Починаючи з 2006-2007 навчального року у всіх ланках системи загальної середньої та вищої школи в учбові програми повинні бути включені питання, пов’язані з проблемами міжнародної безпеки, діяльністю НАТО та Європейського Союзу, співробітництвом України з цими міжнародними інститутами.
Центральне місце в заходах, передбачених Рішенням СНБОУ, відведено "інформуванню суспільства з питань євроатлантичної інтеграції України", залучення до цієї роботи засобів масової інформації.
Перш за все, громадян запевняють у тому, що зі вступом України у НАТО відбудеться скорочення загальних розходів на оборону. Членство в НАТО позбавить нашу державу можливості бути втягненою в ситуацію, коли Україна буде вимушена підтримувати свою обороноздатність за власний рахунок.
Важко сказати, чого в цих твердженнях більше - недостатньої обізнаності, наївної віри в те, що хтось інший буде забезпечувати обороноздатність нашої країни, чи лукавства. Адже заявив перший заступник міністра внутрішніх справ України А. Бутейко, що "за законодавством України на армію з бюджету повинно виділятися до 3% від ВВП, хоча реально вділяється ледь більше половини від цієї цифри. НАТОвські вимоги передбачають 2% від ВВП, а недофінансування не дозволяється"[6].
Громадськості кажуть, що вступ в "своєрідний закритий клуб НАТО" дозволить суттєво розширити можливості та ринки збуту української воєнної техніки та устаткування", "приєднатися до найсучасніших технологій" країн Альянсу та "вийти на ринок цих країн".
Проте ці твердження не узгоджуються з тезисом про скорочення розходів на оборону. Досвід сусідніх з Україною держав, які нещодавно стали членами альянсу, свідчить про те, що США охоче надають новим членам НАТО кредити на придбання воєнної техніки та устаткування. Тим самим вони забезпечують свої заводи, дають роботу десяткам тисяч своїх людей і в той же час саджають цілі держави на наркотичну іглу - ставлять їх в залежність від поставки запасних частин, обслуговування американської техніки. А власні оборонні підприємства цим державам слід закривати. Чи не таку перспективу підготували Україні апологети НАТО? [7]
Наївними є ї уповання на те, що саме "з набуттям членства в НАТО можна очікувати прориву у входженні Україні у європейські та світові економічні, фінансові структури, в тому числі Європейський Союз", "покращення інвестиційної привабливості країни в очах міжнародного інвестора", а значить суттєвого закріплення економічної безпеки.
Проте ні ЄС, ні НАТО піднімати економіку України не будуть. Не можна не погодитися з тим же А. Бутейко, коли він казав, що "ЄС не потрібна слабка, не конкурентноздатна Україна. Вони не бажають бачити нас з нашою "лежачою" промисловістю. Якщо ми приходимо туди зі своїми проблемами, то вони стають проблемами вже не Києва, а Брюсселя"[8]. Те саме стосується і НАТО. Занедбати високо сучасні оборонні заводи та КБ в ім’я членства в НАТО - це злочин проти минулого, теперішнього і майбутнього українського народу, усього східнослов’янського світу[9].
Окремого розгляду вимагає теза про те, що Україна, ставши членом НАТО, "отримає безпрецедентні гарантії військової безпеки згідно з Вашингтонським договором, надійні гарантії державного суверенітету, політичної незалежності", що Україна "буде безпосередньо приймати участь у процесах прийняття рішень при обговоренні питань розвитку європейської та євроатлантичної безпеки"[10].
На жаль, Україна, ще не будучи членом альянсу, дозволяє використовувати себе в якості "інструменту" політики США. Яскравим прикладом цього є таким факт, що ілюструє відношення американців до України. За період з 1 жовтня 2001 року по 1 листопада 2005 року повітряний простір України перетинали під контролем Повітряних Сил Збройних Сил України у рамках виконання завдань бойові літаки США 3686 разів та ФРГ - 442 рази. За надане аеронавігаційне обслуговування були виставлені рахунки США на суму більш ніж 5 млн. дол. США, ФРГ - більш ніж 400 тис. дол. США. Німці вже сплатили всю суму, коли від американців не надійшло ні центу.
Тягнучи Україну в НАТО, керівництво українського МІСа, по суті, не приховує того, що членство в альянсі воно роздивляється в якості гарантії від загрози з боку Росії. Кажучи про те, які переваги принесе членство у НАТО, міністр іноземних справ Б. Тарасюк пояснив, що сьогодні Україні доводиться вибудовувати свою оборону по всьому периметру своїх кордонів. Якщо ж вступити у НАТО, необхідності зміцнення кордонів з державами - членами альянсу (західні кордони України) не буде. Так проти кого буде будуватися лінія оборони? Проти Росії. Чи слід дивуватися, чому Росія негативно відноситься до членства України у Північноатлантичному альянсі і у разі вступу в цей блок, буде розглядати нашу країну як недружелюбну.
