Смекни!
smekni.com

Європейський Союз: склад, структура, цілі та принципи (стр. 2 из 5)

– укріплення економічного та соціального зв'язку;

– підвищення конкурентоспроможності промисловості країн співтовариства;

– наукові дослідження, удосконалення технологій, створення транс'європейських мереж;

– сприяння: досягненню високого рівня охорони здоров'я; забезпеченню освіти та професійної підготовки високої якості; поліпшенню захисту споживачів;

– заходи в галузі енергетики, туризму та захисту громадянського населення при надзвичайних ситуаціях.

Таким чином, в Європі було створено сильне співтовариство, основною ціллю якого було досягнення загальноєвропейського добробуту через контролювання та регулювання майже усіх сфер суспільного життя.


3. Політичні органи ЄС

Як і будь-яка інша організація, ЄС має свої органи управління, кожен з яких має певні визначені повноваження та відповідає за певну сферу. У відповідності з Договором інститутами або органами ЄС являються:

1) Комісія;

2) Рада;

3) Європейський парламент;

4) Європейський суд;

5) Рахівна палата.

3.1 Комісія: склад, повноваження, ефективність

Комісія являється виконавчим органом та несе відповідальність за дотриманням виконання Договору. Найбільш важливі аспекти діяльності Комісії: представлення пропозицій про політику співтовариства, посередництво між державами-членами з метою реалізації цих пропозицій, координація національних політик держав-членів та контроль за реалізацією політики ЄС.

Комісія складається з 17 членів, які повинні бути громадянами держав-членів. В складі комісії повинен бути принаймні один громадянин від кожної держави-члена.

У відповідності з Маастрихтським договором діє нова процедура призначення членів комісії, вперше застосована в 1995р. В першу чергу Уряди держав-членів за спільною згодою та після консультацій з Європарламентом вказують кандидата на пост Голови Комісії. Потім Уряди держав-членів в ході консультацій з кандидатом на посаду Голови пропонують і інших осіб, кандидатів в члени Комісії. Голова та члени Комісії, визначені таким чином, підлягають підтвердженню в Європарламенті в якості "єдиного органу". Після цього вони призначаються на посади при наявності згоди Урядів держав-членів. Члени Комісії призначаються на 5 років.

Члени Комісії не можуть бути розігнані за ініціативою Урядів держав-членів, однак Комісія припиняє діяти в повному складі у випадку винесення Європарламентом вотуму недовіри.

Члени комісії повністю незалежні у виконанні своїх обов'язків, що гарантовано Договором. Але баланс сил в співтоваристві такий, що Комісія хоча й є незалежною силою. не може виконувати свої обов'язки без співробітництва з Урядами держав-членів. Внаслідок цього вона враховує національні інтереси, і одна з її найважливіших задач – узгодження політики окремих держав-членів та політики членів ЄС для того, щоб уникнути конфлікту з будь-якою державою-членом.

Між членами Комісії розподіляються сфери діяльності, кожний з них відповідає за одне або декілька питань. Розподіл відбувається за згодою самих членів Комісії за участю Голови.

Апарат Комісії включає структурні підрозділи, відомі як Генеральні дирекції. Кожна з них очолюється Генеральним директором, який підкоряється відповідному члену Комісії. Генеральні дирекції підрозділяються на Дирекції, а ті, в свою чергу – на сектори. Існує також ряд спеціалізованих служб. Одна з них – Юридична служба, котра забезпечує Генеральні дирекції консультаціями по правовим питанням.

Кожен член Комісії в роботі спирається на допомогу Кабінету, групи співробітників, назначених особисто ним і безпосередньо йому підпорядкованих. Голови Кабінетів усіх членів Комісії проводять регулярні зустрічі з метою координування діяльності і підготовки до засідань Комісії.

Посадові особи Комісії у відповідності з правом ЄС користуються привілеями та імунітетами, найважливіший з яких – імунітет від переслідування судом в державах-членах у зв'язку з діями, скоєними посадовими особами при виконанні своїх службових обов'язків, та звільнення від податку на прибуток в державах-членах на заробітну плату, яку вони отримують за роботу в ЄС.

У відповідності з Договором Комісія є вищим законодавчим органом, однак в деяких випадках вона має отримати згоду Ради. Вона має законодавчі повноваження тільки в деяких випадках.

В контексті діяльності організації в цілому Комісія наділяється повноваженнями реалізовувати норми, встановлені Радою, при цьому Рада може розробляти певні вимоги, які повинні виконуватися при здійсненні цих повноважень.

Засідання Комісії проходять при зачинених дверях та приймають рішення простою більшістю голосів.

Коли Комісія виконує обов'язки по реалізації норм, встановлених Радою, передбачені спеціальні процедури. Для збереження певного контролю Рада створює комітет, якому Комісія повинна представити проекти актів, які планується випустити. В цій комітет входять представники Урядів держав-членів, а головує посадова особа Комісії.

