Смекни!
smekni.com

Основні етапи еволюції ідеї громадянського суспільства (стр. 5 из 6)

- утвердження принципу верховенства права, формування правової держави та самообмеження держави у відносинах з громадянами та їхніми організаціями, визнання нею автономности структур громадянського суспільства;

- високий рівень ґарантованости прав і свобод; позбавлення людей страху бути покараними “за ініціативу” і самостійні дії; забезпечення більшої захищености громадян від свавільних дій уряду і місцевих властей;

- створення адекватної соціальної структури на основі розвитку приватної власности та ринкових відносин, формування середнього класу, підвищення життєвого рівня основної маси людей, звуження сфери бідности, з одного боку, та обмеження впливу олігархічних кланів, – з іншого;

- створення найрізноманітніших захисних та самодопомогових організацій, здатних виконувати соціалізуючі функції, а також громадських та громадсько-політичних організацій, які стежать за дотриманням права урядовцями і не допускають їхнього втручання у громадське життя;

- забезпечення висого рівня незалежности ЗМІ та їх активнішої участи у формуванні громадянського суспільства – через просвіту громадян та популяризацію громадських ініціатив;

- використання сімейного виховання, системи загальної та професійної освіти для формування нових цінностей та орієнтацій молоді [31].

Здійснення даних принципів забеспечує гармонійну взаємодії громадянського суспільства та держави. Американський вчений Ларі Даймонд виділяє такі демократичні функції громадянського суспільства (що ми можемо спроєцювати на розвиток суспільно-політичного життя та, відповідно, його демократизацію):

- Забезпечення базису обмеження державної влади, тобто моніторінг та обмеження з боку громадськості здійснення влади державою.

- Висока активність суспільних організацій поповнює діяльність політичних партій в таких питаннях, як стимулювання політичної участі, підвищення політичної ефективності та кваліфікації громадян, визнання демократичних обов’язків та прав.

- Громадянське суспільство може стати місцем затвердження таких демократичних цінностей та практик, як толерантність, угода, бажаня знаходити компроміси, повага іншої точки зору.

- Створення каналів, відрізнених від політичних партій, з метою вираження та балансування інтересів. Ця функція має особливе значення тоді, коли вона стосується таких груп, відключенних від політики, як жінки або расові чи етнічні меншини. Громадянське суспільство особливо сприяє демократизації суспільно-політичного життя, коли створює можливість участі в керуванні на рівні місцевого самоврядування. Адже місцевим структурам простіше лобіювати інтереси окремих громадян.

- Зниження небезпеки класових конфліктів та політичного протистояння, чого й вимогає плюралістичне громадянське суспільство, особливо у розвинених країнах, так воно сприяє створенню різноманітних інтересів. Індивіди об’єднуються в організації для захисту та задоволення своїх інтересів, ймовірною стає можливість їх взаємодії з людьми з іншими політичними поглядами та вподобаннями. Взаємний вплив зменшує категоричність власних поглядів та сприяє формуванню багатогранного світогляду, що забеспечує толерантність та готовність до компромісів.

- Створення арени для формування політичних лідерів. У разі успішного функціонування неурядових організацій,їх лідери та активісти мають навички та практику, необхідну для участі в урядовій та партійній політиці.

- Неурядові організації, що складають громадянське суспільство, можуть грати значну роль в справі зміцнення демократії. Так, наприклад, після досягнення успіху в процесі демократизації організації із захисту прав людини продовжують грати значну роль в здійсненні правових реформ, у захисті прав прав людини у в’язницях, у виявленні та підтримці інтересів меншин.

- Громадянське суспільство розповсюджує інформацію і служить громадянам у справі колективного захисту та реалізації інтересів. Вільна преса – один з інстументів забеспечення суспільства інформацією та вираження різних поглядів.

- Громадянське суспільство пов’язано з підвищенням відповідального характеру політичної системи, її ефективності, залученості в неї людей, тобто сприянню легітимності системи, затверджує в громадянах повагу до держави. Воно покращує керівницький потенціал держави та підвищує її можливість спиратися на добровільне підкорення громадян [32].

Таким чином громадянське суспільство є системою, яка складається з кількох частин. Це, по-перше, громадські організації (інститути), які виконують соціальні функції; по-друге, механізми взаємодії між суспільством та державою; по-третє, механізми контролю суспільством владних відносин. Отже, демократизація суспільно-політичного життя нерозривно пов’язана із становленням громадянського суспільства та розвитком його інститутів. Головною діючою особою в даному випадку виступає людина, як індивід, що має певну систему інтересів, цінностей, пов’язаних з участю в суспільно-політичному житті.