А якою була б реакція Росії у разі розташування на території України НАТОвських баз? Одним з найбільш негативних наслідків вступу України у НАТО в умовах, коли Росія залишиться поза альянсом, буде згортання співпраці з Росією у військово-технічній сфері. Маніакальне прагнення втягнути Україну у НАТО, відвести її подалі від Росії під лозунгом зміцнення національної безпеки навпаки підірве її під корінь.
Ще один улюблений довід "атлантистів" полягає в тому, що "НАТО - це структура, в якій співпрацюють демократичні держави" та що "ці держави готові захищати свої цінності, якщо треба, то за допомогою застосування міліарного потенціалу"[11]. Довід далеко не безгрунтовий. Але виникає питання: хіба Україна сама не в змозі затвердити демократичні цінності, забезпечити та захистити права людини.
Таким чином, розгляд доводів, за допомогою яких українська влада намагається переконати народ України в необхідності вступу до НАТО, приводить до висновку, що таке рішення ні в якому разі не зміцнило б нашу національну безпеку і тому не сприяло би національним інтересам нашої країни. І це добре розуміють громадяни України, більшість з яких відкидають ідею членства в альянсі.
Безсумнівно такі важливі питання політики держави повинні вирішуватися з урахуванням думки народу, який є згідно ст.5 Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в країні. В умовах, що склалися зараз в Україні, проНАТОвська політика правлячого режиму розколює суспільство, є предметом гострої політичної боротьби. І з цим влада не має права не рахуватися.
Для України серйозну загрозу представляє новий розкол Європи, розділ європейських держав на "демократичні" та "недемократичні", поява на нашому континенті нових розділових ліній, будь-які наміри або спроби розглядати нашу країну як "прифронтову зону", а тим паче як плацдарм для протистояння великий держав-гігантів.
Аналіз геополітичного становища в Європі та в усьому світі, реальних та потенціальних загроз безпеки, стану вітчизняної економіки, стану суспільства, приводить до висновку, що найбільш оптимальним варіантом забезпечення безпеки України, її незалежності є реалізація позаблокового, нейтрального статусу, про намір затвердити який було проголошено у Декларації про державний суверенітет України, прийнятої Верховною Радою УРСР 16 червня 1990 року.
Що дасть Україні реалізація позаблокового статусу? По-перше, відмову від участі в яких би ні було воєнних блоках і міждержавних конфліктах; по-друге, виведення України зі сфери геостратегічного протистояння Заходу, перш за все США, з одного боку, і Росії - з іншого; по-третє унікальну можливість зосередити ресурси держави і всіх її інститутів на вирішенні невідкладних задач; по-четверте, підтримку рівноправного взаємовигідного співробітництва зі всіма членами міжнародного суспільства.
Зрозуміло, що втягнення України у НАТО не сумісно з позаблоковим статусом. Тому ідея реалізації цього статусу зустрічає все більшого напору з боку прибічників альянсу в Україні та за її межами. В останній час робляться спроби дискредитувати саму ідею позаблоковості, мов, це є "застарілим товаром, запакованим в умовно привабливу обгортку, в якій змішано місцевий пацифізм з так званим "європейським досвідом"[12].
Слід підкреслити, що нейтральність зовсім не означає самоізоляції, відчуження від зовнішнього світу, в тому числі і у питаннях безпеки. Позаблоковий статус не є перепоною для співпраці з іншими країнами. "Головне - мати міцну політичну волю та не піддаватися спокусі "сховатися під зонтиком НАТО", звільнивши себе від відповідальності і необхідності переозброєння"[13].
Вищесказане зовсім не означає, що з НАТО не слід співпрацювати, так як ігнорувати найбільш міцне та найефективніше військово-політичне групування з величезними амбіціями було б серйозною помилкою. З НАТО необхідно співпрацювати у питання протидії новим вибухам та загрозам міжнародному миру та безпеці. Проте склад і масштаби співпраці повинні визначатися лише національними інтересами України і ні в якому разі не вести до погіршення відносин з нашими сусідами, особливо з одним з найважливіших стратегічних партнерів - Російською Федерацією.
В Україні створена необхідна правова база для забезпечення національної безпеки, захисту національних інтересів. Базовим є прийнятий Верховною Радою України Наказ "Про основу національної безпеки України". На його основі розроблена і затверджена Наказом Президента України Військова доктрина України, розробляються Стратегія національної безпеки України, інші політично-правові документи.