Ще один феномен, що підпитується політичною і юридичною неосвіченістю є політико-правовий ідеалізм як анти-ціннісна позиція. Він означає надзвичайну, необгрунтовану переоцінку інститутів політики і права через деформовану правосвідомість, дефіцит політико-правової культури чи належність до фанатично-ідеалістичної субкультури в політиці.
Із зовнішньої сторони правовий ідеалізм не є дуже помітним, але він є не менш шкідливим для держави і суспільства, та має деструктивні наслідки. Ідеалістична переоцінка права веде до його фетишизації, або волюнтаризму деяких правозастосовників у їх професійній діяльності; свою уседозволеність вони виправдовують незайманістю, “чистотою” і силою Права. А їх належність до його “легіонів” ніби-то надає неосяжних можливостей та прав на безпечну істину. Такі дії та позиції, зрозуміло, лише компрометують Право, винищують його соціально-ціннісну компоненту.
Правовий ідеалізм деяких юристів, депутатів народив у певної частини нашого суспільства “кризу довіри” щодо законодавства, чи ширше – конституційно-парламентських шляхів розв’язання застарілих і гострих нових проблем: ”найкращій закон нічого не вартий, якщо він практично не виконується” – саме так зіткаються правовий нігілізм з правовим ідеалізмом.
Правовим ідеалізмом страждають чимало відданих політиків, коли вони перетворюють на широкомасштабні та резонансні політичні кампанії програми дій по боротьбі з корупцією, злочинністю, чи возводять у головні цілі досить кризових держав негативне оновлення всього законодавства (конституції, законів, кодексів тощо) у “політично-ангажовані строки”.
Невід’ємною частиною формування, фіксації та відтворення ідентичності будь-якої нації та держави як соціокультурної та політичної спільноти є національно-державні символи та ідеали. Вони виступають своєрідними елементами зв’язку в політичній культурі. Символ являє собою концентрований вираз основної ідеї, явища чи поняття, який заснований на його структурній схожості з цими останніми. Однією з форм символу є емблема, до якої видатний російський філософ О.Ф.Лосєв відносив і державну символіку. Окремим видом емблеми є герб, прапор та інші атрибути, які втілюють перш за все ідею національно-державної єдності та величності. Символи можна зображувати умовно-графічно (християнський хрест, серп та молот, нацистська свастика тощо), фігурами людей або іншими (Маріана у Франції, дядя Сем у США, ведмідь в Росії, страус в Австралії).
На поведінку людей часто значно більше впливають не стільки самі дії уряду, політичних партій та діячів, скільки пануюча у суспільстві система символіки, що орієнтує людей на конкретний тип соціальних відносин. Самі по собі символи, не пов’язані з реальністю, з центральною ідеєю, пануючою у суспільній свідомості, не можуть правильно пояснити істинні механізми та мотиви, які визначають та регулюють поведінку окремих індивідів та соціально-політичних угруповань. Часто різного роду символи створюються штучно, на основі неповного, упередженого трактування тих чи інших соціальних та суспільно-політичних процесів та явищ. І все ж таки загальна мова символіки свідчить про єдність політичної культури даного суспільства.
Як відмічав О. Шпенглер, єдність будь-якої культури базується на загальній мові її символіки. Кожний народ створює та шанує власні національно-державні символи. Вони будуються на традиції, в якій важливе місце посідає різного роду прапори, герби, інші атрибути самоідентифікації. Частина символів формується спонтанно в процесі життєдіяльності всіх або більшості членів національного співтовариства, а друга частина створюється і цілеспрямовано впроваджується елітами. Від моменту виникнення національної держави політичні лідери створювали та використовували національні символи для обгрунтування власного політичного курсу. Те ж саме можна сказати і про більшість держав сучасного світу.
Гімни представляють собою офіційні патріотичні символи, знаки, за допомогою яких народи відрізняють себе один від одного або підтверджують межі своєї ідентичності.
Прапор в поєднанні з гімном та іншими атрибутами державності в багатьох країнах перетворився в емоційне втілення нації. Не випадково, що коли громадяни однієї держави бажають виказати своє незадоволення та протест діями іншої держави, вони публічно спалюють прапор цієї держави, а будь-яке зневажання прапора в більшості країн розглядається як кримінальний злочин. Поряд з прапором та чи інша держава в уявленнях як її громадян, так і іноземців, ототожнюється з її гербом. Часто центральним елементом гербів виступають зображення рослин і дерев, тварин, птахів.
Національно-державні символи та ідеали більш-менш тісно пов’язані між собою, вони взаємодоповнюють та підтримують одне одного.
