правлячі; опозиційні; нейтральні або центриські.
За формами методами правління:
ліберальні; демократичні; диктаторські.
За принципом організації та членства:
кадрові; масові.
За місцем у системі влади:
моральні; неморальні.
За ідеологічним спрямуванням:
комуністичні; соціалістичні; фашистські; неофашистські;
ліберально – демократичні; націоналістичні; анархістські.
За віросповіданням:
християнські; мусульманські.
За певними критеріями можна класифікувати і політичні партії в Україні. Такими критеріями можуть бути:
ставлення до державного суверенітету;
соціально - економічні пріоритети;
і ідейно - політичні засади.
За ідейно - політичним спрямуванням в Україні можна вирізнити такі типи партій:
національно - радикальні;
національно - демократичні;
загально - демократичні;
соціалістичного спрямування;
національних меншин.
3. СУТНІСТЬ ТА ТИПИ ПАРТІЙНИХ СИСТЕМ
Залежно від багатьох обставин, а надто від характеру наявного політичного режиму, в кожній країні складається певна партійна система.
Партійна система — це сукупність партій (правлячих та опозиційних), які тісно пов'язані між собою та з державою і які беруть участь у здійсненні державної влади. Під терміном «партійна система» розуміють:
- право партій на формування власної системи правління;
- сукупність політичних сил, представлених у парламенті, або таких, що прагнуть до представництва в ньому;
- сукупність відносин між легальне діючими політичними партіями, що виявляються у суспільній боротьбі або суперництві за владу в суспільстві;
- сукупність політичних партій, що існують у країні незалежно від форм діяльності та ступеня інституціоналізації, згідно з чинним законодавством.
Найбільш поширена типологія партійних систем ґрунтується на кількісному критерії — кількості партій, які реально борються за владу або здійснюють вплив на неї. Відповідно вирізняють: однопартійну, двопартійну та багатопартійну системи. Ця типологія належить М. Дюверже, який виокремлює також «систему двох з половиною партій» — проміжний варіант між двопартійною та багатопартійною системами, коли сили двох партій врівноважуються.
Типологія партійних систем Дж. Сарторі базується на якісних критеріях і охоплює:
1. Однопартійну систему, що має такі ознаки:
- існування тільки однієї легальної партії та заборона утворення інших;
- зрощення партійного апарату з державним;
- тоталітарний політичний режим.
Систему з гегемоністською партією — існує декілька партій, але одна є постійним політичним гегемоном.
Систему домінуючої партії — домінуюча партія демократично співіснує з іншими партіями.
Двопартійну систему, яка характеризується такими рисами:
- наявністю кількох політичних партій;
- існуванням двох партій, значно пріоритетніших за інші;
- формуванням складу уряду однією з двох партій, яка перемогла на виборах;
- впливовою опозиційною партією, яка програла вибори;
- демократичним політичним режимом.
5. Систему поміркованого (обмеженого) плюралізму:
- наявність у країні багатьох політичних партій;
- репрезентація в парламенті лише кількох партій;
- репрезентація в уряді деяких із представлених у парламенті партій;
- відсутність позасистемної опозиції;
- демократичний політичний устрій.
Залежно від механізму формування уряду вирізняють декілька варіантів системи обмеженого плюралізму:
однопартійне правління — уряд формується партією, яка дістала абсолютну більшість голосів на парламентських виборах;
двоблокова коаліція — уряд формується одним із двох блоків, що перемогли на виборах;
мультипартійна коаліція — уряд формується з представників декількох партійна основі їх пропорційного представництва в парламенті за результатами виборів.
6. Систему крайнього (поляризованого) плюралізму:
- наявність багатьох політичних партій;
- гострота ідеологічного розмежування між ними;
- присутність серед опозиційних партій позасистемних;
- формування уряду партіями центру;
- наявність двосторонньої деструктивної опозиції;
- демократичний політичний режим.
7. Атомізовану партійну систему:
- наявність і незначна впливовість усіх партій;
- присутність серед опозиційних партій позасистемних;
- формування уряду на позапартійній основі або на основі широкої коаліції;
- демократичний або авторитарний політичний режим.
Існують два різновиди атомізованої системи:
- система крайнього плюралізму — уряд формується або на широкій коаліційній основі, або за позапартійними критеріями;
- авторитарна псевдопартійність — багато партій ведуть боротьбу, але реальна влада і контроль над ситуацією в країні перебуває в руках військової верхівки.
4. ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНІ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА РУХИ
Громадсько-політичні організації та рухи - це добровільні об’єднання громадян, які виникають згідно з видами діяльності, соціальної активності й самодіяльності для задоволення і захисту їхніх багатогранних інтересів і запитів, діють відповідно до завдань і цілей, закріплених у їхніх статутах.
