Після парламентських виборів 2008 р. ця політична сила отримала відносну більшість голосів і уклала коаліційний договір з ліберально-демократичними представниками колишньої комуністичної еліти (ДП Т.Басеску). Таким чином, відбувається злиття обох посткомуністичних еліт що у далекому 1989 р. утворили античаушевський ФНС, а у 1992 р. обрали різні шляхи політичного розвитку через підтримку різних методів національно-політичного розвитку: радикальні представники утворили ПСДР будучи прихильниками поступових трансформацій політичної системи та ліберально-демократичне крило Фронту яка реструктурувала ФНС на ДПФНС обравши прискорений шлях транзиції близький до принципів “шокової терапії”.
Грошові фонди румунських політичних партій названі при реєстрації(дані на 1990 рік). Наприклад найбільш багата партія НСП 102 тисячі леїв у НЛП 30 тис, СДПР 20 тисяч, а у ФНС тільки 5 тисяч. Найбільш багата на той час румунська політична партія НСП член міжнародного демохристиянського союзу. А найбільш бідна партія «Свободи і демократії»(місто Крайова) її початковий фонд 500 лей. Чимало партій облаштовували свої штаб-квартири на периферії розповсюджуючи таким чином свій вплив на ці регіони оскільки в центрі їм ловити нічого. Просто значна частина політичних партій не мала ні значної підтримки населення ні фінансових ресурсів а значить і впливу. Частина населення скептично ставилася до необхідності існування в країні такої кількості політичних партій. Інші навпаки вважали що в багатопартійності полягає головна умова демократизації Румунії. Відомий вислів того часу « В Румунії 23 мільйони партій-стільки ж скільки й жителів в країні. Газета «Лібертатя» писала що для багатьох нових партій цього періоду характерне було незнання елементарних понять про політику і суспільство і навіть про партії. Газета іронічно рекомендувала керівникам цих партій терміново пройти курси вивчення основ політології.
Лозунг «геть комунізм» став буденним. Щодо можливості існування соціалістичної чи марксистської партій чоловіки ставилися терпиміше ніж жінки.
У травні 1990 відбулися вільні вибори до нового, двопалатного парламенту та вибори президента країни. Главою держави обрано І.Ілієску за якого проголосувало 85 % виборців. ФНП, лідером якого був І. Ілієску, здобув у новому парламенті 233 місця, що складало 66,3 % від загальної кількості депутатських місць. У листопаді 1991 парламент країни прийняв нову конституцію, яка проголосила Румунію правовою, демократичною і соціальною державою. У вересні 1992 відбулися нові парламентські вибори, які суттєво не змінили розстановки політичних сил.
Створена у перші години повстання Рада Фронту національного порятунку, основу якої склали І. Ілієску, обраний головою Ради ФНС, П. Роман, С. Брукан, Д. Бойкан, оголосила про розпуск усіх державних структур, у тому числі і компартії. Главою уряду було призначено Петру Романа, створено виконавче бюро, РФНС, місцеві ради Фронту і органи самоуправління у повітах, муніципіях, містах і комунах. З 29 травня 1990 р. декретом РФНС Соціалістична Республіка Румунія зветься просто Румунією.
У перші місяці 1990 р. на політичній арені країни з'явилося близько 70 партій. Було відновлено так звані історичні партії — НЦП та НЛП. Заявили про себе Соціал Демократична партія, Угорський демократичний союз, Екологічна партія. 1991 р. парламент ухвалив конституцію Румунії, однак до стабільності було ще далеко. На виборах у вересні 1992 р. перемогу здобув Демократичний фронт національного порятунку — політичний блок лівих сил, незабаром перейменований на Соціал-демократичну партію. Президентом країни знову було обрано І. Ілієску, а прем'єр-міністром став Н. Векерою.У 1992-1996 рр. політична боротьба загострилася. Правлячому блокові лівих партій протистояла права опозиція, об'єднана у Демократичну конвенцію Румунії (ДКР).
Президент і уряд активно взялися до справ, але економічні проблеми вимагали рішучих кроків. Виконавча влада не зуміла справитись із труднощами. Результати діяльності уряду в 1997 р. виявилися невтішними. Демократична партія заявила про вихід з коаліційного уряду, чим спровокувала політичну кризу. В квітні 1998 голова праволіберального уряду Віктор Чорба пішов у відставку. Президент призначив нового прем'єр-міністра — Раду Василє, який до цього був сенатором від цараністської партії.Румунія вступила до НАТО у 2004.1 січня 2007 року вона увійшла до ЄС.
