Лібералізм – не тільки певна комунікативна концепція і стратегія, але й прояв усюди проникаючої комунікативної експансії. Всебічна інтенсифікація всіх форм спілкування, “комунікативний карнавал” є засобом лібералізації всіх сфер і підсистем соціального буття, зняття перешкод на шляху суспільних контактів, збільшення соціальної мобільності. Тим самим прискорюється хід історичного розвитку, змінюється образ світу і людини в ньому.
Здійснюючи комунікативні трансформації, створюючи справжнє вістря світового комунікативного прориву, лібералізм руйнує (як і раніше, – але сьогодні в планетарних масштабах і з радикальною глибиною) старі засади соціального порядку й творить нові. Свого часу процеси капіталістичної модернізації докорінно змінили комунікативні засади суспільства. Всепоглинаючий індустріалізм потребував справжнього комунікаційного перевороту й здійснив його. Виникла система спілкування і комунікативного обміну, яка відповідала цьому типу суспільства – пан-економічному, конкурентному, етично нейтральному, а може й аморальному, орієнтованому на всебічну експансію.
Якщо розглядати феномен лібералізму в широкому контексті суспільної комунікації, складних мереж спілкування, потоків інформації, то можна вбачати в ньому динамічну, надзвичайно чутливу систему, яка постійно відображує та стимулює процеси інновацій та соціальної динаміки. Покликання лібералізму – шукати, випробувати, відкидати – й знов шукати нові простори та засоби комунікацій, які розширювали, вкорінювали б свободу – як у її індивідуальному, так і в суспільному вимірі.
Лібералізм намагається торпедувати мури й підмурки мовчання, соціальні й культурні (в тому числі релігійні) перешкоди, які зумовлюють застійність, фосілізацію, вкорінюють людину в замкнений круговорот інтимного спілкування. Ліберальна комунікативна енергетика формує нові рамки свободи шляхом свідомого неприйняття традиції, деформації і руйнування старого стилю, старої комунікативної філософії. Це відбувається саме в формі експансії, вторгнення до тих чи інших соціокультурних сфер, у глибинну потаємну сутність суспільств, у внутрішній світ особистості – причому найчастіше поза волею, незважаючи на опір і небажання тих, кого лібералізм робить об'єктом цієї експансії. Лібералізм у граничному своєму комунікативному радикалізмі виходить з того, що не може бути взагалі ніяких заборон щодо змісту й інтенсивності спілкування, що жодна інституція, жодна владна інстанція не може визначати, не може обмежувати поле комунікаційних взаємодій. Звідси – уявлення про шкідливість і моральну невиправданість будь-якої цензури як прояву недовіри до людини.
Саме завдяки комунікаційному тиску лібералізм спроможний осучаснювати світ, ті чи інші суспільства. Миттєвість контактів, їхня вражаюча необмеженість – це те, що дає нам змогу відчувати свою належність до єдиного, саме сьогоднішнього світу, де всі ми є як сучасниками, так і співучасниками глобальної комунікаційної гри.
Ритм і стиль комунікації в ході історичного розвитку поступово стає змістовною, інформаційно насиченою характеристикою суспільства. Інформація стає невіддільною від способу свого існування, способу зберігання і поширення. Через це свобода слова й друку, свобода отримання і передавання інформації – це абсолютна можливість реалізації ліберальних ідеалів рівності, незалежності від влади та її цензури, від будь-якого утискаючого свавілля. Відстоювання найширшої, нічим не утисненої свободи вибору в галузі культури, інформації – це кардинально важливий принцип лібералізму, без якого втрачають значення всі інші.
На планетарному терені гіпер-лібералізм (у вигляді глобалізації, Інтернет-революції тощо) наочно демонструє як свої креативні потенції, так і небезпечні риси, що потребують усвідомлення й нейтралізації. Лібералізм за доби “кіберіократії” мусить боронити крихку як ніколи приватність і свободу – перед незліченними загрозами телематичного суспільства з його можливостями встановлення всеохоплюючого контролю і спостереження над усіма проявами людського. За цих умов не існує інших можливостей для збереження свободи, як слідування новій комунікативній етиці, що мусить стояти на заваді зазіханням інфо-тоталітарних структур поставити під контроль новоутворений комунікативний простір.