Суспільні рухи і громадські організації не ставлять перед собою мету завоювати державну владу. На відміну від політичних партій вони ніякими своїми структурами не входять до державних інститутів, проте, будучи частиною політичної системи суспільства, можуть здійснювати істотний вплив на неї, зокрема в разі зміни правлячих сил і навіть характеру влади.
Громадські організації та суспільні рухи об’єднують людей різної партійної приналежності, різних ідеологічних переконань для досягнення певних цілей. У цьому полягає ще одна відмінність їх від політичних партій, що об’єднують людей лише певної ідеологічної орієнтації і виключають їх членство в інших партіях.
Останнім часом значно активізувався процес утворення масових організацій і рухів, пожвавилась і їх діяльність. Причини активності зумовлені такими обставинами:
наростання явищ і процесів у різних сферах людського життя;
загрозою війни з застосуванням зброї масового знищення;
дедалі більшим руйнуванням життєвого середовища людини - виникнення екологічної катастрофи;
реакцією - відповіддю на наступ консервативних сил у різних країнах сучасного світу;
актуалізацією гуманістичних цінностей та ідеалів у суспільній свідомості й боротьбою за їхнє практичне втілення в життя;
зростаючим культурним рівнем широких верств населення;
стрімким розвитком усіх видів комунікацій, які полегшують спілкування людей та сприяють їхньому об’єднанню.
Громадські організації та рухи виникають із природної потреби сучасної людини бути співучасником у справах суспільства. Оскільки в повсякденному житті людина не може займатися справами суспільства, це за неї роблять громадські об’єднання. Вони звільняють людину від необхідності бути постійним учасником суспільно - політичного життя, самостійно вирішувати безліч проблем. Ціна яку платить людина за краще відображення й задоволення власних проблем та інтересів організацією, полягає в обов’язку коритися встановленим в ній правилам. В такий спосіб обмежується довільний характер поведінки людини.
Відзначають, що громадські об’єднання виникають здебільшого знизу, але іноді за ініціативою згори, створюються для реалізації різних потреб і суспільних інтересів та діють в інтересах своїх членів.
Свідченням колективістського характеру діяльності громадських організацій та рухів є їхня масовість, характер внутрішньої структури. Громадські організації та рухи надають широкі можливості для суспільної ініціативи мас, виявлення їхнього самоврядування, завдяки демократичним принципам їхнього устрою.
Громадські об’єднання, найчастіше, реалізують себе у вигляді формальних і неформальних організацій і громадських рухів.
Громадські організації і рухи мають різноманітні функції. Їх можна поділити на дві групи:
функції, що їх громадські організації і рухи виконують відносно системи влади в державі;
функції, виконувані щодо інтересів членів цих організацій та рухів.
У першій групі можна відокремити дві основні функції: опозиційну і творчу. Із другої групи функцій можна відокремити захисну і допоміжну.
Щоб розібратися в широкому спектрі громадських об’єднань, треба зупинитись на їхній типології. Насамперед можна їх поділити на традиційні і нові. До традиційних громадських організацій і рухів відносять: профспілкові, жіночі, молодіжні, економічні, освіти й культури, наукові й науково - технічні, творчі, оборонні, спортивні, туристські та інші. До нових соціальних організацій та рухів належить: екологічні, альтернативні, громадської ініціативи, національні.
Громадські організації та рухи можна класифікувати за інтересами чи діяльністю:
за економічними інтересами - кооперативні, споживчі спілки та інші;
за суспільно - політичними інтересами розрізняють організації культурного, гуманітарного релігійного напрямів;
за методами діяльності та правового статусу: легальні та офіційні, напівлегальні та неформальні ( наприклад мосонська ложа );
за місцем діяльності, за місцем докладання сил у структурі політичної влади: любі самоврядні організації, які добиваються урядових дотацій;
за видами діяльності: економічні, освіти і культури, опікунські, охорони здоров’я, природи конфесійні, оборонні, спортивні, туристські.
Громадські організації та рухи виконують важливу роль у політичній системі, в суспільно - політичному житті в цілому. Вони є своєрідною з’єднувальною ланкою між функціонуванням державних органів і відповідними діями населення країни. Громадські об’єднання надають велику допомогу владним структурам у виконанні функцій управління. Громадські організації та рухи привертають увагу широких мас населення до гострих проблем, пропонують способи вирішення проблем, вимагають від держави їх вирішення. Громадські об’єднання часто є здоровою альтернативою негативним процесам, виступають за вирішення соціальних, гуманітарних, національних, екологічних проблем, розгортають рух за здоровий спосіб життя. Вони, виконуючи свої функції, сприяють розвиткові активності та ініціативи широких верств населення.