По-друге, командир є єдиноначальником і діє у встановлених законом межах.
По-третє, призначення армії – вести війну, навіть навчання військ ведеться в умовах близьких до бойових.
А це висуває на передній план такі якості як волю, рішучість, сміливість, і оперативність в рішеннях, жорсткість в їх виконанні. І хоча ці якості повинен мати і цивільний лідер, але в його ідеальному типі вони далеко не при всіх обставинах домінують. З цих особливостей випливає і четверта специфічна обставина: спокуси і можливостей робити ставку лише на неприкрите насилля в армії значно більше ніж в цивільній керівній професії.
Тому дуже важливо, на які фактори спираються якості бойового командира – на його розум, високий професіоналізм, авторитет, довіру до нього, чітке дотримання законності, справедливість і гуманізм по відношенню до підлеглих, звичайно про великій, але розумній вимогливості, або на сліпе бездумне виконання наказу зверху, на покарання з будь-якого приводу, або й без нього, тобто на свавілля, а то й на самодурство.
Визначимо тенденції і перспективи розвитку лідерства.
По-перше, лідерство давно стало „дистанційним”, хоча лідери з’являються досить часто на екранах телевізорів, кожен їх крок – в полі зору засобів масової інформації. Але з „народом” безпосередньо лідери майже не спілкуються.
По-друге, лідерство помітно зміщується до корпоративності, набуває колективного характеру. Лідер поступово стає символічною фігурою, його численні функції виконує найближче оточення з правлячої еліти.
По-третє, сучасний лідер в демократичному суспільстві настільки обмежений в своїй діяльності законами, нормами, бюрократичними інститутами, що виявляти свої найкращі якості він невзмозі.
По-четверте, навіть в тоталітарному режимі лідер, що зосередив у своїх руках всю повноту влади, не має повної свободи дій відносно апарату влади, правлячої еліти. В її руках питання кадрової політики, апарат повністю контролює канали комунікації лідера, його зв’язки з іншим світом, веде селекцію інформації, по-своєму оцінює її, а тому і впливає на рішення лідера.
По-п’яте, зовнішньополітична залежність лідара. Система міжнародних договорів, угод, традицій, норм у відносинах між країнами ставить перед лідером чимало обмежень в проведенні як зовнішньої так і внутрішньої політики.
Сучасна представницька демократія переживає глибоку кризу. Вона надає більше шансів пробитися до влади не кращим, а більш „пролазним” людям, тим, у кого більші фінансові можливості. Лідерство в його нормативному розумінні не дуже стикається з демократією, бо воно передбачає пріоритетний вплив однієї особи, а це вже потенційний авторитаризм. Проте, деякі тенденції розвитку лідерства проявляються досить чітко. Так, лідерство все більше охоплюється інституалізацією, тобто рекрутування, підготовка і шлях до влади лідера жорстко регламентується самою системою. Друга тенденція: значне зростання значення професіоналізації лідера, спеціальної підготовки. Тому, як це не парадоксально, саме демократія ставить перепони на шляху появи на політичній арені яскравих самобутніх лідерів.
Висновок: таким чином, політичне лідерство залишається важливим і необхідним атрибутом суспільства, але його здійснення в сучасних умовах приймає нові форми, переживає певну кризу у своєму розвитку.