Відставка Прем'єр-міністра має наслідком відставку всього Кабінету Міністрів.
Діяльність Кабінету Міністрів забезпечується Секретаріатом, який очолює урядовий секретар, що призначається на посаду Кабінетом Міністрів за поданням Прем'єр-міністра.
Повноваження Кабінету Міністрів України визначені ст. 116 Конституції [1], згідно з якою він:
- забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення її внутрішньої і зовнішньої політики, виконання Конституції, інших законів та актів Президента України;
- вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод; забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики, політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;
- розробляє і забезпечує здійснення програм економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку;
- забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності, здійснює управління об'єктами державної власності;
- розробляє проект закону про Державний бюджет України, забезпечує його виконання та подає Верховній Раді звіт про його виконання;
- здійснює заходи щодо забезпечення національної безпеки України, боротьби зі злочинністю;
- організовує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи;
- спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади тощо.
Кабінет Міністрів у межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання. Акти Кабінету Міністрів підписує Прем'єр-міністр.
Кабінет Міністрів складає свої повноваження перед новообраним Президентом України.
Система органів виконавчої влади, побудована за принципом вертикалі, тобто підзвітності нижчестоящих органів вищестоящим.
| Її складові: | - вищий орган виконавчої влади;- органи центральної виконавчої влади;- місцеві державні адміністрації. |
До системи центральних органів виконавчої влади України входять міністерства, державні комітети (державні служби) та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.
Міністерство є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади у забезпеченні реалізації державної політики у визначеній сфері діяльності.
Керівництво міністерством здійснює міністр, який як член Кабінету Міністрів особисто відповідає за розробку і реалізацію державної політики у сфері державного управління та програм Кабінету Міністрів з відповідних питань. Він здійснює управління у цій сфері, спрямовує і координує діяльність інших органів виконавчої влади з питань, що належать до його відання.
Державний комітет (державна служба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовує і координує Прем'єр-міністр або один із віце-прем'єр-міністрів чи міністрів. Державний комітет вносить пропозиції щодо формування державної політики відповідним членам Кабінету Міністрів та забезпечує її реалізацію у визначеній сфері діяльності, здійснює управління у цій сфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, віднесених до його відання. Державний комітет (службу) очолює його голови.
Зокрема, державними комітетами та іншими центральними органами виконавчої влади, статус яких прирівнюється до державного комітету, є комітети: архівів; будівництва, архітектури та житлової політики; по водному господарству; по земельних ресурсах; зв'язку та інформатизації; з енергозбереження; у справах релігій; інформаційної політики, телебачення і радіомовлення; лісового господарства; молодіжної політики, спорту і туризму; промислової політики; у справах ветеранів; у справах охорони державного кордону; стандартизації, метрології та сертифікації; статистики; Вища атестаційна комісія; Національне космічне агентство; Пенсійний фонд; Головне контрольно-ревізійне управління; Державне казначейство.
Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом має особливі завдання та повноваження, щодо нього може встановлюватись спеціальний порядок утворення, реорганізації, ліквідації, підконтрольності, підзвітності, а також призначення і звільнення його керівників тощо.
Такими органами в Україні є: Антимонопольний комітет; Державна податкова адміністрація; Державна митна служба; Державний комітет з питань регуляторної політики та підприємництва; Національна комісія регулювання електроенергетики; Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку; Державний департамент з питань виконання покарань; Фонд державного майна; Головне управління державної служби; Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції.
Центральні органи виконавчої влади діють на основі положень, які затверджує Президент.
Керівника центрального органу виконавчої влади та його заступників призначає Президент за поданням Прем'єр-міністра, а припиняє їх повноваження Президент.
Центральні органи виконавчої влади можуть мати свої територіальні органи, що утворюються, реорганізовуються і ліквідовуються в порядку, визначеному законодавством.
Призначення на посаду і звільнення з посади керівників територіальних органів центрального органу виконавчої влади здійснює керівник центрального органу виконавчої влади.
Кабінет Міністрів у межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади, може утворювати урядові органи державного управління (департаменти, служби, інспекції), які діють у складі відповідного центрального органу виконавчої влади та здійснюють: управління окремими підгалузями або сферами діяльності; контрольно-наглядові, регулятивні та дозвільно-реєстраційні функції щодо фізичних і юридичних осіб. Керівники цих органів призначаються на посади та звільняються з посад Кабінетом Міністрів України за поданням керівника відповідного центрального органу виконавчої влади.
Згідно з Конституцією виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації, діяльність яких регулюється Законом «Про місцеві державні адміністрації» від 9 квітня 1999 р. (зі змінами і доповненнями) [1].
Місцева державна адміністрація у межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.
Голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду Президентом за поданням Кабінету Міністрів на строк повноважень Президента і звільняються з посади Президентом.
Склад місцевих державних адміністрацій формують їх голови.
Голови місцевих державних адміністрацій при здійсненні своїх повноважень відповідальні перед Президентом і Кабінетом Міністрів та підзвітні і підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня.
Актуальною проблемою в ході реформування є врегулювання повноважень між місцевими адміністраціями та обласними і районними радами. Так, якщо районна чи обласна рада передає частину своїх повноважень відповідній місцевій адміністрації, то у цій частині адміністрації підзвітні і підконтрольні відповідним радам.
Якщо ж районна чи обласна рада передає частину своїх повноважень відповідній місцевій адміністрації, то у цій частині адміністрації підзвітні і підконтрольні відповідним радам.
Обласна чи районна рада може висловити недовіру голові відповідної місцевої державної адміністрації, на підставі чого Президент приймає рішення і дає обґрунтовану відповідь. Якщо ж таку недовіру висловили дві третини депутатів від складу відповідної ради, то Президент приймає рішення про його відставку.
Згідно зі ст. 119 Конституції місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують [1]: виконання Конституції та інших законів України; законність і правопорядок; додержання прав і свобод громадян; виконання програм соціально-економічного та культурного розвитку, охорони довкілля, національно-культурного розвитку національних меншин; підготовку та виконання обласних і районних бюджетів; звіт про їхнє виконання; взаємодію з органами місцевого самоврядування тощо.
Голови місцевих державних адміністрацій у межах своєї компетенції видають розпорядження, які є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами і організаціями, посадовими особами та громадянами.
А керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій видають накази.
2. Розмежування компетенцій Президента України
та Кабінету Міністрів України
2.1. Кадрові зміни.
Відповідно до положень (статей 85, 106 та 114) Конституції 1996 року український уряд – Кабінет Міністрів формувався наступним чином. Глава уряду - Прем‘єр-Міністр України призначався Президентом за згодою більше ніж половини від конституційного складу Верховної Ради України , а персональний склад Кабінету Міністрів призначався главою держави за поданням Прем‘єр-міністра. Останнє положення є аналогічним і щодо призначення керівників інших структур виконавчої влади – центральних органів виконавчої влади та місцевих державних адміністрацій. Таким чином, Президент України мав визначальну роль в процесах формування виконавчої влади.
Що стосується порядку звільнення названих керівників адміністративних структур, то роль глави держави була ще значнішою. Президент на свій розсуд, без згоди українського парламенту міг прийняти рішення про відставку Прем‘єр-міністра (що тягне відставку уряду в цілому), а також звільнити із займаних посад керівників усіх інших названих органів виконавчої влади. При тому, Верховна Рада мала можливість впливу на уряд по суті незалежно від Президента, – через прийняття українським парламентом резолюції недовіри Кабінетові Міністрів, що маємо наслідком його відставку.