Коли Комісія наділяється повноваженнями реалізовувати норми, встановлені Радою, в конкретних випадках може бути необхідним ряд процедур. Перша процедура має назву "Комітетська консультаційна процедура". Функції Комітету носять виключно консультаційний характер.

Друга – "Комітетська управлінська процедура" – передбачає передання Комісією проекту Акту Комітету. Після цього Голова Комітету призначає термін, протягом якого Комітет повинен висловити свою думку з приводу цього Акту. Якщо Комісія враховує думку Комітету, Акт Комісії має заключний характер. Якщо ж Комісія не враховує думку Комітету, Акт все одно може бути прийнятий, але в цьому випадку він повинен бути представлений до Ради.

Комісія здатна на багато чого, якщо користується довірою держав-членів. Самий великий недолік Комісії – відсутність політичної бази. Вона не апелює до суспільної думки, обминаючи глав Урядів держав-членів, як могла б, якби призначалась і була підзвітна Європарламенту.

3.2 Рада ЄС

Рада являється органом, в якому інтереси держав-членів представлені безпосередньо. Рада заключає договори з іноземними державами і спільно з Парламентом приймає бюджет ЄС. Рада складається з представників держав-членів ЄС, кожна держава представлена Міністром Уряду, уповноваженим представляти свій Уряд. Зустріч Міністрів закордонних справ часто називають "Загальна Рада". Всі засідання Ради проходять при закритих дверях, і інформація про них не публікується. В роботі Ради також приймає участь Голова Комісії.

Пост Голови Ради протягом 6-ти місяців по черзі займають представники держав-членів. В обов'язки Голови входять: зібрання засідань, виконання на засіданнях представницьких функцій, організація голосування підписання прийнятих на засіданнях актів. Держава-член, яка здійснює представницькі функції, відіграє роль посередника у відносинах держав-членів. В питаннях загальної зовнішньої політики та політики безпеки вона представляє ЄС у відносинах із зовнішнім світом.

Рада має власний Генеральний Секретаріат, структура якого схожа на структуру Комісії, однак перша набагато менша. Генеральний Секретаріат розділений на Генеральні Дирекції, які очолюються Генеральним Секретарем.

Так як Міністри можуть знаходитися в Брюсселі протягом невеликих проміжків часу, тому для забезпечення неперервності роботи Ради був створений Комітет постійних представників держав-членів (Корепер). Постійними представниками є посли держав-членів в ЄС. Корепер відіграє важливу роль у функціонуванні Ради. Питання, що підлягають вирішенню в Раді, спочатку розглядаються в Корепер.

Так як Рада приймає найважливіші рішення, питання про голосування має ключове значення. Важливі питання мають прийматися одноголосно, тоді як більшістю голосів приймаються питання, що не мають особливого значення.

При цій процедурі голоси держав –членів розподіляються наступним чином:

Німеччина, Франція, Італія, Великобританія –10 голосів кожна;

Іспанія –8 голосів;

Бельгія, Греція, Нідерланди, Португалія –5 голосів кожна;

Данія, Ірландія – 3 голоси кожна;

Люксембург – 2 голоси.

Загальне число голосів – 76.

Держави намагаються досягти бажаного за допомогою впливу на інші держави-члени, або пропонуючи їм що-небудь натомість, або погрожуючи неприємностями. В останньому випадку застосовуються 3 типи тактики: загроза блокувати рух і інших, не пов'язаних питаннях; загроза блокувати наступні засідання і загроза виходу з ЄС. Тактика цього типу, якщо загрози реальні, може бути дуже ефективною, але застосування її не проходить безслідно. В інших держав це викликає негативне відношення, і вони стають менш схильними до співробітництва. Крім того, бойкот чи вихід з ЄС нанесуть державі, проти якої вони направлені, більш велику шкоду, ніж іншим державам. По цим причинам така поведінка використовується державами лише у випадку, коли вирішується питання життєвої вадливості.

Враховуючи це, було б дивним, якби в ЄС не виникло традиції, згідно з якою прийняття рішень більшістю не повинно бути, якщо одна з держав-членів вважає це рішення таким, що ставить під загрозу її життєві інтереси. Така традиція насправді існує, але рамки її дії не визначені. Якщо вважати, що право вето існує тільки тоді, коли це рішення суперечить життєво важливим інтересам держави, якої стосується це рішення, інші держави-члени мають повне право поставити це рішення на голосування. За останні роки процедури голосування стали більш загальноприйнятими, але з цього не випливає, що політичному вето покладений кінець.

Це звичай, тому рамки його дії завжди будуть залежати від консенсусу держав-членів в той чи інший момент. Якщо більшість держав-членів проти голосування (або відмовляється голосувати так як визначає право однієї з держав-членів стверджувати, що під загрозою знаходяться її життєво важливі інтереси), пропозицію буде заблоковано, якщо ж ні – голосування буде проведено.