Важливою формою політичних відносин є відносини політики з іншими неполітичними організаційно-регулятивними системами – економічною, правовою, ідеологічною, моральною тощо, які координуються та організовуються через політику.
Політичні відносини як форма зв’язку відображають місце політичних суб’єктів у процесі їхньої політичної діяльності. Таке місце визначається політичними інтересами, а точніше – тим, збігаються чи не збігаються ці інтереси. Залежно від збігу або різниці інтересів люди займають різне становище стосовно один одного, тобто між ними складаються різноманітні політичні відносини, котрі можна звести до двох крайніх, яскраво виражених виявів: політичного співробітництва або політичного суперництва.
Так, наприклад, політичний спектр сучасного українського суспільства складається з різних політичних сил, що засвідчує наявну в Україні різноманітність політичних інтересів. При цьому, як повідомляють засоби масової інформації, виникають то лівоцентристський блок, то правоцентристський, то об’єднання різних демократичних партій, організацій, рухів, тобто, з одного боку, іде формування різних політичних інтересів, політичних сил, а з іншого – процес установлення між ними політичних зв’язків, їхнього об’єднання й розмежування залежно від того, наскільки збігаються або різняться їхні поточні політичні інтереси. На кожному конкретному етапі суспільного розвитку різні політичні сили вступають у відносини політичного співробітництва, зберігаючи при цьому свою самостійність, а за необхідності руйнують ці відносини. Ось чому політичні відносини можна охарактеризувати як форму політичних зв’язків, котрі складаються на підставі збігу або різниці політичних інтересів людей і виявляються в політичному співробітництві або політичному суперництві.
У свою чергу, відносини політичного співробітництва і політичного суперництва залежать від рівня розвитку суспільства в цілому і мають конкретні вияви, що свідчать про особливості політичного життя і стан його розвитку. Так, в епоху менш розвинутого (з демократичного погляду) політичного життя, яке характеризується виявами гострої класової боротьби, особливо в початковий період розвитку капіталізму, політичне суперництво може переважати в політичному житті суспільства й набувати дуже гострої форми аж до відкритого збройного протистояння соціальних сил (збройні повстання, революції, громадянські війни тощо). Але в сучасних цивілізованих державах сформувалися інші механізми вирішення політичних суперечностей, що виключають кровопролиття. Прагнення до політичного співробітництва, зокрема до політичних компромісів, починає тут переважати. Отже, політичні відносини як одна з основних форм політичних зв’язків у своєму здійсненні та розвитку є найважливішим виявом політичного життя суспільства.
Іншою важливою формою політичних зв’язків між людьми є політичні об’єднання. Вони стали явищами політичного життя, що зумовлене об’єктивною наявністю в суспільстві різних соціальних спільнот. Маючи стійкий характер, такі спільноти створюють ґрунт для формування єдиних політичних інтересів людей та відповідних політичних об’єднань. Можна виділити дві основні форми таких політичних об’єднань. Одна форма – це політичні об’єднання, які виникли на підставі спільності людей, що проживають на певній території, мають єдине господарське та етнічне життя. Основною формою політичного об’єднання такої територіальної спільноти людей є держава. Інша форма – це політичні об’єднання людей, що зумовлені відповідними соціальними інтересами і склалися в межах даної територіальної спільності, тобто на території даної держави (різні класи, соціальні верстви тощо). Найбільш розвинутими політичними об’єднаннями таких соціальних спільнот є політичні партії. І перша, і друга форми політичних об’єднань мають досить складну внутрішню структуру. А це означає, що люди в межах цих об’єднань підпорядковані певним правилам, що їхня політична діяльність є певним чином організованою. Ось чому політичні об’єднання називаються також політичними організаціями. Відтак політичні об’єднання можна охарактеризувати як форму політичних зв’язків між людьми, зв’язків, що створюються на засаді стійкої спільності їхніх політичних інтересів і підпорядковані певним правилам.
У сукупності різні політичні об’єднання створюють політичну структуру суспільства, що в ній кожне об’єднання залежно від особливостей його внутрішньої організації займає належне місце.
Так, держава (як політична організація) – це такий суспільний механізм, котрий повинен захищати інтереси людей, що проживають на даній території, регулюючи з допомогою правових норм відносини між ними, користуючись для цього в разі необхідності й спеціальними органами примусу. Саме в цій якості держава стає головним предметом політичних інтересів людей. А засобом оволодіння державною владою для використання її у своїх інтересах є інша форма політичних об’єднань – політичні партії, їхні союзи тощо. Ці партії та союзи як політичні організації мають згуртувати, об’єднати людей у єдину політичну силу, яка уможливила б досягнення їхніх головних політичних цілей.