Глобалізація тлумачиться як взаємопроникнення, взаємоопліднення гетерогенних, гетеротемпоральних культурних світів і традицій. Розглядаються глобалізаторські прояви лібералізму, його всебічний вплив на культуру як країн-суб'єктів глобалізації, так і країн, які мимоволі втягуються в процес глобального світо-творення. Соціокультурна амбівалентність глобалізації знаходить свій прояв не тільки в тому, що вестернизуються “наздоганяючі” народи, – глобалізуючі тенденції до невпізнаності змінюють також і серцевинну самобутність тих, хто вважається лідером і володарем дум. Внаслідок дії глобальної ліберальної експансії змінюється весь світ – не залишається нічого усталеного, успадкованого в незмінно непорушному вигляді.
Лібералізм - соціальна філософія та політична концепція (ідеологія), яка проголошує, що ініціативна (активна), вільна, тобто неконтрольована діяльність осіб, головним чином економічна й політична, є справжнім джерелом поступу в суспільному житті. Спрямований на утвердження парламентського ладу, вільного підприємництва, демократичних свобод; обстоює абсолютну цінність людської особистості ("особа важливіше держави") та рівність всіх людей щодо прав особистості. Метою лібералізму є максимальне послаблення ("пом'якшення") різних форм державного і суспільного примусу щодо особи (контролю особи тощо), відстоює шлях мирного, реформаторського здійснення соціальних перетворень.
Лібералізм почав формуватися наприкінці 17 століття, його джерелом була філософія та соціально-політична думка епохи Просвітництва головним чином стосовно того, що кожна людина наділена певними правами та ідей гуманізму; розквіт "класичного" лібералізму припав на 1-шу половину 19 століття.
Ідеологічно лібералізм протистоїть, з одного боку, консерватизму та етатизмові (в питаннях про роль держави та щодо допустимої швидкості змін у політиці), а з іншого боку соціалізму, комунізму, колективізмові тощо (в питаннях приватної власності перш за все, а також питаннях соціальної підтримки з боку держави).
Сучасні ліберальні доктрини: неолібералізм, ордолібералізм, лібертаріанізм.
Головні представники лібералізму: І. Бентам, Б. Констан, Д.С. Мілл, І. Берлін, К. Поппер, С. де Мадарьяґа, Р. Дарендорф, Р. Арон, Ф. фон Гаєк.
Сучасний лібералізм репрезентований багатьма формами, їх статус, зміст і вплив змінюються за різних умов. Це – прояв того, що лібералізм є категорією фундаментально релятивістською, яку можна визначити тільки для певного конкретного суспільства і його соціокультурного контексту. Немає “ідеально ліберального” стану. У той же час у будь-якому суспільстві не існує такої інституції, яку не можна було б лібералізувати ще більшою мірою.
Усі етапи розвитку лібералізму мають своєрідність, але характеризуються внутрішнім зв'язком, націленістю на прискорення і зміни, інновативний пошук та емансипації. На кожному етапі формулювалися проблеми зрушення і гармонізації розвитку – у тісному зв'язку з засвоєнням і перерозподілом соціальної свободи.
Лібералізм є багатовимірним соціальним феноменом, покликаним до життя специфічними потребами західного суспільства, яке переживало у XVIII – XIX ст. всебічну модернізацію і різке прискорення соціального розвитку. Лібералізм актуалізується скрізь, де виникають об'єктивні умови й потреби прискорення соціального розвитку й “згущення інновацій”.
“Новий” (сучасний) лібералізм орієнтує на здобуття добробуту для всіх громадян, обгрунтовуючи роль держави як важливого агента соціальної згоди, фундатора й гаранта соціального контракту. Політичні екстремуми початку ХХ ст. призвели до виникнення лібералізму “держави загального добробуту”. Кінець ХХ ст. знаменує народження чергової версії лібералізму. Вона водночас репрезентує і всеперемагаючий ліберальний проект (“кінець історії”), і певну кризу (втрата головного опонента – “реального соціалізму” – креативно збуджуючого фактору внутрішнього розвитку). У той же час лібералізм доби глобалізації і комунікативної революції виступає формою планетарної комунікативної експансії, перетворення культурних світів, втягування цивілізаційних континентів до Ліберальної Суперцивілізації.
1. Горлов И. Начала политической экономии. — Т.І. — СПб., 1859. — С. 147.
2. Санкт-Петербургские ведомости. — 1859. — № 6. — 9 янв. — С. 22
3. Кириченко М.Г. Основи політології. – К.: Либідь, 1995. – 332 с.
4. Семків О.І.Політологія. – Львів: Світ, 1994. - 592 с.
5. Гелей С.Д., Рутар С.М. Політологія. Навчальний посібн. – К.: Знання, 1999.– 426 с.