У 1906 р. виходять дві рецензії Луначарського: "Етика і марксизм", присвячена книзі Каутського, і "Пролетаріат і етика", що представляє собою критичний розбір книги М.М. Кошкарьова "Про пролетарської етики". У цих статтях Луначарський схиляється до ортодоксальної версії марксизму, що виходить з критики об'єктивної науки про моральність з позицій класової пролетарської моралі. Проте вже в 1908 р. у книзі "Релігія і соціалізм" Луначарський намагається обґрунтувати "етичний соціалізм почуття", розвиваючи ідею соціалізму як релігії прогресивного людства.
Істотну роль у становленні марксистської етичної доктрини зіграла робота Л.І. Аксельрод (1868-1946) "Про прості закони моральності і права" (1916). Сама по собі ця робота стала одним з моментів полеміки, що спалахнула в 1915-1917 рр.. між Г.В. Плехановим і Аксельрод, з одного боку, і Л. Мартовим - з іншого. Тим не менш, протягом декількох десятиліть стаття Аксельрод залишалася практично єдиним джерелом з проблеми загальнолюдського в марксистській етиці і зробила свій позитивний вплив на розвиток радянської етики 60-х років, коли вперше в рамках марксизму офіційно був визнаний факт наявності простих загальнолюдських норм моралі [18; 440]
Усі ці напрями не дають можливості для поступального, усвідомленого розвитку, що припускає збереження природних моральних (моральних) цінностей і орієнтирів.
Таким чином, дослідження співвідношення етичної і політичної сфер має низку важливих запитань, які необхідно постійно мати на увазі, щоб послідовно просуватися в цій темі. По-перше, це питання про мораль (моральності) або як говорили древні питання про те, "що повинно бути". По-друге, це питання про діяльність людей, тісно пов'язаної з питанням про цінності або про повноцінне буття речей. По-третє, питання про цілі і завдання держави і мистецтво поведінки політика в конкретній ситуації. Для цілей справжнього дослідження також важливо відмітити декілька ключових пунктів. Перший пункт полягає в тому, що вивчаючи проблеми політичної етики ми повинні говорити про етику політики, оскільки якраз йдеться не про політику, поставленій на службу етиці, а, навпаки, про питання, чи мотивовані і яким чином в політиці етичні принципи (основи), норми (закони і правила) і доброчесності . Тобто, для подальшого дослідження, слід мати на увазі співвідношення політики і етики як рівнозначних, непідлеглих, але одночасно взаємозв'язаних громадських сфер. Наступний пункт полягає в тому, що ми можемо стверджувати, що політика завжди має моральний зміст, оскільки завжди здійснюється в певних етичних рамках, а не незалежно від них. Це визначає те, що повна відмова від моралі в політиці неможлива, оскільки робить неможливим її практичне здійснення, перетворює на недійсні усі політичні засоби. Ця думка істотно розходиться з філософією прагматизму та політичним прагматизмом, що мають на увазі свідому відмову від всякого морального або морального змісту. Але слід вказати на явні теоретичні недоліки цієї позиції, які знаходяться в тому, що прагматизм як такий сам формує особливого роду політичну етику і має на увазі вчення, засноване на певних цінностях, які ним визнаються як основні. Отже, ми маємо справу з деякою химерою або свідомим прийомом таким, що дає цілком конкретні політичні переваги при практичній реалізації політики в певний відрізок часу. Мораль (моральність) і етика не можуть підміняти собою політику як таку, оскільки визначення ідеального образу "що має бути", існування цінностей або оцінка дій, навчання моральності не може замінити собою власне політичну діяльність.
1.2 Проблеми взаємодії моральної та політичної свідомості
Духовне життя людської особистості і суспільства в цілому строкате і різноманітне. Це знаходить своє вираження в існуванні найрізноманітніших явищ духовної культури : мистецтві, філософії, релігії, науці, політичній свідомості, праві.
В людських спрямуваннях умовно можна виділити дві течії. Перша визначаєте, що людина намагається співвіднести своє існування з такими глобальними поняттями, як Вічність, Природа, Космос. Другі виражаються в тому, що індивід намагається осмислити, виразити свої стосунки з іншими, задовольнити свої найголовніші потреби. Різні галузі духовної культури задовольняють різні спрямування людей.
Моральні цінності і норми, що мають відношення до політичного світу, до його інститутів, відносин, політичному світогляду і поведінки членів того чи іншого суспільства, в сукупності складають політичну етику [4; 28]
Грецьким словом «політика» здавна іменують мистецтво управління державою. Політика - це основний засіб управління суспільством, а політики - головні професійні управителі країною, суспільством, народом [12; 23]
Політична свідомість є своєрідним, динамічним сплавом почуттів і уявлень, в якому по-своєму виражається коло інтересів, пов'язаних з діяльністю держави і інших політичних інститутів. Політична свідомість виражає і захищає насущні, життєво важливі інтереси як окремих соціальних груп, так і суспільства в цілому. Ці інтереси ,передусім, національні, тобто інтереси тієї або іншої країни (культурні, економічні і т. д.).