У сучасному українському суспільстві, що рухається по шляху демократизації, процес розвитку політичної структури відбувається дуже інтенсивно. Поряд із відповідними перетвореннями в самій державі виникають і набирають силу різноманітні політичні партії, союзи, рухи. Між ними (залежно від політичних інтересів) складаються певні політичні відносини, що виявляються як у політичному протистоянні, так і в пошуках шляхів до співробітництва. Об’єднуючись у різні партії та рухи, громадяни незалежної України вбачають у цьому можливість досягти своїх політичних цілей. Отже, політичні об’єднання людей як форма політичних зв’язків є одним з найважливіших виявів політичного життя суспільства.
Найбільш складною формою вияву політичного життя та політичних зв’язків між людьми є політична система суспільства. Характеру і змісту цієї політологічної категорії присвячено спеціальний розділ нашого посібника.
Отже, ми розглянули три основні форми політичних зв’язків, що створюються в процесі політичної діяльності людей і становлять основний зміст політичного життя суспільства: політичні відносини, політичні об’єднання, політичну систему. Формування й функціонування кожної з цих форм відбиває відповідний рівень розвитку суспільства.
2. ПОЛІТОЛОГІЯ ЯК НАУКА, ЇЇ КАТЕГОРІЇ,ЗАКОНОМІРНОСТІ ТА МЕТОДИ
Процес становлення політології як наукової і навчальної дисципліни в нашому суспільстві дуже затримався. Проте це сталося не тільки з політологією, а й з багатьма іншими науковими напрямками гуманітарного та природничого профілю. Ще зовсім недавно нігілізм щодо багатьох досягнень світової політичної думки виявлявся в практичній забороні самих термінів «політологія» та «політолог» або у вживанні їх як образливих. Те саме в колишньому СРСР було і з іншими науками: кібернетикою, генетикою, соціологією. Історія 30–50-х років багато в чому повторилася у 70–80-ті роки, коли заперечення необхідності існування фундаментальної політології аргументувалося тим, що її проблематика начебто повністю вичерпується предметом «наукового комунізму».
У колишньому СРСР політичні дослідження тривалий час здійснювалися тільки в рамках філософії, теорії соціалізму, політичної економії, історії тощо. Лише у 70-х роках політичні дослідження починають оформлятися в самостійну науку, причому політологія найдовше мала ярлик «лженауки», оскільки розглядалася як реакція буржуазної ідеології на переможне поширення у світі марксизму-ленінізму.
у зарубіжному суспільствознавстві політологія посідає одне з чільних місць. Ще в античній суспільній думці політика поряд з філософією була однією з головних наук. Так, у «Нікомаховій етиці» видатний мислитель того часу Арістотель приділяє їй одне з провідних місць у своїй класифікації наук. В ієрархії Арістотеля політика розглядається як найважливіша наука, оскільки її функція пов’язана з основною суспільною метою – погодженням всезагального добробуту з добробутом окремих людей через управління людським співжиттям. Інші ж науки пов’язані лише із засобами досягнення цієї гармонії [2]. Отже, політичні знання раніше за інших стали об’єктом зацікавлення мислителів минулого, але політична наука у своєму конституюванні, хоч як парадоксально, відстала від інших суспільних наук. Майже до другої половини ХІХ століття політологія була в тіні інших наук: філософії, юриспруденції, історії.
Політологія в її сучасному вигляді – це явище новітнього часу. Вона виникла на сучасному етапі людської цивілізації. Це сталося в період утвердження індустріального суспільства, коли разом з бурхливим розвитком наукового знання виникли нові нетрадиційні стосунки між людиною і навколишнім світом. Нові історичні умови життя породили великий попит на ідеї демократії, яка все більше стає формою організації суспільно-політичного життя. Демократична організація суспільства, проте, потребує проведення такої державної політики, яка б ґрунтувалася на наукових політичних знаннях, а не на соціальних утопіях. Відповіддю на цю історичну необхідність стала поява ліберальної демократії з її гострим попитом на політологічні знання. Ліберальна демократія створила сприятливі умови для розвитку суспільно-політичної думки і зокрема політології як науки.
Організаційне оформлення політології відбулося в країнах Заходу лише після Другої світової війни, бо ще до середини ХХ століття в гуманітарній науці розуміння політичної системи обмежувалося вченням про державу. У ті часи тільки право, насамперед державне й міжнародне, повністю домінувало в процесі вивчення політичних систем. І тільки після Другої світової війни з’явилися теоретичні праці, в яких предметом політики стало не тільки життя держав, а й діяльність політичних партій, суспільно-політичних рухів, громадських організацій та інших політичних інститутів. Саме тоді остаточно сформувалося поняття сучасної політології.