регистрация / вход

Марксизм-ленінізм як політична ідеологія

Марксизм-ленінізм як самовизначення правлячих ідеологій в країнах соціалізму в XX cторіччі. Поширювач і пропагандист марксизму в Росії - Георгій Плеханов та Володимир Ленін. Зв’язок національного питання з революційною класовою боротьбою пролетаріату.

Зміст

Вступ. 2

1. Політичні доктрини марксизму-ленінізму. 3

2. Положення марксизько-леніністської концепції політики. 9

3. Мета марксистсько-леніністської ідеалогії 10

Висновок. 11

Список використаних джерел та літератури: 13

Вступ

Розпочнемо з того, що предметом дослідження ІНДЗ є політична ідеологія марксизму-ленінізму (більшовизму). Відзначимо те, що вчення Карла Маркса та Фрідріха Енгельса виникло наприкінці 40-х років ХІХ століття в Європі. Це був період революцій, національних війн, бурхливого промислового розвитку та загострення класової боротьби. Основна ідея соціально-політичних поглядів Маркса та Енгельса полягала в тому, що в результаті внутрішнього розвитку капіталізму будуть зруйновані вузькі рамки класових та національних відносин, створяться умови для розкріпачення людини. Свобода та всебічний розвиток людини, з погляду засновників марксизму, можливі тільки в асоціації та через асоціацію. Але просування до звільнення людини здійснюється через класову боротьбу і революцію, знищення одного класу іншим, через установлення влади робітничого класу, котра остаточно усуне поділ суспільства на соціальні класи і приведе до однорідного, соціально справедливого суспільства.

Проблема визволення людини, формування цілісної, гармонійної, всебічно розвиненої людини - головна ідея Маркса та Енгельса. Уже в своїх ранніх працях Маркс писав про необхідність установлення принципово нового суспільного устрою, який би зробив вихідним моментом розвитку саме людину. Енгельс також у своїх перших творах виступав як послідовний прихильник гуманізму.

1. Політичні доктрини марксизму-ленінізму

Марксизм-ленінізм - самовизначення правлячих ідеологій в країнах соціалізму в 20 столітті. Спочатку подані в персоніфікуючій стилістиці (вчення "Маркса - Енгельса - Леніна - Сталіна", тощо), ці конгломерати ідей під впливом процесів "подолання культу особи і його наслідків" почали описуватися як продукт колективного керівництва правлячих партій з акцентованим дистанціюванням від будь-яких ознак харизматичної забарвленості. У структуру марксизму-ленінізму традиційно входили ортодоксальний марксизм, ленінізм і зв'язані вчення регіональних ідеологічних апостолів, що постійно трансформуються на користь еліти, що володарює в той або інший момент. Політичні доктрини марксизму-ленінзму - один із напрямів політичної думки Новітнього Часу. Карл Маркс (1818 - 1883) - німецький філософ, економіст, політичний мислитель, основоположник учення, яке згодом здобуло назву марксизму. Марксові належить фундаментальна чотиритомна праця "Капітал". У "Маніфесті Комуністичної партії" (1848 р), написаному К. Марксом і Ф. Енгельсом, першому програмовому документі наукового комунізму обґрунтовувались ідеї щодо диктатури пролетаріату як знаряддя соціалістичного перетворення суспільства, необхідності створення пролетарської партії, висувалася теза про пролетарський інтернаціоналізм. Соціалістичні погляди К. Маркса та Ф. Енгельса значною мірою грунтувалися на класичній німецькій філософії, англійській політекономії, критичному утопічному соціалізмі.