Ступінь розвиненості громадянського суспільства – характеристика рівня демократизму і політико-правової культури соціуму. Воно розвинене настільки, наскільки зберегло за собою більшість функцій і повноважень інститутів самоорганізації та самодіяльності громадян. Держава є сильною тією мірою, якою в межах, відведених їй громадянським суспільством функцій і повноважень, ефективно здійснює політичне управління в інтересах громадян, створюючи для цього відповідну правову систему і легітимно забезпечуючи правопорядок. Тобто, держава сильніша тоді, коли активніше громадянське суспільство, коли вона має менший сегмент у суспільстві за обсягом праворегулюючої діяльності, коли ефективно виконує визначені їй Конституцією функції і завдання.

Отже, проаналізувавши сучасні дослідження ідеї громадянського суспільства можна стверджувати, що протягом більшої частини ХХ ст. інтерес до розробки теорії громадянського суспільства спадає у зв’язку із експансією держави у приватні сфери життя; відновлення інтересу даної проблематики починається з 1970–80-х рр. Громадянське суспільство набирає вигляду сукупності суспільних відносин (економічних, соціальних, політичних, духовних), формальних, а також неформальних структур, які задовольняють спектр потреб і реалізують інтереси індивідів або їх груп, що адекватні досягнутому рівню суспільного розвитку.

Слід підкреслити, що громадянське суспільство досягає високого рівню розвитку в умовах демкоратії, а остання в свою чергу формується, розвивається та зберігається на грунті громадянського суспільства. Таким чином роль громадянського суспільства в процесі демократизації суспільно-політичного життя полягає в реалізації таких його функцій як забеспечення свободного розвитку особистості, захист її інтересів, здійснення самоврядування в усіх сферах та на всіх рівнях суспільного життя та ін.

Громадянське суспільство є характеристикою суспільства з точки зору його самоорганізації, ступеня розвитку демократії, реалізації прав і свобод людини і громадянина, виконання громадянами своїх політичних обов’язків як носіїв суверенітету, як джерела влади, як свідомих суб’єктів політичної діяльності, як людей, відповідальних за наслідки своїх дій, за майбутнє всього суспільства. Відтак його можна утверджувати як нову якість політично організованого суспільства, як середовище демократії, свободи і відповідальності за долю держави і нації.


Висновки

Метою даної роботи було виявлення і аналіз основних етапів розвитку ідеї громадянського суспільства. Відповідно до поставленої мети одержано такі результати:

1. У роботі було розглянуто основні етапи розвитку теорії громадянського суспільства: давні часи (Давня Греція та античний Рим), Середньовіччя, Новий час та сучасний період розвитку політичної теорії. Відповідно до цього були виявлені особливості теоретичних підходів до визначення феномену в ці періоди, а саме:

- для античного та середньовічного періоду характерна відсутність чіткого розмежування між державою та суспільством; отже, громадянське суспільство ототожнювалось із політичним. Таким чином давньогрецька, давньоримська та середньовічна доба оцінюється як період виникнення джерел та початок еволюції класичного розуміння поняття громадянського суспільства;

- розвиток теорії громадянського суспільства в період ХVІІ – XVIII ст. йде в рамках концепцій природнього права та суспільного договору і характеризується формуванням ідеї індивідуальної свободи особистості. Період ХІХ – поч. ХХ ст. характеризується інституціоналізацією поняття громадянського суспільства, тлумаченням його як особливої недержавної сфери соціального організму. Отже, в Новий час сформувалися основні концепції громадянського суспільства в рамках локківської, гегелевської та таквілевсьскої традиції, на основі яких вподальшому йшло дослідження громадянського суспільства та його взаємозв’язок з державою;

- сучасний період дослідження громадянського суспільства характеризується новим підходом до тлумачення його сутності, як суспільства рівноправних громадян, яке не залежить від держави, але взаємодіє з нею заради спільного блага. Центр ваги в дослідженнях цього періоду переноситься на аналіз структури громадянського суспільства, його інститутів, взаємозв’язку з демократизацією сфер життя.

2. Було встановлено принципи громадянсько суспільства, згідно з якими громадянське суспільство створює державу, а не навпаки. Відтак, держава є частиною громадянського суспільства, інститутом здійснення публічної влади й механізмом забезпечення безпеки, добробуту, правового захисту прав і свобод громадян. Громадянське суспільство і держава співвідносяться як ціле і частина, як організм і механізм.