Значну більшість голосів на перших вільних виборах, що пройшли 20 травня 1990 року, здобув Фронт національного порятунку, дуже гетерогенна структура, що перейняла керівництво країни після усунення режиму Чаушеску. Тоді президента і членів парламенту обирали на дворічний термін, упродовж якого нове керівництво країни мало створити солідну основу для подальшого розвитку справді демократичної Румунії. Пізніше, у 1991 році, румуни взяли участь і в першому референдумі, на якому ухвалили першу посткомуністичну Конституцію Румунії. На початку 1992-го пройшли і перші місцеві вибори, коли запекла політична боротьба, властива перехідному періоду до демократичної системи, дійшла до рівня пересічного румуна. Потім щочотири роки відбувалися вибори – від члена сільської ради до глави держави. У 1992, 1996, 2000 та 2004 роках парламентські та президентські вибори відбувалися того ж дня, у неділю, і приносили, окрім виборів 1992 року, зміну президента та ідеологічного кольору влади. У 2004 році на президентських перегонах переміг кандидат опозиції Траян Бесеску, який був обраний на 5-річний термін, внаслідок бажання відокремити президентські вибори від парламентських. У 2008 році парламентські вибори пройшли уперше за мажоритарною системою і вперше окремо від президентських. Наступного року завершилася перша президентська каденція Траяна Бесеску, і теж у 2009 році, чинний глава держави був уперше переобраний на другій термін. За два роки до цього сталася інша прем'єра – парламент оголосив президенту імпічмент, що згідно чинному законодавству мав бути затверджений на всенародному референдумі. Референдум, що мав відбутися 20 травня 2007 року у неділю. Щоб уникнути порівняння з першими демократичними виборами 1990 року, референдум був проведений у суботу 19 травня. Народ підтримав тоді президента, а потім переобрав на другий термін наприкінці минулого року. Рівно через три роки, 19 травня 2010 року, на цей раз у середу, була проведена найбільша за останні два десятиліття акція протесту, в тому числі й проти президента. На другий день, 20 травня, багато говорилося про дивні співпадіння та їх значення. Але мало хто згадав про слова аналітика Сільвіу Брукана, який у 1990 році сказав що країні потрібно 20 років для повної демократизації. Дехто каже що пророцтво збулося, інші стверджують, що цей термін треба продовжити[8].
Парламентські вибори у Румунії відбулися 30 листопада 2008 року. Центральне виборче бюро визнало лідерів: альянс опозиційних Соціал-демократичної (PSD) та Консервативної партій, а також Демократично-ліберальна партія (PD-L), яка підтримує президента країни Траяна Басеску. За підсумками голосування вони отримали, відповідно, 33,09 та 32,36% голосів.Правляча зараз у Румунії Націонал-ліберальна партія, яку очолює прем'єр-міністр Калін, Попеску-Терічану набрала лише трохи більше 18% голосів, Демократичний союз угорців, що відображає інтереси угорської національної меншини, отримав майже 7% голосів виборців. Націоналістична партія Романія Маре (Велика Румунія), не змогла подолати 5-відсотковий бар'єр і її представників не буде в новому складі парламенту.За підсумками виборів новим прем'єр-міністром Румунії став перший віце-президент Демократично-Ліберальної партії (PD-L) Теодор Столожан (Theodor Stolojan). Відповідний мандат для формування уряду країни надав йому 10 грудня президент Румунії Траян Бесеску[10].
Список використаних джерел
1. Довженко.Н. Политические силы в постсоциалистических обществах, Румыния// Общественные науки и современность.-1992.-№3.-с.116-125.
2. Павлова-Сильванская М. Румыния. Крах великого кондуктора // Новое время. – 1990. – №1. С.5-6
3. Колодій Ф. До питання про політичний режим в Україні (спроба транзитивного підходу)//Сучасність.-1999.-№ 7-8.-С.84-96
4. Brâncoveanu R. Măşinăria politică, societatea civilă şi critica culturii //Sfera politicii.–2000. – №90.P. 19– 23.
5. Boboc I.. Conflict istoric şi e-conflict între partidele politice din România // Sfera politicii. –2006. – №14.P.40 – 46.
6. Stoica S. Dicţionarul partidele politice din România (1989-2001). – Bucureşti, 2001. – 309 pag.
7. Hergel A. Tranziţia: recapitulări şitransformăriSaferapoliticiiRecapitulare: Tranziţiadelacomunismlapost-comunismRomânia, Polonia, Cehoslovacia, Ungaria, RDG, Bulgaria (1989-1990). www.sfera politicii.ro
8. Ведрашко.В. Партии ведут борьбу: Румыния сегодня // Правда.- 1990.- 5 марта.-с5.
9.www.rri.ro/arh-art.Shtml?lang=128sec=114sart=32810- дата перегляду 27.10.10.
10.http:/uk.Wikipedia.org. (Парламентські вибори в Румунії) – дата перегляду 27.10.10