У марксизмі розроблено такі стрижневі політичні ідеї: істинне народовладдя можливе тільки за умови подолання приватної власності на засоби виробництва, їх усуспільнення; досягнення в суспільстві цілковитої соціальної справедливості; визначальними в політичному розвитку суспільства є матеріальне виробництво, стан продуктивних сил і виробничих відносин, взаємодія базису й надбудови; головною умовою перемоги революції є диктатура пролетаріату; авангардом робітничого класу має бути комуністична партія; держава - механізм економічно наймогутнішого класу; право - зведена в закон воля панівного класу; комуністична суспільно-економічна формація складається з двох фаз - соціалізму та комунізму; в комуністичному суспільстві не буде приватної власності, експлуатації людини людиною, держава й права поступово відімруть, поступившися громадському управлінню не людьми, а речами й виробничими процесами; на найвищій фазі комуністичної формації людство здійснить стрибок із царства необхідності до царства справжньої свободи, де вільний розвиток кожного стане передумовою вільного розвитку всіх.

Поширювачем і пропагандистом марксизму в Росії був Георгій Плеханов (1856-1918). Однак Г. Плеханов не сприймав деяких стрижневих ідей Маркса, зокрема ідеї диктатури пролетаріату.

Послідовніше ідею диктатури пролетаріату теоретично й практично обстоював В. Ленін (Ульянов, 1870-1924) - видатний російський мислитель, засновник та ідеолог однієї з найвпливовіших у новітній теорії політичної думки - ленінізму.

Політичні концепції марксизму здобули свій розвиток в теоретичній і практичній діяльності В. Леніна, зокрема в його поглядах на оновлення суспільства через соціалістичну революцію, головним питанням якої є питання про владу; на роль суб'єктивного фактора, на партію робітничого класу; на врахування загальних і специфічних особливостей під час побудови нового суспільства в тій чи тій країні. Загальні уявлення В. Леніна про соціалістичне й комуністичне будівництво не відрізнялися від поглядів К. Маркса і Ф. Енгельса.

Щодо конкретних шляхів і методів будівництва соціалізму, то В. Леніну доводилося враховувати реальні процеси. Після Жовтневої революції 1917 року перед Леніним і партією постала цілком нова проблема: побудувати колективістську економіку та створити соціалістичний уряд. Вирішити ці завдання спроможна була тільки одна інституція - партія. Саме партія здійснила революцію; і саме партія мала створити тепер державне управління.

Згідно з Леніним, соціалізм - це влада робітників; робітників має вести партія; партія має бути меншістю; меншість повинна бути найкраще організованою частиною робітничого класу, чим і є комуністична партія. Партія може успішно виконувати свою керівну роль лише за умови, що вона озброєна єдиною теорією.

У творах періоду формування марксизму, особливо в "Маніфесті Комуністичної партії", Маркс та Енгельс формулюють розуміння історичного процесу як суспільно-політичної діяльності народних мас, обґрунтовують необхідність заміни капіталізму та переходу до комуністичного суспільства. Тут же дається аналіз шляхів розвитку робітничого класу, його ролі в історії, робиться висновок про необхідність пролетарської революції для соціалістичних перетворень суспільства. У "Маніфесті" сформульовано одне з центральних положень соціально-політичної теорії марксизму - ідея диктатури пролетаріату, намічено контури майбутнього суспільства [4].

Після революційних подій у Європі 1848-1851 рр. увага Маркса та Енгельса до соціально-політичної проблематики ще більше посилюється.

Виходячи з досвіду буржуазних революцій, а також Паризької Комуни 1871 р., вони розробляють своє вчення про революцію і державу, про роль ідей, мас та особистості в історії. Принципове значення для розуміння соціально-політичної концепції марксизму має праця Маркса "Критика Готської програми" (1875), в центрі якої - питання про диктатуру пролетаріату як перехідний період від капіталізму до соціалізму та про дві фази комуністичного суспільства - соціалізм і комунізм [5].

У другій половині XIX ст. марксизм набув значного поширення в багатьох країнах світу, де розгорнувся робітничий рух. Починаючи з 50-х років ідеї марксизму стали популяризувати і в Росії. Ґрунт для їхнього сприйняття вже був підготовлений революційними демократами та народниками.