У будь-якої держави є загальні для усього населення інтереси: охорона кордонів, відстоювання своїх специфічних спрямувань на міжнародній арені, збереження культури, традицій і т. д. Проте слід визнати, що на ранніх етапах розвитку держави (рабство, кріпацтво) домінувала політична свідомість пануючих станів. У останні ж століття (особливо в XX столітті) політична свідомість наповнюється усе більшою мірою загальнолюдським змістом.
Історично змінювався характер взаємодії моральної і політичної свідомості. Аж до епохи Просвітництва спостерігався значний розрив між політикою і мораллю. "Мета виправдовує засоби", - цей девіз, відверто сформульований знаменитим італійським мислителем епохи Відродження Нікколо Макіавелі (1469 - 1527), застосовувався задовго до XVI століття. Макіавеллі, Гоббс і багато інших мислителів минулого виходили у своїх теоріях з передумови, що політика і мораль несумісні, що політична доцільність і мораль взаємовиключають один одне [18;450]
Під інтереси політики підганялися не лише норми повсякденної моральності, але і рішення церковних соборів. Проте зростання моральної самосвідомості, духовної культури, потрясіння, викликані спустошливими війнами ,особливо в XX столітті, привели до зростання ролі морального чинника, моральних цінностей в політичній свідомості, в його повсякденному функціонуванні. В усякому разі нині політики дуже напружено слухають громадську думку. До способу життя державних мужів, їх моральним засадам звернена увага і засобів масової інформації, і рядових виборців.
Тут необхідно провести лінію розмежування між правом і моральністю. Характерний постулат, сформульований А. Шопенгауером: нікому не шкодь, але усім, наскільки можеш, допоможи [18; 354] Перша частина цього постулату відбиває золоте правило моралі "не роби іншим те, що ти не хотів би, щоб інші робили тобі" і, відповідно, визнає разом з власними правами, права інших співгромадян. Друга ж частина виражає морально-етичний аспект, що передбачає разом з дотриманням особистого, егоїстичного інтересу і турботу про благо інших. Зрозуміло, в політиці це архіскладне завдання, але проте особливо важливо не допустити переваги в яку-небудь одну сторону: професіоналізму в збиток моральності і, навпаки, морального початку в збиток правовому і так далі.
Який же характер взаємодії між моральною і політичною свідомістю? Як відмінності між ними дозволяють знайти точки зіткнення?
Політична свідомість обслуговує перші, більш глобальні спрямування людей, а моральна - і перші, і другі. Саме з позицій вищих моральних цінностей (а не тільки з позиції миттєвої вигоди) повинні оцінюватися дії різних політичних інститутів. Саме моральна свідомість задає орієнтири політичній свідомості.
Центральні поняття моральної свідомості - це поняття добра і зла. Відправним же поняттям політичної свідомості є поняття влади. Політика без неї - ніщо. Усі політики прагнуть до влади. Але нечесні, аморальні політики (політикани) борються тільки за владу. У цьому сенс їх життя. А найбільш чесні і мудрі думають передусім про інтереси народу, суспільства і прагнуть у своїх владних проявах спиратися на закон. Влада нерідко асоціюється з силою, примусом або загрозою примусу ("загроза - найстрашніше покарання"), з обмеженням свободи людини. Моральну ж свідомість насильство допускає лише як виняток - для приборкування крайніх випадків зла. А яке-небудь обмеження свободи людини для моральної свідомості абсолютно неприйнятне. Найбільш майстерні політики завжди прагнули діяти передусім не силою, а переконанням, умовляннями [6; 21]
Відмінностей між моральною і політичною свідомістю немало. Але є і точки зіткнення, є простір для взаємодії. Держава не є якась абстракція. Вона реалізується в конкретних органах, їх діяльності. Становлення і розвиток моральності відбувається в суспільстві, і держава так чи інакше впливає на цей процес. Хоча широко поширена думка, що державні мужі не дуже обтяжують себе моральними переживаннями або, кажучи словами М. Вебера, [17] "геній або демон політики живе у внутрішній напрузі з Богом любові", все ж слід визнати, що держава, незважаючи на суб'єктивні наміри тих або інших політиків, об'єктивно сприяла розвитку моралі. Невипадково деякі мислителі (наприклад, Платон, Гегель та ін.) дуже позитивно оцінювали роль держави в моральному житті суспільства [18;38] Держава, наводячи певний лад в суспільстві, розвиваючи матеріальне виробництво, економіку, створювало тим самим зовнішні, але обов'язкові умови для вдосконалення морального життя.