Смекни!
smekni.com

Державне управління та його організуюча роль у суспільстві (стр. 3 из 3)

Отже, спеціальні інститути управління утворюються для свідомого впливу людей на процеси суспільного розвитку, регулювання суспільних відносин. Сила і межі цього впливу зумовлюються природою суспільно-економічної формації і ступенем зрілості суспільства. Тому державне управління як соціальне явище, його форми, методи, принципи, характер завжди і скрізь зумовлюються потребами суспільного розвитку, що виявляються в інтересах певних соціальних верств і груп. Це явище пов'язане із системою суспільних відносин не тільки безпосередньо через реальні управлінські процеси, з приводу суспільного виробництва, а й опосередковано, через свідомість, певні форми знань, різні управлінські доктрини, теорії й концепції. Тобто на формування управлінських відносин активно впливають не тільки матеріальні відносини, а й суспільна свідомість, насамперед політико-правова та організаційно-управлінська. Проте суспільна свідомість неоднорідна і не є абстрактним поняттям, вона завжди відображає інтереси певних соціальних груп. Не є соціально нейтральними й управлінські погляди, котрі зумовлюються політико-економічними інтересами конкретних соціальних сил. Їх практична реалізація має за мету не тільки зростання ефективності суспільного виробництва через підвищення продуктивності праці та якості роботи, а й досягнення поставлених владними структурами соціально-політичних цілей. Тому характер, спрямованість і ступінь впливу на суспільні відносини тих чи інших управлінських поглядів зумовлені соціально-політичною природою сил, що стоять за ними. Вони якраз і визначають межі існуючої в тому чи іншому суспільстві системи знань, зокрема управлінських. Система політико-правової, у тому числі управлінської, ідеології завжди відображала інтереси певних соціальних сил, що перебувають при владі. Намагання офіційної радянської науки управління подати себе як виразницю інтересів усього народу не було адекватним існуючим потребам, оскільки вона формувалася і пристосовувалася для обслуговування та утвердження влади номенклатурної бюрократії, тобто вузької панівної верстви радянського суспільства. Апологетична роль науки тепер стала особливо очевидною. В буржуазному суспільстві панівними і практично реалізованими є також управлінські погляди соціальних сил (груп), що стоять при владі. Усе це не означає, що управління настільки політизоване й соціально орієнтоване, що не може виконувати загальні функції, без яких не може обійтися жодне суспільство, їхні соціальна роль і місце в сукупній діяльності, пов'язаній з управлінням, постійно зростають, особливо в демократичному суспільстві, яке розвивається у соціально орієнтованій, державній формі. Демократичне суспільство не прагне запровадити якусь соціальну систему чи модель, сконструйовану апріорі, а розвивається у пошуках найкращих варіантів соціального прогресу з метою запобігти виникненню тоталітаризму. В такому суспільстві важливе значення має оптимальна взаємодія різних типів соціальних механізмів, особливо застосування демократичних технологій виборів, переговорів, договорів, референдумів, вивчення громадської думки тощо, реалізація принципів соціального партнерства і солідарної відповідальності. За цих умов перетворююча роль державного управління полягає у забезпеченні стабільності суспільних відносин, без чого неможливо домогтися впорядкованості суспільного життя і постійно підтримувати його в такому стані. У цьому полягає головний зміст управлінської діяльності держави.

Особливо важлива роль державного управління у період переходу від однієї політико-економічної системи до іншої, коли загострюються політичні, економічні, соціальні відносини, у державі з'являються нові функції і завдання, змінюється зміст управлінських відносин, відбувається зміна державного устрою. Аристотель писав: «Коли держава - певне об'єднання (громадян), причому політичне, але в ньому відбувається зміна державного устрою, відмінного від попереднього, - тоді й державу не можна вважати тією самою. Ми ж як говоримо: хор у комедії - одне, хор у трагедії - інше, навіть коли його учасники - одні й ті самі». Перехідний період в Україні ускладнюється тим, що в історії людства капіталізація і демократизація суспільства соціалістично-радянського типу здійснюється вперше. Крім того, перебудова відбувається в умовах загальної глибокої соціальної і політичної кризи. Ускладнює функціонування державного управління й те, що процеси, які відбуваються у країні, суперечливі та неоднозначні, їхні основні вектори видаються, за задумом, необхідними та обґрунтованими, але форми й методи реалізації спотворюють їхнє ідейне спрямування. Перехідний період дуже відповідальний психологічно. Наше минуле суперечливе, хитке і навіть трагічне. Однак життєздатність суспільства залежить від здатності вчитися в історії, продукувати, як зазначає Г. Атаманчук, «обґрунтоване і справедливе ставлення до свого минулого». Дійсно, потрібно подолати все негативне, спотворене, що відбувалося у попередньому періоді історичного розвитку, водночас усе найкраще, що було створено раніше, взяти у майбутнє. А ми стали діяти за добре засвоєним: «До основания мы разрушим, а затем...». А потім ми отримали системну кризу українського суспільства. «Реформатори» зосередили всі свої зусилля на зміні форм власності, а руйнували все, що створено минулими поколіннями. Відбувався кримінальний перерозподіл матеріальних і грошових ресурсів. У соціально-економічному відношенні Україна здійснює перехід від казарменого соціалізму до номенклатурно-мафіозного капіталізму, збагачення нуворишів на спекуляціях супроводжується загальним зубожінням народу. Нині у нашому суспільстві моральність перетворюється на щось другорядне. Сьогодні аморальність - шахрайство, обман, цинізм - вважаються ледь не чеснотою. Сталася дивовижна метаморфоза людей. Безлад у економіці породив хвилю войовничої аморальності, викинув на поверхню суспільного життя мафіозні групи хижих ділків, які, користуючись нашими труднощами, намагаються нагріти руки, набити свої кишені. Доступність легкого збагачення розбещує молодих людей, відчужує їх від праці, породжує атмосферу вседозволеності, беззаконня. Суспільство морально деградує, торжествує гендлярська мораль нуворишів.

В Україні вся система державного управління працює з великою напруженістю, фактично в надзвичайному стані, в якомусь деформованому вигляді. Формування апарату управління відбувається несистемне. І найбільш прикро, що він не тільки не застрахований від недоліків минулого, а й стає ще бюрократичнішим і корумпованішим. Це, зокрема, призвело до різкого зниження рівня керованості суспільним виробництвом і відкрило простір для стихійних, руйнівних сил. Звичайно, за таких умов чекати від апарату управління ефективності не доводиться.


Використана література

1. Ардан Ф. Франция: государственная система: Пер. с франц. — М., 1994.

2. Бебик В.М. Політологія і теорія, методологія, практика: Підручник. — К., 1997.

3. Гаджиев К.С. Геополитика. — М., 1997.

4. Головатий М.Ф. Професія — політик. — К., 2000.

5. Логунова М.М., Шахов В.А., Шевченко М. Ф. Концептуальні засади теорії політики: Навч. посіб. — К., 1999.