Таким чином, політико-правові цінності та ідеали відбивають ціннісний зміст політичного процесу, аксіологічну компоненту політики та логічно підводять нас до розуміння феноменів ідеології та політичної культури.
3. Характеристика спектру ідейно-політичних сил
При характеристиці ідейно-політичних течій (як і політичних партій, суспільних рухів, політичних переконань індивідів та ін.), застосовуються терміни "праві" та "ліві", їх походження пов’язане з розміщенням членів Установчих зборів Франції періоду Великої французької революції 1789-1794 рр. у залі засідань: противники монархії, радикально настроєні депутати розташувалися ліворуч від головуючого, а роялісти, депутати консервативного толку - праворуч. Так і з’явилися ліві й праві.
До недавнього часу у нашій політичній літературі розподіл, нездоланна межа пролегла між правими й лівими по класовим прикметам, простій схемі: всі ідейно політичні течії, партії, соціальні групи та ін. буржуазні праві, увесь робочий клас, працююче селянство - ліві
Такий розподіл виходив із сформульованого марксизмом головного протиріччя - між працею і капіталом.
Цей критерій розподілу, відповідний соціально-економічному становищу суспільства в 19ст., навіть не можна сьогодні визнати єдино вірним. Дійсно, інтереси американського робітника не можуть співпадати з Рокфеллером з багатьох параметрів, а фермера з президентом сільськогосподарської корпорації. Але сьогодні і робочий клас, і буржуазію зв’язує діалектична єдність протилежностей; більшість робітничого класу змирилася зі своєю експлуатацією, хоча окрема його частина залишається під впливом революційних ідей.
Істотні зміни в соціальній структурі капіталістичного суспільства, рівня благополуччя його населення, в розвитку демократії та іншому визначили необхідність виділення інших характеристик політичних сил. Сьогодні такими рисами є не жорсткий класовий розподіл суспільства, а відношення до свободи, влади, демократії, власності. В західних державах сьогодні "ліва буржуазія" не менш багата, ніж "права", а середні верстви, селяни, поділяються на правих та лівих. Якщо в нас, наприклад, лівими звуть прибічниками приватної власності, роздержавлення і приватизації підприємств, то на Заході в цьому міститься позиція правих. Сьогодні нерідкість, що ліві мають погляди та голосують за діві партії представників буржуазії та середніх верств, а частина робітничого класу підтримує консерваторів - прибічників правих поглядів. І все ж таки крайні зони в спектрі політичних сил виділяються й сьогодні: це ліві та праві. До лівих відносяться течії (партії, організації та ін.) перетворюючої радикальної орієнтації сприймаючих ідей демократії, солідарності, рівності, колективізму, соціальної справедливості, розширенню особистих свобод.
До правих – консервативно - охороняючої орієнтації, підтримуючих авторитаризм, націоналізм, расизм. Політична роль правих звичайно не розповсюджується, як і саме їх існування. Крім окремих зон в політичному спектрі виділяють "центр", "центристи" - помірні політичні сили, схильні до компромісів, відрізняються негативним ставленням до радикальних рішень і дій. Сильний "центр" у парламенті - запорука політичної стабільності. Виходячи з цих загальних рис, політологами складаються схематичні типології політичних сил. Ось одна з найбільш поширених:
| Ліві | Центр | Праві | |||
| Крайні ліві | ліві | Лівий центр | Правий центр | праві | Ліві |
| Ліві екстремісти | Раді-кали революціонери | Ліберали, які виступають за свободу та гідність індивіда. | Демократи (схожі на лібералів, але акцент на рівність), помірні консерватори. | Консерватори реакціонери (за збереження віджитого суспільного уряду | Праві ектремісти |
З даної схеми бачимо, що два крайніх елемента знаходяться в рівновіддалених протилежних від центру точках (крайні ліві та крайні праві). Але є і загальне» характерне для обох, ззовні взаємовиключних політичних сил - це прихильність в політиці та ідеях до крайніх поглядів ідей. В боротьбі за владу і ті, і інші користуються методами терору і залякування. Ліві екстремісти апелюють до марксизму-ленінізму та іншим лівим поглядам (анархізм, лівий радикалізм), об’являють себе борцями за справу "працюючих мас", критикують капіталізм за соціальну нерівність, експлуатацію. Праві екстремісти - за революцію, праві - контрреволюціонери. Але на практиці нерідко одні перетворюються в інших (наприклад, перехід від диктатури революціонера Леніна до диктатури революціонера Сталіна). Діяльність і тих, і інших екстремістів, веде до тоталітаризму - державному устрою, який здійснює абсолютний контроль над всім суспільним життям.