Особливу роль у поширенні й розвитку марксистської соціально-політичної теорії в кінці XIX - на початку XX ст. відіграв В.І. Ленін (1870-1924). Розробляючи свої організаційно-тактичні ідеї, Ленін використав як досвід європейської соціал-демократії, так і традиції російського визвольного руху, традиції Чернишевського, народників. На перетині історії соціалізму та російської історії виник своєрідний російський варіант марксизму, що відбивав особливості історичного розвитку країни.

З теоретичних положень, що характеризували внесок Леніна в соціально-політичну теорію марксизму, необхідно назвати вчення про роль революційної теорії в робітничому русі, про гегемонію пролетаріату в демократичній революції і про революційно-демократичну диктатуру пролетаріату та селянства як перехідну форму влади в період між буржуазно-демократичною і соціалістичною революціями, розкриття революційних можливостей селянства в боротьбі проти капіталізму. Ленін зробив також висновок про можливість перемоги соціалістичної революції спочатку в кількох або навіть в одній країні. Предметом особливого інтересу Леніна було вчення про державу, котрому він присвятив спеціальну працю "Держава і революція" [6]. У післяжовтневих працях він багато уваги приділяв визначенню шляхів будівництва соціалізму в колишньому СРСР.

Марксизм справив могутній вплив на долю людської цивілізації в XX ст. Але не всі ідеї соціально-політичної концепції марксизму витримали перевірку часом. Історичний розвиток людства привів до таких змін та епохальних зрушень, котрих ця теорія не передбачала. Сталися серйозні зміни в складі суспільних сил, що виборюють соціальний прогрес, у способах здійснення соціальних перетворень. Перестали бути актуальними ідеї конфронтації, революції, збройної боротьби.

Нині по-іншому виглядає і сам процес суспільного розвитку. Змінюються уявлення про владу та її носіїв, державу і роль насилля, диктатуру і демократію, уявлення, які раніше складалися під впливом психології протистояння і боротьби. Вони мають бути переглянуті з позицій сучасного етапу світового розвитку, загальнолюдських інтересів.

По-новому необхідно оцінити й ленінську теоретичну спадщину. Ленінізм сформувався в період різкого загострення кризи всієї системи капіталізму і пожвавлення через це революційного руху. Таку ситуацію В.І. Ленін та його однодумці сприйняли як канун соціалістичної революції, щодо успіху якої в них не було жодних сумнівів. Незрілість матеріальних передумов для такої революції, низький рівень масової політичної культури Ленін намагався компенсувати активною діяльністю пролетарської партії, котра, на його думку, могла внести в робітничий рух передову соціалістичну свідомість. Зростаюча конфронтація між класами, посилення збройної боротьби породили водночас ідею про неминучість і доцільність використання насилля для здійснення соціалістичних перетворень. Згодом поняття революційного насилля і його носія - диктатури пролетаріату - були абсолютизовані. А це, у свою чергу, призвело до впровадження однобічного класово-партійного підходу до всіх явищ дійсності, особливо до науки і культури, нетерпимості до релігії та інакомислення. Відбулася канонізація ленінської теоретичної спадщини та створення культу особи Й.В. Сталіна з його численними злочинами проти свого народу та народів світу.

Суспільна практика показала, що історично обмеженими виявилися положення марксизму про насилля як бабу-сповитуху історії, про всесвітньо-історичну місію пролетаріату та його диктатуру, про зникнення товарно-грошових відносин за соціалізму. Проте і нині залишаються актуальними діалектичний метод аналізу суспільних явищ, ідеї соціальної справедливості і солідарності, положення про те, що вільний розвиток кожного є умовою вільного розвитку всіх та багато іншого.

