Смекни!
smekni.com

Історичні дилеми лібералізму (стр. 3 из 3)

На ідеологічному рівні саме через це відбувалася вся класова боротьба XIX в. И в тій мері, у який робоче й соціалістичне рухи прийшли до визнання провідної ролі й навіть верховенства сучасності технології, вони цю класову боротьбу програли. Вони проміняли свою лояльність державам на дуже скромні (нехай і реальні) поступки в досягненні сучасності звільнення. І на той час як наступила Перша світова війна, усяке почуття верховенства боротьби за сучасність звільнення справді згасло, а робітники кожної з європейських країн замикалися навколо священного прапора й національної честі.

Перша світова війна відзначила тріумф ліберальної ідеології в європейсько-північноамериканському центрі світової системи. Але вона ж відзначила й крапку, у якій на перший план вийшов центр - периферійний політичний розлам у світовій системі. Європейські держави ледь встигли реалізувати свої останні світові завоювання останньої третини XIX в., коли почався відкіт Заходу.

По всій Східній Азії, Південній Азії й Близькому Сходу (з наступними продовженнями в Африці й відгомонами в номінально незалежній Латинській Америці) почали виникати національно-визвольні рухи - під багатьма личинами, і різним ступенем успіху. У період з 1900 по 1917 р. різноманітні форми націоналістичних повстань і революцій були відзначені в Мексиці й Китаї, в Ірландії й Індії, на Балканах і в Туреччині, в Афганістані, Персії й в арабському світі. Нові «небезпечні класи» тепер почали піднімати голову; вони піднімали прапор сучасності звільнення. І справа не в тім, що вони були проти сучасності технології, а в тім, що їхня власна надія на технологічну модернізацію мислилася ними як функція від попереднього досягнення звільнення.

Роки з 1914 по 1945 минулому відзначені одною тривалою боротьбою в центрі системи - переважно між Німеччиною й Сполученими Штатами, за гегемонію в системі, сутичкою, у якій, як ми знаємо, здобули перемогу Сполучені Штати. Але ті ж самі роки, і роки наступні, були періодом куди більше фундаментальної сутички між Північчю й Півднем. Уже який раз, що панують страти (локалізовані на Півночі) спробували переконати нові небезпечні класи в тотожності двох сучасних епох. Вудро Вільсон висунув принцип самовизначення націй, а президенти Рузвельт, Трумен і Кеннеді запропонували проблему економічного розвитку слаборозвинених країн - у світовому масштабі структурні еквіваленти загального виборчого права й держави добробуту на національному рівні усередині зони центральних держав.

Поступки були справді скромні. Пануючі страти запропонували також «ідентичність» у формі єдності вільного миру проти миру комуністичного. Але ця форма ідентичності була зустрінута з величезною підозрою так званим «третім миром» (тобто периферійними й напівпериферійними зонами мінус так званий радянський блок). «Третій мир» розглядав так званий «другий мир» як у дійсності стосовний до його власної зони й тому що об'єктивно перебуває в тім же таборі. Однак, зштовхнувшись із реальностями моці США в сполученні із символічно (але по більшій частині лише символічно) опозиційною роллю СРСР, «третій мир» в основному віддав перевагу неприєднанню, і це означало, що він так і не «ототожнив» себе із центральною зоною подібно тому, як працюючі класи усередині центра у свій час дійшли до само ототожнення з пануючими стратами в загальному націоналізмі й расизмі. Ліберальна геокультура у світовому масштабі в XX в. діяла не так добре, як у національному масштабі в центральних зонах століття XIX.

Але все-таки лібералізм ще був у чинності. Вільсоновський лібералізм зумів спокусити й приборкати ленінський соціалізм шляхами, паралельними тим, якими в XIX в. європейський лібералізм спокусив і приборкав соціал-демократію. Ленінською програмою стала не світова революція, але антиімперіалізм плюс будівництво соціалізму, що при ближчому розгляді виявлялося всього лише риторичними варіантами вільсоновське-рузвельтовських концепцій самовизначення націй і економічного розвитку слаборозвинених країн. У ленінській реальності сучасність технології знову стала випереджати сучасність звільнення. І так само, як пануючі ліберали, що нібито протистоять їм леніністи затверджували, що на ділі ці дві сучасності тотожні. І за допомогою леніністів ліберали Півночі почали потроху обробляти національно-визвольні рухи Півдня в напрямку цієї тотожності двох епох.

В 1968 р. Це зручне концептуальне розмивання границь між двома епохами було енергійно оскаржене всесвітньою революцією, що прийняла форму переважно, але не винятково, студентських повстань. У Сполучених Штатах і Франції, у Чехословаччині й Китаї, у Мексиці й Тунісі, у Німеччині і Японії траплялися хвилювання (іноді з людськими жертвами), які, при локальних розходженнях, усе в основному мали ті самі принципові проблеми: сучасність звільнення - так і не досягнута. Сучасність технології - підступна пастка; лібералам всіх мастей - ліберальним лібералам, консервативним лібералам і особливо лібералам-соціалістам.


Література

1.Поппер К. Відкрите суспільство і його вороги. - К., 2004

2.Шварценберг Р.Ж. Політична соціологія. - К., 2005

3.Шаран П. Порівняльна політологія. - К., 2001

4.Лефор К. Демократия 50/50: опыт словаря нового мышления. – М., 1989

5.Леге Ж.М. Кого страшит развитие науки. – М., 1988