадських організацій діє винятково на основі ініціативи окремих громадян, за їх фінансової підтримки або коштів комерційних структур. Держава лише стежить за дотриманням законів, що регулюють таку діяльність [8].

На рівні проблем існує багато напрямів, де не обійтися без участі інститутів громадянського суспільства. Це доброчинність, освіта, засоби масової інформації, культура, весь спектр „гуманітарних операцій” тощо. Ці та інші види діяльності сприяють вивільненню держави від невластивих їй функцій і „передачі” деяких з них громадянському суспільству. Водночас громадянське суспільство діє (і, мабуть, ще довго діятиме) у межах певного простору, що визначається державними кордонами, і на грунті державних інтересів, спрямованих на досягнення спільних цілей.

У принципі відносини між громадянським суспільством і державою будуються на договірній основі: держава захищає інтереси громадян у тих сферах, у яких неурядові громадські структури неспроможні їх захистити, наприклад, охорона кордонів, охорона правопорядку, а громадяни, у свою чергу, справно платять податки.

У ліберальній моделі соціальні відносини як у приватному секторі, так і між приватним і державним секторами мають різний вигляд, але здійснюються вони вільними громадянами в ім’я їх інтересів та захисту їх свобод. Концепція Р. Нозика про людей, які „ існують відособлено”, між якими „неможливий будь-який морально-етичний баланс” і чия „волюнтаристська згода” необхідна при кожному кроці на шляху до створення політичних відносин, добре вловлює слабку ланку людських відносин у традиційній ліберальній концепції. Саме тому ліберальну модель можна назвати також моделлю соціального договору.

Політична, економічна й соціальна стабільність у демократичному суспільстві тримаються на сформованій системі взаємної відповідальності влади, бізнесу і громадянського суспільства, що передбачає розвинене соціальне партнерство, покликане гармонізувати їх інтереси. Саме в такому контексті можна відзначити, що зближення інтересів консолідує суспільство.

У цьому зв’язку зростає роль еліт, які мають бути каталізатором консолідації всього суспільства з метою реалізації взаємодовіри між владою, бізнесом і громадянським суспільством. У той же час держава має навчитися погоджувати демократичними способами суперечливі інтереси різних верств і груп суспільства, у тому числі й еліт.

Основними акторами демократичної консолідації є національні еліти й лідери, які виражають інтереси різних соціальних груп і мають у своєму розпорядженні реальні ресурси та можливості для вироблення рішень з модернізації політичної системи, розбудови правової держави і громадянського суспільства. У цьому плані необхідно дотримуватися важливого методологічного підходу, який вимагає, що у вирішенні соціальних проблем необхідно виходити не тільки з нинішньої ситуації, але й бачити історичну перспективу. Услід за К. Поппером скажемо, що майбутнє залежить від нас, над нами не тяжіє жодна історична необхідність. Тому об’єктивно необхідно, з одного боку, підтримувати соціальну й політичну стабільність як необхідну умову подальшого розвитку й удосконалення громадянського суспільства, а з іншого боку, необхідно створювати нові умови, можливості та механізми для поєднання і гармонізації інтересів громадянського суспільства й держави у вирішенні актуальних проблем, викликаних модернізаційними процесами.

Консолідація інтересів не може зводитися лише до політичних аспектів демократизації, тому що вона містить у собі такі параметри, як модернізація країни, прилучення до інтеграційних європейських процесів тощо. У цьому випадку головні актори політичного життя повинні мати спільні погляди на модель і вектор розвитку країни, дотримання всіма представниками політичного класу правил гри, що стосуються засобів та етапів досягнення життєвих цілей.

Свобода вибору і відповідальність людини є найважливішою умовою соціального, правового, економічного, політичного й культурного прогресу. І моральний обов’язок кожного громадянина полягає в тім, щоб кожний його вчинок сприяв прогресу суспільства. Як показав Г. Ерме, громадянськість складається з трьох взаємодоповнюючих і нероздільних елементів: вона грунтується на усвідомленні єдності прав і обов’язків; передбачає наявність конкретних громадянських дій – від потреби бути інформованим до активної участі в політичних і виборчих кампаніях; спирається на систему цінностей і моральну переконаність, яка надає цій системі сенс і значення [9].

Умовою взаємозв’язку й взаємозалежності інтересів держави і громадянського суспільства є людина. Слід подолати уявлення, що громадянське суспільство і держава – антагоністи й вороги. Іншого не дано. Суперництво політичних угруповань породило міф про неможливість будь-якого миру між громадянським суспільством і державою. Звичайно, боротьба між ними точиться завжди. Але якщо вона ведеться в конституційному полі, то нічого страшного не відбувається. Небезпека виникає, коли держава або громадяни порушують закон. Але ще гірше - це покірливість, пасивність, байдужність і безвідповідальність громадян, а також млявість, розгубленість, безвільність держави. „Будь громадянином, тому що батьківщина потрібна для твоєї безпеки, для твоїх задоволень, для твого благополуччя”, - писав К. Гельвецій.Свобода вибору і відповідальність членів суспільства є найважливішими умовами для демократичного розвитку й прогресу у всіх сферах громадського життя.

Однак слід мати на увазі й інший бік проблеми взаємин держави і суспільства. Громадянське суспільство поки що існує при наявності державних кордонів, а отже й державних інтересів. І воно має враховувати ці інтереси, оскільки держава як механізм працює і на громадянське суспільство також. Громадянське суспільство має через власні інститути сприяти позитивному зовнішньому курсу держави, економічним, культурним та іншим зв’язкам країни на міжнародній арені в контексті європейської інтеграції.

У принципі йдеться не про характеристику формального статусу громадян чи їх права, добробут, сімейний стан тощо, а про характер духовних і діяльнісних загальнодержавних зв’язків різних особистостей в одній державі й у певний історичний час. Всі ми є членами нинішнього громадянського суспільства, отже об’єктивно поєднані невидимими громадянськими узами. Це узи морально-духовної солідарності - не за паспортом чи пропискою, не по крові чи вірі, не по ідеології чи соціальному статусу і тим більше не за місцем проживання, віком чи статтю, а за спільним і свідомим ставленням до життя, до себе й суспільства, за відповідальністю, якщо хочете, за увесь світ, за все людство. Саме така спільнота вільних, діяльних і відповідальних особистостей і є реальним, живим, а не міфічним громадянським суспільством.


4. Умови для ефективного існування громадянського суспільства в демократичній державі

Таким чином, сучасний етап розвитку суспільства транзитного періоду доконче потребує вироблення науково обгрунтованої стратегії розвитку. На наш думку, необхідно розробити й ухвалити на державному рівні стратегію зі створення необхідних умов для розвитку громадянського суспільства, яка включала б такі моменти:

- систему цінностей, що лежать в основі відносин між державою і громадянським суспільством;

- роль і відповідальність громадян у творенні публічної влади;

- роль освіти для формування громадянськості та захисту прав людини;

- створення нормативно правової бази для діяльності і розвитку інститутів громадянського суспільства;

- створення державно-інституціональних основ підтримки розвитку громадянського суспільства.

Отже для теоретичного і практичного вирішення проблем взаємодії та консенсусу інтересів між компонентами політичної системи і всіх секторів громадянського суспільства необхідно враховувати досягнення гармонійного розвитку всіх трьох сторін трикутника „людина – суспільство – держава”. Без розуміння тісного взаємозв’язку не відбудеться повноцінного розвитку жодної з цих ланок. Тільки таким шляхом зможемо сформувати необхідні умови для подальшого розвитку в нових демократіях повноцінного громадянського суспільства. Саме на цьому фундаменті мають базуватися нові національні ідеології, або консолідуючі національні ідеї, про необхідність яких говориться вже багато років, але сформулювати які національні еліти поки не спромоглися.

Список використаної літератури:

1. Аринин А. Н. Зрелость гражданского общества - основа устойчивого развития и безопасности России // Личность и мир. – 1999. - № 4. – С. 13.

2. Вебер М. Избранные произведения. – Москва, 1990. - С. 360.

3. Гегель Г. В. Р. Работы разных лет в двух томах. Т. 2. - Москва, 1971. - С. 53.

4. Шмиттер Ф. Размышления о гражданском обществе и консолидации демократии // Политические исследования. – 1996. - № 5.

5. Полiтична система та інститути грамадянського суспiльства в сучаснiй Українi. - Київ, 2008. - С. 10.

6. Поппер К. Открытое общество и его враги. - Москва, 1992. - С. 167.

7. Сморгунов Л. В. Сетевой подход к политике и управлению // Политические исследования. – 2001. - № 3. С. 108.

8. Харичев И. Гражданское общество и порядок // Независимая газета. – 2001. – 13 сентября.

9. Эрмэ Г. Культура и демократия / Пер. с француз. – Москва, 1994. - С. 150-157.