Марксизм-ленінізм поставив національне питання у зв’язок з революційною класовою боротьбою пролетаріату, у зв’язок з боротьбою за нове і справедливе безкласове суспільство - комунізм. Ленін, побачивши наростання російського шовінізму в Радянській країні, вдарив на сполох й оголосив йому "бій не на життя, а на смерть". Згадаймо, як він радив ширше залучити "націоналів" до вироблення національної політики та її практичного здійснення на місцях, радитись з ними, прислухатися до них і підіймати їхню ініціативу.

Національна справа - це справа всього народу і справа кожного громадянина: це корінний інтерес усього народу і громадянства, совість кожного з нас; вона не відсуває всіх інших справ, інтересів та ідеалів, але нерозривно з ними пов’язана, і ніхто не має права мовчати, коли бачить щось неподобне, так само як ніхто не має права затуляти вуха від тривожних голосів.

Зараз так званий марксизм-ленінізм замістила масова культура.

Марксизм-ленінізм - це абсолютно здеградований, вульгаризований, але все ж таки варіант європейського гуманізму. Певного напряму, який виник, можна сказати, спочатку в католицькій церкві, потім в протестантській, а також у кабінетах ренесансних, потім барокових інтелектуалів. Будучи перехідним етапом між капіталізмом і комунізмом, соціалізм, за визначенням К. Маркса, несе на собі відбиток старого, буржуазного суспільства. Усунувши найгостріші суперечності капіталізму, в тому числі між класами, соціалізм не ліквідував соціальну неоднорідність суспільства. А це неминуче призводило до існування, поряд з загальними інтересами, специфічних інтересів різних соціальних груп.

Марксизм-ленінізм визначає націю як історично сформовану спільноту, що характеризується єдністю території, економічного життя, історичної долі та психічного складу, який виявляється в культурі.

Зараз “найважливішою умовою успіху революційної партії є вміння доходити до найширших народних мас, оволодіння всіма формами боротьби й організації, здатність з максимальною швидкістю доповнювати одну форму іншою, змінювати в разі необхідності одну другою, пристосовувати свою тактику до всякої такої зміни, що викликається не нашим класом чи не нашими зусиллями” (В.І. Ленін).

2. Положення марксизько-леніністської концепції політики

Дана концепція розроблена Карлом Марксом і Фрідріхом Енгельсом, містила такі основні положення.

Держава існувала не завжди. У первіснообщинному суспільстві, до появи писемності і класів, держави не було. Виникнення держави пояснюється поступовим розподілом праці та привласненням засобів виробництва, що привело до появи антагоністичних класів.

Держава - знаряддя панівного класу, що використовується для підкорення пригноблених класів. Капіталістична держава є інструментом забезпечення панування буржуазії над пролетаріатом. К. Маркс допускав, що в історії суспільства спостерігаються періоди рівноваги між антагоністичними класами, коли держава набуває незалежності від інтересів панівного класу.

3. Для утримання влади над пригнобленими класами держава використовує три основні засоби, вдаючись до них одночасно або по черзі залежно від ситуації, - армію, поліцію та бюрократію, котрій властиві такі риси, як централізованість, іерархічність, ритуальність; ідеологію, за допомогою якої приховується реальне гноблення і яка відволікає від думки про будь-який опір йому.

Непримиренність антагоністичних класів неминуче при зводить до класової боротьби, що є рушієм історії.

Основна сила революційного процесу - пролетаріат, якому нічого втрачати, крім власних кайданів. Виборюючи незалежність для себе, він тим самим домагається свободи для всього суспільства.

Революційне насильство є необхідною умовою переходу до нового суспільного ладу. Марксизм допускав мирний шлях су спільного розвитку лише за умови, що організована сила пролетаріату примушує буржуазію здатися.

Для здійснення революційного насильства щодо буржуазії пролетаріат встановлює свою диктатуру. Вона потрібна лише на етапі перехідного періоду (від капіталізму до соціалізму). Після зникнення антагоністичних класів держава відімре, а встановить ся самоврядування народу.

Заперечення ліберальної демократії з її парламентаризмом і поділом влади, як такої, що створює ілюзію народного представництва, а насправді є лише одним із видів диктатури над працею. Марксисти допускають "буржуазну демократію" тільки в межах, сприятливих для розгортання класової боротьби, проте їхньою головною метою залишається розвал ліберально-демократичної політичної системи та заміна її "тимчасовою" диктатурою пролетаріату з наступною розбудовою суспільства комуністичного типу.

3. Мета марксистсько-леніністської ідеалогії

Мета марксистсько-леніністської ідеології:

усунення від влади буржуазно-націоналістичних, антисоціалістичних сил і перехід всієї повноти влади в державі до Рад депутатів трудящих;

рішуча зміна політичного курсу країни, відновлення регулювання економічних і соціальних процесів в інтересах народу і припинення капіталізації суспільства:

відновлення соціалістичного характеру розвитку суспільства, що базується на усуспільненій власності на засоби виробництва і відповідає корінним інтересам трудящих, потребам всебічного прогресу країни;

забезпечення виходу країни із всеохоплюючої кризи і поліпшення на цій основі життя трудящих, реальне зміцнення громадського порядку і законності;

Висновок

Марксизм-ленінізм виробив колосальне багатство ідей щодо національного питання, і ми, якщо нам справді дорогі інтереси комунізму, інтереси народу, а не види політичної кон’юнктури, не маємо права їх забувати або перелицьовувати для поточних потреб. Марксизм-ленінізм, підпорядкувавши національну справу загальнопролетарській справі, справі революції і комунізму, тим самим не применшив, а збільшив її значення й вагу, оскільки ясно встановив, що без справедливого її розв’язання неможливе суспільство справедливості - комунізм, і зобов’язав нас дбати про збагачення й примноження національно-культурних здобутків, які складуть загальнолюдську скарбницю, а не обрізувати їхній розріст і підсікати коріння.

Маркс, Енгельс, Ленін явили зразки величезної чуйності й людяності, широкого гуманістичного підходу й світлого розуміння заповітних потреб кожної нації і перспектив найсприятливішого всесвітньоісторичного розвитку людства. Коли ж виявлялося, що той чи інший присуд був зроблений поспішно, без достатньої обізнаності зі справою, що той чи інший погляд міг бути використаний так, що завдав би шкоди національній справі того чи іншого народу, - вони без вагань робили всі потрібні корективи, а то й міняли погляд.

Також варто відзначити, що з іншої сторони марксизм-ленінізм - це абсолютно здеградований, вульгаризований, але все ж таки варіант європейського гуманізму. Певного напряму, який виник, можна сказати, спочатку в католицькій церкві, потім в протестантській, а також у кабінетах ренесансних, потім барокових інтелектуалів. Будучи перехідним етапом між капіталізмом і комунізмом, соціалізм, за визначенням К. Маркса, несе на собі відбиток старого, буржуазного суспільства. Усунувши найгостріші суперечності капіталізму, в тому числі між класами, соціалізм не ліквідував соціальну неоднорідність суспільства. А це неминуче призводило до існування, поряд з загальними інтересами, специфічних інтересів різних соціальних груп.

Список використаних джерел та літератури:

1. Волкогонов. "Тріумф і трагедія". Політичний портрет Сталіна. К.:

Політвидав України, 1989-1990.

2. Лазоренко О.В., Лазоренко О.О. "Теорія політології для тих хто прагне успіху", К.: 1996 р., 179 с.

3. Себайн Д.Г., Торсон. "Історія політичної думки". К.: Основи, 1997.

4. Семків О.І. "Політологія", Львів, 1993 р.

5. http: // uk. wikipedia. org.

6. http: // www. socd. univ. kiev. ua/PUBLICAT/SOC/YEVTUKH/index. htm

7. www. kpu. net. ua

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий